Публіцист тижневика «Sieci» та журналіст сайту wpolityce.pl Якуб Мацєєвскі звернув увагу на науковий текст у двомісячнику ARСANA, де мова йде про операції совєтських спецслужб ще за часів Леоніда Брежнєва, мета яких просувати на авторитетні премії своїх людей буцімто як переслідуваних дисидентів. У тексті новодять прізвища Александра Солженіцина та головного редактора видання Gazeta Wyborcza Aдама Міхніка.
Широкий відгук слухачів та читачів Української Служби Польського радіо на матеріали щодо операції совєтських та російських спесцлужб в новітній історії змагань вільного світу з Москвою показує велику зацікавленість цією темою. Адам Міхнік був на Установчому з’їзді Народного руху України 8-10 вересня 1989 року як так звана «легенда руху ,,Солідарність’’». У рік Круглого столу в Польщі, ніхто без дозволу комуністичних спецслужб не мав можливості виїхати з країни, а тим більше на такий захід як Установчий з’їзд організації українських дисидентів.
Оскільки, як вказують листи, аудиторія Української служби Польського радіо знає про намагання просувати Адама Міхніка в Україні та українській діаспорі як «непохитний авторитет боротьби з комунізмом», текст Якуба Мацєєвського може для неї виявитися дуже цікавим.
«Чи Юзеф Мацкєвіч визнав молодого Міхніка прилаштованим спецслужбами Польської Народної Республіки?»
Стаття Лукаша Дрибляка у 161 номері двомісячника ARСANA не стосується Міхніка, але обвинувачення Юзефа Мацкєвіча [один з найвизначніших польських письменників, який описував злочини совєтів – ред.] на адресу Александра Солженіцина. Однак, пізніший головний редактор видання Gazeta Wyborcza з’являється не стільки в описі автора, але у цитованим ним висловах еміграційного письменника. Чи вже тоді Адам Міхнік був для проникливих антикомуністів особливо підозрюваний?
Історик із Польської академії наук Лукаш Дрибляк займався темою можливого надання Нобелівської премії Юзефу Мацкєвічу та його гострої критики щодо Алєксандра Солженіцина. З тексту випливає відомий дослідникам не дуже позитивний образ польської еміграції – вона пересварена, взаємно себе атакує, зокрема, з боку середовища паризького часопису «Kultura».
Основний пункт статті становить формулювання Мацкєвіча, що відомий Алєксандр Солженіцин - лауреат Нобелівської Премії за 1970 рік - був совєтським агентом впливу. Письменник був недовірливий щодо буцімто жахливого ставлення комуністичної влади до росіянина. Тож утримування Солженіцина на дачі під Москвою не було характерною совєтською репресією, зате було підозріло лагідним ставленням. На думку Мацкєвіча, також загроза життя Солженіцина, після виїзду із його батьківщини, була лише буцімто – КҐБ вміло ліквідувати противників без проблем. Автор «Шляху в нікуди» помітив, шо лауреата Нобелівської премії випустили з батьківщини з родиною, дозволяючи вивести йому свої рукописи, а навіть меблі. Серйозну частину заробітків передав «Фонду допомоги переслідуваним», засновник якого вільно мешкав собі під Москвою. Так чи інакше, Дрибляк називає більше обвинувачень Мацкєвіча, а пізніший читач зміг би додавати чергові ознаки вірності Солженіцина щодо совєтської держави, наприклад, підтримку Путіна чи написання книги «Двісті років разом», з якої випливає, що за зло комуністичної імперії відповідальність несуть не росіяни, а євреї.
«Послали славнозвісного Міхніка»
І саме в цьому розділі проти автора «Архіпелагу ГУЛАГ» з’являється прізвище Адама Міхніка. Дрибляк наводить листи Мацкєвіча, у яких він висловив щодо «опозиціонера» виразні сумніви. У листі до Сєрґєя Войцєховського польський письменник ствердив:
«тепер копію совєтських ,,дисидентів’’ змонтували в Польщі. Послали ,,опозиціонера’’, славнозвісного Міхніка». [переклад з рос. – ред.]
Публіцист зазначив, що Міхнік разом з Колаковським об’їжджають Європу й проголошують тези ,,єврокомінізму’’. Мацкєвіч посилався також на таємного листа з Варшави, у якому Міхніка було названо провокатором. Це відбулося під час подорожі пізнішого головного редактора видання Gazeta Wyborcza на Захід у 1977 році.
У листі до редакції «Новоґо Журнала», як наводить Дрибляк, Мацкєвіч вказав, що твердження Адама Міхніка та інших «дисидентів» співпадають із деякими планами Москви, як, наприклад, намагання відвести Захід від збройної боротьби з совєтами та просування «єврокомунізму».
Текст у часописі Arcana показує інші куліси Мацкєвіча, але, залишаючись при темі Адама Міхніка, нині маємо набагато більші знання від письменника півстоліття тому.
Знаємо поведінку Міхніка в «Солідарності», нишпорення в архівах Міністерства внутрішніх справ, знаємо про його переговори з московськими комуністами вже після Круглого стола [1989 рік], й що «єврокомунізм» лишається по нині – у злегка примальованому вигляді – його дотеперішньою доктриною.
Знаємо також про роль дисидентів. Мацкєвіч не мав змоги читати роботи Анатолія Ґоліцина, не знав справи Юрія Носенка та численних ліцензованих «біженців» з Совєтського Союзу.
Споглядаючи на підозріло неясну біографію Адама Міхніка, можемо бути впевнені в одному – найгіршого ще не знаємо.
Джерело: wpolityce.pl
Автор: Якуб Мацєєвські, переклад: Андрій Рибалт
