Зовнішня політика України в новому році буде багато в чому визначатися попереднім політичним курсом адміністрації президента Володимира Зеленського і подіями та викликами, які постали перед державою останнім часом. Що вдалося і що не вдалося зробити Зеленському на міжнародній арені за першу половину його президентського терміну і як йому слід скоригувати зовнішньополітичний курс, дослідили аналітики громадської ініціативи «Виборча Рада UA» у четвертому аналітичному матеріалі за напрямом зовнішня політика, оборона та національна безпека. Дослідження реалізоване за проєктом «Нова влада України 2019-2021 роки: досягнення, проблеми, перспективи».
Декларації та наміри Володимира Зеленського у порівнянні з його досягненнями в галузі зовнішньої політики за перші два з половиною роки його перебування на посаді президента України не справили глибокого враження на експертів, які дослідили здобутки держави на міжнародній арені. Керівниця Центру «Нова Європа» Альона Гетьманчук зазначила, що Зеленський виявив ознаки саботажу закріпленого в Конституції України зовнішньополітичного курсу на євроатлантичну інтеграцію:
- Є певний відхід від європейської євроатлантичної риторики. Показовим було звернення до Верховної Ради 1 грудня, коли Зеленський вже не згадав ані про План дій щодо членства в НАТО і про європейську перспективу. Є три особливості зовнішньої політики Зеленського. Перша – це загострене відчуття важливості поваги до України з боку міжнародних партнерів. Це постійна демонстрація якоїсь активної позиції, певного лідерства. Тут показовим є приклад Кримської платформи. Інші такі приклади – регіональні формати асоційоване тріо з Молдовою і Грузією та «Люблінський трикутник» з Польщею і Литвою. Інший момент – бізнесовий характер зовнішньої політики, акцент на економічній дипломатії, пошук грошей на розвиток держави. В роки президентства Януковича дуже часто нашим закордонним партнерами доводилось чути від українських урядовців, що «нашим відносинам потрібна нова кров, і ця кров – це гроші». Я думаю, що з наближенням президентських виборів цей фокус у зовнішній політиці ставатиме щораз сильнішим. В якомусь сенсі вже помітно, що для Зеленського план трансформації країни переміг План дій щодо членства в НАТО. Третій момент – людський вимір, коли він ставив за пріоритет такі питання, як справедливе розслідування і належні компенсації сім'ям загиблих збитого в Ірані літака та евакуація людей з Афганістану. На початку його президентства ще було питання заручників. Але тут дуже важливо зауважити, що людиноцентричність в розумінні Зеленського – це не про права людини.
Під час своєї виборчої кампанії Володимир Зеленський обіцяв домогтися припинення війни з Росією на Донбасі. Ця тема стала центральною в його стратегії з обрання президентом України. Ще восени 2019 року на неформальних зустрічах з журналістами і сам Зеленський, і його найближче оточення заявляли про намір домовитися з кремлівським очільником Володимиром Путіним про зупинку бойових дій. А разі невдачі цього наміру впродовж першого року президентського періоду Зеленського – побудувати стіну з окупованими територіями у фізичному, економічному та політичному сенсах. Однак насправді Зеленському не вдалося домогтися ані домовленостей, ані якісно нового рівня безпеки, зазначила провідна аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи» Марія Золкіна:
- Фактично, від другої половини 2020 року, тобто вже майже півтора року, за великим рахунком переговори перебувають у глухому куті, хоча спроби зрушити їх з мертвої точки тривають. За нинішніх обставин і за нинішніх умов немає перспектив домовитися, і це означає, що або статус-кво залишається таким як є і нічого не змінюється, або, що більш вірогідно, сторони намагаються змінити умови для цих переговорів. Енергетична, економічна криза і воєнна ескалація на наших кордонах, або навіть нові елементи агресії на окупованому Донбасі на нових ділянках російсько-українського кордону… В інтересах Росії зробити, щоб обставини для цих переговорів стали гіршими для України, тобто дотиснути нас. Сьогодні Донбас є лише епізодом ширшого протистояння Росії із Заходом. Від сили Росії залежатимуть і дії Росії щодо Донбасу. Тобто, сьогодні вона його використовує як один з інструментів тиску на західну спільноту і, звичайно, на Україну. 2022 року Росія докладатиме нових зусиль для максимального обмеження місії ОБСЄ і її роботи, зведення її нанівець на тимчасово окупованій території, щоб ці території були максимально відрізаними в усіх сенсах від зовнішнього світу, окрім Росії.
Досягнута 2020 року в Парижі домовленість з Москвою припинити вогонь на лінії зіткнення не принесла справжнього миру і мало не щодня дзвін пам'яті в Міноборони України сповіщав про нові жертви серед військовослужбовців України на Донбасі. Повідомлення про цивільні жертви майже зникли з офіційних повідомлень та української преси. А під кінець 2021 року масштабна концентрація російського війська біля кордонів України і загроза повномасштабної війни проти України спричинилася до обурення вже не тільки всередині держави, а й на Заході.
Зеленському не вдалося ані домовитися з Кремлем, ані заручитися дієвою підтримкою західних партнерів у вигляді перманентних антиросійських санкцій і відкриття експорту до України летальних видів сучасного озброєння. Ексміністр закордонних справ України Павло Клімкін вважає, що так сталося тому, що в зовнішній політиці, яку провадить Зеленський, стало більше емоцій, більше заяв і менше зрозумілості для західних партнерів та українського суспільства. Захід часто не розуміє, чи є в України план і якою є її зовнішньополітична стратегія, сказав ексміністр:
- Бажання спочатку перекинути місточки до Москви стосовно Донбасу закінчилось небажанням російської сторони вести серйозні переговори. Стосовно Донбасу ми ніяк не можемо сказати, що ми власне хочемо. Чи ми можемо заморозити ситуацію, або частково її заморозити, продовжувати складну дискусію щодо виконання мінських домовленостей, або гібридного їхнього виконання, прагнути гібридного миру чи звільнення територій. Ця невизначеність всередині і ззовні насправді відбивається у зовнішній політиці. Ми маємо по-новому проаналізувати сферу національної безпеки, де є багато стратегій і мало реальних кроків, і сферу зовнішньої політики, де наша гра на сьогодні достатньо обмежена.
В підсумку 2021 року Росія полишила спроби домовлятися із Зеленським, почала тиснути і не погоджуватись на жодні поступки. Внаслідок цього з'явилася загроза нової масштабної воєнної операції Росії проти України і тепер Зеленському доведеться мати справу з цією реальністю, а не покладатися на мрії про те, щоби «поглянути Путіну в очі», вважають автори дослідження «Нова влада України 2019-2021 роки: досягнення, проблеми, перспективи».
Вільгельм Смоляк
