У культурній рубриці залишаємося вдома і... вирушаємо в кіноподорож. Одразу попереджаю — буде лячно. Буде багато загроз, найчастіше невидимих, але смертельно небезпечних. Будуть герої, які, попри непереборні перешкоди, таки рятують людство від загибелі. Буде теж багато кінопророцтв.
Наш гід у цій подорожі - кінокритик Лукаш Ясіна з Польського інституту міжнародних справ.
Останнім часом, коли вмикаємо телевізор і стрибаємо каналами, часто натрапляємо на фільми-катастрофи. А то на якийсь острів насувається цунамі, що злизує водою все на своєму шляху, а то в лабораторії народжується супервірус, вакцину від якого має невелика група людей, що хоче керувати світом. Фільми про епідемії, катастрофи і катаклізми нині мають пік популярності. Режисери нас лякають апокаліптичними візіями, а часом — якщо перевіримо дату реалізації більшості фільмів — пророцтвами.
Чи катастрофічне кіно - це молодий жанр?
Лукаш Ясіна: Вже у першому десятилітті XX століття люди цікавилися катастрофами. Наприклад, у 1912 році показано художній фільм з вибухом Везувія. Зрештою, тема знищення Помпеї з’являлася у фільмах кожні десять років. У 20-ті роки минулого сторіччя кіномистецтво почало розвиватися, і фільми про нищівні урагани, всесвітні потопи і так далі почали з’являтися як гриби після дощу. На мою думку, одною із найважливіших класичних стрічок про катаклізм, який справді стався, а не походить із міфічних історій або з Біблії— це фільм "Сан Франциско". Я маю на увазі землетрус у Сан-Франциско в 1906 році, він для багатьох людей став таким собі символом падіння міста. У 1936 році ці реальні події закладено в канву музичного фільму під назвою "Сан Франциско". На екрані з'явилося багато знаменитих акторів — Кларк Ґейбл, Спенсер Трейсі та інші.
Якщо завузити поле катастроф та лих до епідемічних загроз, то фільми на цю тему почали масово з’являтися у 90-х роках минулого сторіччя. Натомість стрічка, яка лякає через свої пророцькі візії, - це трілер Стівена Спілберґа "Зараза" ("Contagion") з 2011 року.
Лукаш Ясіна: Крім реальної загрози життю та усіх обмежень, пов’язаних з епідемією, одною з невід’ємних рис епідемії є страх. Це страх перед тим, чого ми не розуміємо. Ми не можемо цього оцінити за допомогою раціональних знарядь, оскільки не в змозі цього зробити навіть лікарі. І Стівен Спілберґ у своєму фільмі чудово показав цю ситуацію страху. Ви знаєте, щоби боятися, нам не потрібні фільми про реальні події — це завдання виконують фільми, які передають наші страхи, фобії, побоювання.
У фільмі Стівена Спілберґа "Зараза" епідемію викликає невідомий вірус, який переноситься повітряним шляхом і упродовж кількох днів вбиває заражену людину. Лікарі намагаються в експрес-темпі знайти вакцину, а епідемія страху і паніки шириться зі ще більшою швидкістю.
Інший фільм-катастрофа, який теж розповідає про боротьбу людства з невідомим вірусом, але насправді асоціюється із реальною ситуацією боротьби з вірусом Еболи, це стрічка "Епідемія" ("Outbreak") Вольфганга Петерсена. Головну роль тут виконує Дастін Гофман. Стрічку знято 1995 року, події відбуваються в Африці - і звідси асоціації з вірусом Еболи.
Лукаш Ясіна: Я нещодавно розмовляв зі своїм колегою з Польського інституту міжнародних справ, котрий спеціалізується в африканських країхнах, про епідемію Еболи та цей фільм. Стрічка не була про Еболу, але вона базувалася на цих побоюваннях, на страху, що панував у 90-ті роки — мовляв десь в Африці чи далекій Азії буде винайдено вірус, котрий винищить нас всіх, бо не встигнемо на нього відреагувати. Виявляється, що на даний момент, тобто 20 років після епідемії, найкраще підготовлена у соціологічному, психологічному сенсі до пандемії є власне Африка. Я би сказав, що фільм "Епідемія" дав початок сильній хвилі такого страху, про яких ми говорили. Після нього з’явилося багато інших кінопродукцій, що підтверджували тезу — мовляв віруси беруться з далекої Африки, вона становить для світу загрозу. У європейських суспільствах закорінилася така думка. Тим часом, варто розрізняти реальність від світу, майстерно накресленого і вигаданого.
