Білорусь - це не Україна, отже пропозиція втілення українського сценарію є рецептом на швидку і спектакулярну поразку, - пише на шпальтах видання «Gazeta Wyborcza» Анджей Почобут.
«В одному з популярних за часів лукашенківської диктатури анекдоті про білорусів та українців суттю жарту є цвях, вбитий у стілець, - читаємо. - Сідає українець на цей цвях і моментально підскакує, перевертає стілець і кричить — що за дурень вбив цей цвях у сидіння? Як взагалі так можна? Сідає білорус і... сидить, - А може то так має бути? - задумується білорус».
Автор статті питає, як взагалі можна витримати, сидячи на цвяху. «Питання про межі терпіння білоруського суспільства роками залишалося без відповіді», - пише Анджей Почобут. І додає, що нині увесь світ переконався в тому, що білоруси вже втомилися сидіти на цвяху. «Але усунення Лукашенки не є таким очевидним, - вважає Почобут. - З підтримкою Кремля та вірною армією соратників цей директор колхозу тримається міцно за своє президентське крісло».
Як пише Анджей Почобут, від ветеранів двох Майданів до білорусів надходять поради — треба захопити будинки, важливі установи, треба боротися з міліцією, треба воювати з ОМОН-ом. «Люди, котрі дають ці ради, не беруть до уваги факт, що ситуація в Білорусі зовсім інша, ніж в Україні. Білоруський протест не підтримують десятки опозиційних депутатів, ані адміністрація менших міст, ні бізнес, ані незалежні телеканали. Але навіть не це найважливіше. Майдан, тобто його український варіант, означав теж конфлікт з Росією, втрату частини території та війну. Білорусь хоче цього уникнути. І це — основна причина, чому силовий сценарій не має підтримки суспільства». Натомість, як пише автор статті, серед молоді настрої радикалізуються. Про це свідчать пости у соцмережах.
«Мені повезло з народом», - колись сказав Аляксандр Лукашенка. І ці слова цитує польська газета. «Він, безперечно, мав на увазі білоруську миролюбність, терплячість та вміння пристосуватися до обставин, - читаємо. - Але після 26 років правління Лукашенки терпець у білорусів обірвався. Не можна виключити, що терпець скінчиться теж в контексті безкарності силових структур».
Як пише Анджей Почобут, Білорусь — це не Україна, тому спроба втілення білоруського Майдану завершиться швидкою і спектакулярною поразкою. Хоча, як зауважує, спокуса припинити свавілля міліції є дуже сильною.
Я.С.