У четвер Шведська королівська академія оголосила імена лауреатів Нобелівської премії з літератури. Цього року, вперше за 124-літню історію нагороди, прозвучали два імені. Літературним «Нобелем» за 2018 рік удостоєно польську письменницю Ольґу Токарчук, а за 2019 рік – австрійського письменника Петера Гандке. Минулого року Нобелівської премії з літератури не вручено нікому. Ольґа Токарчук – п’ята польська лауреатка Нобелівської премії з літератури. Перед нею цю престижну нагороду отримали: Генрик Сенкевич, Владислав Реймонт, Чеслав Мілош та Віслава Шимборська.
Шимборську нагороджено 1996 року. Ольґа Токарчук отримає Нобелівську премію з літератури за рік 2018, - звертає увагу габілітований доктор з Інституту Марії Кюрі-Склодовської Рафал Щербакєвич:
«Дуже важливо наголосити на тому, що це Нобель за 2018-ий, відсутній, рік. Цей рік був виключений через, власне, проблеми з ідентичністю нобелівської комісії. Промовисто, що цього «Нобеля» отримала письменниця спротиву та спору про форму нашої сучасності».
Шведська королівська академія нагородила Ольґу Токарчук «за нарративну уяву, яка з енциклопедичною пристрастю показує долання меж, як форм життя». Літературні критики наголошують, що Нобелівський комітет звернув увагу на романи «Bieguni» з 2007 року (в українському перекладі Остапа Сливинського роман «Бігуни» вийшов 2011 року). Марцін Баняк з Літературного видавництва підкреслює, що члени комісії теж вказали на універсалізм проблем, порушених в монументальній книзі Токарчук «Книги Якова».
Ольґа Токарчук дебютувала у 1979 році на сторінках часопису «Na przelaj», де під псевдонімом Наташа Бородін опублікувала свої перші оповідання.
Свій перший роман Токарчук, вже під справжнім іменем, написала і видала у 1993 році. Це була «Podróż ludzi Księgi» (українською «Мандрівка людей книги» вийшла у 2004 році в перекладі Ніни Бічуї). Фабулу роману Токарчук перенесла до Парижа 1685 року. У розмові з читачами письменниця зізналася, що працюючи над своєю першою книжкою, вона не знала, як пишеться роман:
«Тоді я не знала, як треба писати романи. Я просто намагалася щось робити і це вийшло само собою. Я не знаю, чому я вибрала саме таку епоху, мене, до речі, кілька разів про це питали. Певно, йдеться про творчий процес, потік мислення - не знаю, як це назвати – коли починаєш чути оповідання, внутрішні голоси, котрі розповідають, і це треба списати. І все мистецтво полягає в тому, щоби сісти і це зробити».
«Мандрівка людей книги» принесла Ользі Токарчук популярність, і вона вирішила повністю присвятити себе літературі. Сьогодні Ольґа Токарчук належить до найпопулярніших польських письменників. Авторка пов’язана з Літературним видавництвом (Wydawnictwo Literackie). Директорка цього видавництва Анна Заремба-Міхальська каже, що від самого початку вірила в талант Ольґи Токарчук:
«Досі ми видали 16 книг Ольґи Токарчук. Від самого початку ми вірили в її талант. Це дуже гарні книжки, які дуже багато говорять про людину, про таємницю існування, але мовою легкою, зрозумілою. Описуючи людські ситуації, авторка порушує трансцендентні питання».
Редактор Токарчук, Вальдемар Попек з Літературного видавництва, наголошує, що силою її книжок є поєднання уяви, соціальної проникливості та вміння співпереживати:
«З одного боку, вона вміє уявити і намалювати історичні постаті, сучасні постаті, увійти в їхню психіку і показати це дуже переконливо. А одночасно вона розповідає про світ, про те, що нас тривожить, хвилює... Розповідає без тези, а в такий спосіб, щоб ми самі увійти в цей світ і його зрозуміти. Вона допомагає нам відчувати і бачити більше».
Письменниця є лауреаткою багатьох престижних нагород. Минулого року після вручення їй Букерівської премії за книжку «Бігуни», Ольґа Токарчук наголошувала в розмові з Польським радіо, що література, в її розумінні, служить поглибленню сприйняття і розширенню свідомості, література є протиотрутою на відчуження та відсторонення. Література, а особливо, роман, дозволяє людям краще зрозуміти одне одного, - говорила письменниця:
«Це незвичайний літературний жанр, дивний і прекрасний винахід людини. Він опирається на механізмі емпатії, на психологічному механізмі співпереживання, який дозволяє нам увійти в ситуацію іншої людини. А вхід в ситуацію іншої людини розширює свідомість. Людина, після того, як прочитає добру книжку, стає "більшою". Вона має чудове відчуття, що не сама, не єдина, що не є єдиною істотою, яка відчуває і мислить, таким чином відкриває світ, який населяють інші, подібні до неї істоти».
Ольґа Токарчук часто наголошує, що писання – це комунікативний акт, тому їй дуже важливо бути зрозумілою:
«Для мене важливо, щоби пробігла якась іскра між читачем і мною, і тим, що хочу сказати. Гадаю, дуже прикро - а я мала такий досвід - коли щось робиш, пишеш, вкладаючи у це велике зусилля, а тебе не розуміють. Це прагнення бути зрозумілою якоюсь мірою проєктує те, що я пишу. Мені здається, що це обман, коли люди пишуть не для читача».
