Після вражаючої згуртованості українського суспільства, яке об'єдналося у справі відбиття воєнної агресії Росії на Донбасі і окупації Москвою Криму, зараз настав час розділення на окремі групи, які мають різні бачення майбутнього. До таких висновків дійшли учасники експертної дискусії "Війна та згуртованість суспільства. Український вимір", організованої Інститутом громадянського суспільства за підтримки німецького Фонду Ганса Зайделя. Українські експерти не лише поставили діагноз нинішній ситуації, а й висунули свої рекомендації владі з подолання суспільної втоми від війни і формування мети, яка може згуртувати українців.
Війна може збільшити рівень згуртованості суспільства, а може навпаки, посилити розкол. Саме таку еволюцію від єднання на хвилі Майдану 2013-2014 років і до нинішнього часу сумнівів та невизначеності побачили всі експерти, які взяли участь у дискусії. Частково це було зумовлено логікою суспільної психології, яка схильна до втоми від тривалого напруження та негативних переживань, вважає директор з науки та розвитку Інститут Громадянського Суспільства Анатолій Ткачук. Водночас, він застеріг, що другим чинником нинішньої суспільної апатії і сум'яття стала поведінка нинішньої влади в Україні, яка воліє взагалі ігнорувати небезпеку російської агресії:
- За якийсь час, коли війна не припиняється, настає внутрішня втома і починається дискусія: а що дає ця війна, чи правильно ми воюємо, чи правильно приймає рішення командування… В суспільстві замість згуртованості починається формуватися окремі достатньо замкнені і не дуже толерантні один до одного групи. Це дуже ризикована ситуація! Ми точно вже вийшли з періоду, коли війна формує згуртованість і зайшли в період, коли війна починає роз'їдати суспільство. І напевно, не без допомоги політиків і державних органів, які забули, що війна ще не закінчилася.
На відміну від Ткачука, експерт Українського інституту майбутнього Ігор Попов вважає, що заплутаність у нинішніх суспільних настроях в Україні походить здебільшого від такої ж невизначеної ситуації на донбаському фронті війни з Росією, яка перетворилася на дивну формулу "ані війни, ані миру":
- На початку війни велика мета була – оборона країни і зупинка агресора. Проти цієї мети ніхто не виступав. Навіть якщо всередині держави була якась п'ята колона, вона мовчала, бо був дуже великий добровольчий рух, черги на запис у військкоматах… Але після стабілізації ситуації на фронті в частини населення з'являється вже інша думка: а чи не відгородитися нам від окупованих територій і таким чином відгородитися від війни взагалі? Інша група не вірить, що мир буде на наших умовах, і говорить або про стіну, або про якийсь компроміс.
Головним чинником згуртованості українського суспільства сім років тому було народне повстання проти проросійського режиму тодішнього президента Віктора Януковича. Саме прагнення свободи, яке було рушійною силою Майдану, надихнуло добровольчий рух, волю вояків Збройних сил України і більшість українців, які спромоглися зупинити наступ переважаючого чисельністю та озброєнням російського війська на Донбасі, зазначив учасник АТО та державний адміністратор Віктор Міщишин:
- У війну ми вступили з великим запасом майданівської згуртованості. Імідж атошників спочатку був практично, як античних героїв. Бойові комбати посіли свої чільні місця на виборах до Верховної Ради. В нас було волонтерство в унікальному українському вигляді. Війни новітнього часу – війни на Балканах і російсько-чеченські війни – такого не знали. Треба розуміти, що згуртованість, це не тільки єдність і монолітність, але й єднання і співпричетність до чогось спільного.
Чи означає це, що зараз українці раптово втратили патріотизм і готові змиритися з відновленням контролю з боку Москви? Ігор Попов вважає, що це не так. На його думку, нинішні суспільні процеси значно складніші, ніж проста схильність скласти зброю і підкоритися Росії. Українському суспільству зараз бракує, насамперед, спільної мети, навколо якої можуть згуртуватися українці і на підконтрольній, і на непідконтрольній офіційному Києву території:
- Патріотизм в суспільстві є. Але згуртованість неможлива без чіткої мети. Яка зараз у нас мета не ясно. Перемир'я, що триває вже півроку, взагалі виводить війну із пріоритетів порядку денного. Індикатором цього стало те що раніше нас була заборона феєрверків на Новий рік, і навіть громадяни один одному нагадували, що не треба цього робити, бо в нас війна. А зараз феєрверки запускають так, як і раніше. На окупований території, до речі, так само немає мети. В Криму їх хоча б силою приєднали до Росії. А в ОРДЛО мета не сформульована. Чи буде це федерація з Україною, чи об'єднання з Росією, чи що це буде побудова квазінезалежних держав. Без цієї мети в них так само немає згуртованості ані з нами, ані між собою.
Нинішній президент України Володимир Зеленський переміг завдяки досі не реалізованим обіцянкам завершення війни на Донбасі миру. Згодом, виявилося, що саме ця ідея розколює Україну, переконаний лідер Центру російських студій Денис Богуш. Політолог зазначив, що така обіцянка Зеленського заводить частину українського суспільства в оману. Про яку підтримку миру може йтися, коли насправді проти України точиться війна, поставив експерт риторичне питання. Як вважає Богуш, більше 50 відсотків українців помиляються, вважаючи, що війни вже нема, а отже й згуртувати суспільство навколо відбиття агресії Росії вже неможливо.
Ситуація погіршується ще й тим, що в Україні щораз гучніше звучать голоси проросійських сил, на які ані влада, ані правоохоронні органи не звертають належної уваги, переконані експерти. Проросійська пропаганда і захоплення частки українського телевізійного та інформаційного простору відвертими посіпаками Москви творять ґрунт для подальшого суспільного сум'яття у поглядах не лише на теперішнє, а й на майбутнє України, і навіть ставлять під сумнів саму українську ідентичність, сказав Віктор Міщишин:
- Ключовою проблемою згуртованості є проблема ідентичності. На непідконтрольних нам територіях вже сформована зовсім інша ідентичність, яка значно ближча до російської, ніж до нашої. Їх можна поділити на дві групи: це відверті вороги, які ніколи не змінять своєї думки і з якими немає сенсу гуртуватися, і ті, хто перебуває під впливом ворожої пропаганди. Фактично, заручники. Саме так до них і слід ставитися.
Україні вкрай потрібно створити привабливу і ясну перспективу майбутнього, до якого прагнуть всі українці, а також вже давно слід було ухвалити закон про колаборацію і дати чітке уявлення населенню окупованих територій про те, що його очікує після деокупації, сказав директор з науки та розвитку Інститут Громадянського Суспільства Анатолій Ткачук. Він виступає за те, щоби зараз головну увагу держава звернула на освіту та інформування молоді, яка поступово втрачає відчуття воєнної небезпеки, що чатує на неї на досі неспокійному фронті війни з Росією:
- Молодь фактично зараз випала з розуміння цієї ситуації що фронт поруч, і він може в будь-який момент загорітися знову. І друга сторона – молодь на окупованій території, як створити діалоги з нею. Частина молоді навчається з цих територій в Україні і напевно, треба ідентифікувати цю молодь і працювати з нею, створити мережі, в тому числі й на окупованій території.
Протиставити російській брехні й імперській пропаганді українську пропаганду свободи, європейської перспективи і успіху закликав владу політолог Денис Богуш. Він вважає, що для більшої частини населення і всередині України, і на окупованих територіях це матиме успіх насамперед, за допомоги телебачення та інтернету.
Вільгельм Смоляк