Крім двох названих вже кінофільмів з епідемією в годовній ролі, варто назвати теж "Сліпоту" ("Blindness"), фільм Фернанду Мейрелліша з 2008 року. Бразильський режисер малює на екрані місто, в якому розповсюджується незнана епдіемія — люди сліпнуть. Світ змінюється — його треба навчитися сприймати без найважливішого органу чуття.
Наступний в цьому катастрофічному рейтингу — фільм "Останній нащадок Землі" ("Children of Men"). Ця фантастична картина Альфонсо Куарона розповідає про те, як на Землі перестають народжуватися діти. Оригінальна назва фільму є посиланням на текст 89-го псалма, котрий в українському перекладі Івана Огієнка звучить як "Ти людину вертаєш до пороху, і кажеш: Вернітеся, людські сини!"). Тобто дослівно назва стрічки перекладається українською як "Людські сини". Справді, Куарон приготував для нас просякнуту біблійним духом розповідь.
"28 днів потому" ("28 Days Later")- це вже заголовок наступного постапокаліптичного фільму Денні Бойла з 2002 року. Дія стрічки розгортається у Великій Британії, ураженій пандемією високозаразного вірусу, що перетворює людей у шалених вбивць, а сюжет побудований навколо спроб четвірки людей, які вижили, врятуватися.
"Паніка на вулицях" ("Panic in the Streets") - америкаснький фільм нуар в режисерії Елі Казана. Стрічка вийшла на екрани у 1950 році й розмовідає про спроби запобігти епідемії чуми. А якщо ми вже нализилися до теми чуми... "Сьома печатка" Інґмара Берґмана — це фільм не про епідемію, а на фоні епідемії. Фільм з 1957 року забирає нас у часи середньовіччя, Європа охоплена релігійними війнами та чумою.
Лукаш Ясіна: Ця епідемія найбільше вкорінилася в нашу культуру і нею освоїлася. Чорна смерть символічно закрила епоху середньовіччя. Треба сказати, що чума ласкаво обминула терени Польщі, і завдяки цьому тут народилася єврейська культура. Натомість сам фільм Берґмана, абстрагуючи від його безперечної шедевральності, іде в розріз з тим, про що ми говорили при нагоді попередніх фільмів. Головний герой "Сьомої печатки", лицар Антоніус Блок, у якого втілився Макс фон Сюдов, - це не є перелякана людина, він починає раціональну боротьбу зі смертю. Він знає свого ворога в обличчя і вступає з ним у переговори. Цей сценарій не можна повторити у фільмах про епідумю — бо ми ж нашого ворога не бачимо, ми його не знаємо.
Не страхом, а сміхом - до нашого переліку фільмів про епідемії, катаклізми та катстрофи я б хотіла додати польську стрічку. Тут катаклізм та життя після нього показані у жартівливій формі... Маю на увазі стрічку Юліуша Махульського "Сексімісія" ( в цензурованому варіанті стрічка знана в Україні під назвою "Нові Амазонки"). Цей фільм з 1983 року знає майже кожен, цитати увійшли до шоденного життя — хоча б "ciemność, widzę ciemność" (темряву, бачу темряву) або "Wyginęli? Przecież to nie były mamuty!" (Вимерли? Так це ж не були мамонти!).
Лукаш Ясіна: "Сексімісія" показала нам щось важливе. Нині ми живемо в часи, коли люди не вірять своїм урядам і вважають, що дійсність є зовсім іншою, ніж переконують політики. А цей фільм зобразив полярно іншу ситуацію — коли зманіпульовані люди вірять у світ, в якому вони живуть. Я гадаю, що ми повинні більше дивитися фільмів, які нам дають більше свободи і дистанції в оцінці ситуації. Це допоможе нам зберегти спокій — адже у часи пандемії нам потрібно менше паніки, а більше раціонального мислення.
Запрошуємо послухати передачу в доданому звуковому файлі
PR24/Яна Стемпнєвич