Книжки Ольґи Токарчук читаються, і не тільки в Польщі. Її творчість перекладено на кількадесят мов. Українською вийшли, зокрема, вже згадана «Мандрівка людей книги» у перекладі Ніни Бічуї, «Правік та інші часи» у перекладі Віктора Дмитрука, котрий переклад теж збірку оповідань Токарчук «Гра на багатьох барабанчиках». Українські теж можуть прочитати романи «Веди свій плуг понад кістками мертвих» у перекладі Божени Антоняк та «Бігуни», який переклав Остап Сливинський. А вже незабаром, вийдуть «Книги Якова» у його перекладі.
Ольґа Токарчук, її творчість, багато в чому пов’язані з Україною, - говорить у розмові з Українською службою Польського радіо Остап Сливинський:
«Ольґа надзвичайно зацікавлена Україною. Це авторка, яка часто говорить про Україну, часто сюди приїжджає з багатьох нагод. Для своєї книжки "Книги Якова" ("Księgi Jakubowe") вона здійснила фундаментальне авторське дослідження, подорожувала Галичиною, Поділлям. Якось жартома вона сказала, що в кожного порядного польського письменника повинна бути українська бабуся. І вона, якщо вірити Ользі, справді в Ольґи Токарчук є. А крім того, її батько походить з Поділля, відповідно нічого дивного, що Ольґа час від часу звертається до українських тем. В її найбільшому на сьогодні романі "Книги Якова" (понад 900 сторінок - ред.), про який, до речі, було згадано під час церемонії оголошення лауреатів Нобелівської премії з літератури, дії великою мірою відбуваються на території України. Звичайно, українські читачі мають його прочитати. Я сподіваюся, що це станеться невдовзі – на початку 2020 року має вийти український переклад "Книг Якова" Ольґи Токарчук».
Остап Сливинський переклав два найбільші романи Ольґи Токарчук, як за обсягом, так – як додає – і за важливістю тем, в них порушених:
«Ці два романи показують два різні виміри її творчості, два обличчя її як письменниці. "Бігуни" - це роман про сучасність, сучасне суспільство, яке весь час тікає від себе, намагаючись долати чергові кілометри. Воно не віддаляється від своїх проблем - усе загалом і кожне з нас зокрема. Вона розглядає мешканців сучасного світу як таких трішки абсурдних паломників, які весь час перебувають в гонитві за примарною можливістю втечі або віднайдення відповіді на якісь нагальні питання. Але врешті-решт ми просто кудись пересуваємося, фактично нікуди не віддаляючи ані не наближаючись. А "Книги Якова" - це роман про минуле, це історичне розслідування, це оповідь про такі сторінки нашої спільної східноєвропейської, але зокрема і української історії, про яку більшість читачів в Україні, 99,9%, я майже впевнений, нічого не чули. Історія юдаїзму в Україні досі маловідома, обмежується дуже вузькими колами спеціалістів, а якщо йдеться про юдаїстичні єресі в Україні, то це взагалі тема, яку в Україні майже не знає ніхто. І прекрасно, що ця тема прийде у формі роману, тобто в популярній, відкритій і доступній формі.
Яків із заголовка книжки «Книги Якова» - це історична постать, - пояснює Остап Сливинський:
«Це Яків Франк, справжнє його прізвище було Лейбовіч. Він походив з Королівки на Поділлі. Яків народився в єврейській родині так званих саббатіанців, тобто прибічників месіанського руху XVII – XVIII століть, які вірили в те, що в Туреччині вже прийшов Месія. Вони вірили, що світ уже почав змінюватися на краще, а отже усі закони, які до того були обов’язковими, від моменту приходу Месії вже стають недійсними. Яків Франк, котрий виховався у саббатіанському русі, пішов далі. Він заснував спочатку невеличку громаду, яка згодом, в середині XVIII століття, розрослася у доволі великий рух єврейських пошукувачів істини, які вірили, що до божественної істини можна дійти, тільки пройшовши через всі найважливіші релігії. Однак, «франкісти» - це трагічна історія, тому що вони перестали бути своїми для євреїв, а ніколи не стали своїми для християн. Я супроводжував Ольґу Токарчук у процесі роботи над роман і знаю, що її завжди цікавили єресі. Вона про це пише, зокрема, в "Бігунах". Адже "бігуни" з роману Токарчук – це по суті, відсилання до єретичної групи російських бігунів, які теж кудись втікали весь час».
В одному зі своїх інтерв’ю в ефірі Польського радіо Ольґа Токарчук свого говорила - Лакмусовим папірцем, який дозволяє визначити рівень твору, є те, як після зустрічі з ним люди себе почувають:
«Для мене це дуже важливий показник того, чи твір є добрим, чи ні. Навіть не йдеться про те, чи цей твір добре написаний, намальований чи знятий. Йдеться про те, що він залишає після себе. Часто, коли я виходжу з кінозалу, маю таке відчуття, що я змінилася, що я стала якоюсь "більшою", що я "виросла" завдяки цьому досвіду спілкування з твором мистецтва, що я спілкувалася з чимось, що є добрим, що стоїть на боці добра, світла».
«Творчість Ольґи Токарчук – це унікальне поєднання вимогливості до себе, інтелектуальності, але водночас доброго стилю, доброго смаку і прозорості. Те, що для Ольґи характерне – це прозорий, легкий стиль, завдяки якому про що би вона не писала, кожен текст "проковтується", дуже швидко і легко читається, при тому залишаючи після себе дуже виразний слід у пам’яті», - так про особливість прози Ольґи Токарчук говорить перекладач Остап Сливинський.
Запрошую послухати звукову версію передачі у доданому файлі
Яна Стемпнєвич