Зустріч Трамп-Путін відбулася в перший день саміту G20. А треба нагадати, що перед цим останній раз лідери США і Росії зустрілися в 2018 році під час липневого саміту в Гельсінкі. Згодом відносини між Вашингтоном і Москвою погіршилися, а Трамп через російську агресію проти України в Керченській протоці та захоплення українських моряків скасував переговори з Путіном, заплановані на грудень 2018 року в Аргентині. І зустріч з Осаці була, фактично, першою після цих згаданих подій.
Гостем нашого ефіру є експерт з питань оборони порталу Defence24.pl Юліуш Сабак. На ваш погляд, взаємини між США і Росію добрі чи погані?
Ю.С.: Не здається мені, щоб ці взаємини були такими добрими, і, на мій погляд, більшість із тем, які є для обговорення між двома лідерами - це теми, які безумовно розділяють ці країни, отже їх обговорення відбувалося не на камеру. А на камеру були посмішки та погрози пальцем, щоб не втручатися у вибори. Я гадаю, тут Трамп намагався здобути якусь іміджеву перевагу. Натомість, питань, які об’єднують Росію і США є набагато менше, ніж ті, що ділять ці країни. Тут ситуація загострюється в основних квестіях, як наприклад договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, який ось-ось перестане діяти.
Що стосується цього договору, президенти Трамп і Путін узгодили, що їхніх країни будуть продовжувати переговори щодо контролю над озброєннями, але президент США хоче залучити до цих переговорів і Китай.
Ю.С.: Дійсно, договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності відійшов у минуле, він був актуальним коли існував двоблоковий світ. Тепер нараз американці помітили, що діапазон радіусу дії ракет Іскандер значно більший, ніж росіяни подають в офіційних документах, а отже вся ця угода не має нічого спільного з реальністю. І крім того, фактично, з часу підписання цього договору глобальна ситуація діаметрально змінилася, якщо говорити про країни, які в своєму розпорядженні мають ядерну зброю. Нині це вже не лише США, Росія, та Китай, але й Індія та Корея, наприклад. Тобто з’являються чергові країни, які хоча б з уваги на технологічні можливості мають братися до уваги. Нині ми маємо думати ширше, ніж наприкінці дев’яностих, нині ми маємо думати глобально.
Після закінчення двосторонньої зустрічі президентів США і Росії, Білий дім повідомив, що політики говорили, зокрема, про ситуацію в Ірані, Сирії, Венесуелі та в Україні. Ми бачимо, що в Сирії, у Венесуелі, в Україні росіяни дозволяють собі дуже багато, чи це означає, що там, де є росіяни американці мають відступати?
Ю.С.: Або використовувати менш прямі методи, як, наприклад, підтримку України постачанням обладнання та останнім часом також і зброї.
Водночас Москва інтенсифікує свої дії в Лівії, Венесуелі, куди відправляє своїх солдатів. Кажучи прямо – Кремль просто розпихається.
Ю.С.: Росія розпихається вже протягом деякого часу, і тут маємо два види цього розштовхування. Один – це спроба знову з’єднати колишню імперію Радянського Союзу, отже маємо зазіханя на такі держави, як Україна, Грузія. А з другого боку, маємо дії, спрямовані на Азію, Африку, Південну Америку, та, останнім часом, особливо активно на Сирію. Тут йде цілеспрямована дія на розширення своїх можливостей у глобальному масштабі.
І враховуючи всю цю ситуацію, як бути Польщі? Чи Польща має лише спостерігати за діями великих гравців?
Ю.С.: По-перше, ми маємо знати, що є в наших інтересах, і що не конче наші інтереси мають співпадати з інтересами наших союзників, тобто, виходячи з цієї перспективи, – нам є що робити, і нам є що виграти. З іншого боку, ми маємо пам’ятати, що нам треба грати в команді та узгоджувати наші позиції з НАТО, зі Сполученими Штатами.
Зустріч Трамп-Путін коментував експерт з питань оборони порталу Defence24.pl Юліуш Сабак. Натомість, треба брати до уваги те, що останнім часом ми, на жаль, бачимо, як змінюється ставлення до Росії. Країни Європи вже давно застосовують подвійні стандарти і складається враження, що лицемірству Франції, Німеччини, особливо, немає меж. Факт, що Росія, за справою своїх друзів у Західній Європі, повернулася до Парламентської асамблеї Ради Європи, є вкрай тривожним. Як наголошує євродепутат Адам Бєлян, Європа вкотре показала свою безхребетність і безпринципність:
А.Б.: Побоювання тих, хто вважав, що Росія визнає цей жест проявом слабкості Європи підтвердилися складом російської делегації в ПАРЄ, де росіяни хочуть висунути депутата з Криму, якого міжнародна громадськість не визнає. Права Росії в Раді Європи були призупинені після того, як Росія заатакувала Україну, з того часу ця країна не виконала будь-якого жесту доброї волі. Отже, в такій ситуації рішення Асамблеї є абсолютно незрозумілим. Ніяка інша країна не використовує слабкості свого суперника так добре, як, власне, Росія.
Складається враження, що Східна Німеччина вже забула, скільки шкоди їй вчинила так звана «опіка» Радянського Союзу після Другої світової війни. Всі захоплюються розпадом Берлінської стіни, яка на довгі роки розділила німців і забрала життя багатьох людей, але, здається, забувають, що її побудовано за наказом державного керівництва СРСР. Голландські депутати проголосували за повернення Росії в ПАРЄ, незважаючи на те, що міжнародна слідча група оприлюднила результати трагедії МН 17 і встановила причетність росіян до вбивства 280 людей. Приклади можна множити, натомість, як наголошує євродепутат від Права і справедливості Адам Бєлян, - країни Західної Європи виходять із суто меркантильних міркувань:
А.Б.: На жаль, велика частина країн Західної Європи знову хоче робити бізнес із Росією, дешево купувати енергетичні ресурси, і зовсім не беруть до уваги агресивних дій Росії в нашій частині Європи, не згадуючи вже про ситуацію в середині Росії, де масово порушують права людини, вбивають журналістів тощо. Сама Росія у доволі зловтішному тоні коментувала фінансові проблеми Ради Європи, мовляв, що Росія - це вагомий платник до бюджету Ради Європи. Щодо Росії політика умиротворення не може принести ніяких позитивних наслідків, ми це добре знаємо з нашого історичного досвіду.
Польський політик застерігає, що нічого протягати Росії руку допомоги, тому що Москва такі жести сприймає як прояв слабкості. Хотілося б вірити, що голос польського євродепутата буде почуто, і що буде почуто не запізно.
Л.І.
