1 квітня Ярослав Шемет обійняв посаду диригента-художнього керівника Симфонічного оркестру Сілезької філармонії імені Генрика Міколая Ґурецького в Катовицях.
Яна Стемпнєвич: Перш за все хочу Вас привітати!
Ярослав Шемет: Дуже дякую!
16 квітня відбувся перший концерт симфонічного оркестру Сілезької філармонії з Вами в новій ролі. Це був концерт музики епохи романтизму, прозвучали твори Франца Шуберта і Антоніна Дворжака. Виступ відбувся в онлайн-форматі. Ви задоволені концертом?
Це був наш восьмий спільний концерт, але перший, де я був у новій ролі для колективу — головного диригента. Відчуття — незмінні, все пройшло дуже добре, якщо брати перспективу розвитку від вересня минулого року, то оркестр вже виріс за цей сезон, ми показуємо дедалі кращі результати. Тому сподіваюся, що під кінець моєї каденції буде ще краще.
Ви вже продумали репертуар цьогорічного сезону? Що хочете запропонувати меломанам?
У голові вже продумав, свій план маю. Зараз ми займаємося з моїм концертним бюро філармонії плануванням, маємо вже заплановану осінь. Можу тільки привідкрити таємницю, що цей сезон не буде оголошуватися весь, від вересня до червня, як це було завжди. Це буде постковідний формат. Ми ділимо сезон на три міні-сезони — осінній, зимовий та весняний. Отже, осінній сезон вже заплановано. Коронакриза нас навчила не обіцяти надто багато заздалегідь, як це було колись.
Чи можете зрадити — програма передбачає українські імена серед композиторів або ж виконавців - гостей філармонії? Будуть українські елементи?
Дуже добре слово “елементи”. Як би я не хотів, я не можу перетворити весь сезон на сезон української музики. Але — так, елементи будуть. Планую організувати концерт суто української музики з українськими виконавцями, це може бути наступного року в лютому, коли можна буде запросити колективи з України. На початок наступного сезону ми теж хочемо запросити українських митців, думаю, що прозвучать твори Сильвестрова, Станковича... Але це ще плани.
Як складається концертна програма на сезон? Чи це тільки Ваше рішення стосовно підбору епох, композиторів і творів?
Почну від того, що звісно ні, демократія є всюди. Я маю, можна сказати, найбільший вплив. Перший шкіц репертуару роблю я сам, чим зрештою, буду займатися після нашого інтерв’ю. Завтра я зідзвонююся зі своїм концертним бюро. При філармонії діє концертне бюро, котре займається запрошенням, контактом із солістами та координацією виступів. Отже, після того, як створю шкіц репертуару, подаю свої пропозиції солістів та диригентів, працівники концертного бюро контактуються із агентами солістів і висилають запити стосовно термінів. А вже після цього ми з генеральним директором обговорюємо сезон з фінансової та стратегічної точки зору. І вже після цього можна сказати, що репертуар затверджено.
Ярослав Шемет. фото: Кароль Фатиґа
У Вас немає спокуси увійти в кооперацію з артистами інших жанрів, скажімо електронної музики? Мені на думку спадають ефекти співпраці “ОНУКИ” та Рівненського симфонічного оркестру або гуру техно-музики Карла Крейґа з кількома симфонічними оркестрами.
Я дуже люблю експериментувати, але все ж таки, коли ми говоримо про філармонію, філармонійний репертуар, то я би не хотів виходити за певні рамки. Думаю, що максимум, на що можемо собі дозволити, це мікс із джазом. Це щось на кшталт того, що на “Leopolis Jazz Fest” ми робили спільно з оркестром INSO-Lviv та Ларсом Даніельссоном. Це була велика симфонічна програма з дійсно крутими гедлайнерами. Якщо йдеться про поп-музику, то мені це трішки розминається з моєю місію привернення глядача, меломана до класичної (скажу так узагальнено) музики.
Наскільки великим колективом Ви керуєте і як складається співпраця з оркестрами — адже під вашим керівництвом два оркестри — симфонічним та камерний?
Так, у філармонії — три колективи, якщо не брати до уваги камерних ансамблів, адже маємо ще квінтет дерев’яних духових інструментів, струнний квартет... А загалом, так, три колективи — хор, камерний оркестр та великий симфонічний оркестр. Я найбільше відповідаю, звісно, за великий симфонічний. Зараз, у ковідному режимі, він також поділений на два колективи. Щоби філармонія могла далі по плану грати чотири концерти на місяць, щоби люди із цих колективів між собою не перетиналися, ми працюємо у форматі чотирьох колективів. У симфонічному оркестрі працює загалом 96 музикантів. Отже, засоби для обрання репертуару, про який я мріяв вже давно, в мене зараз необмежені.
Як співпрацюється з новим колективом? Додам, що Ви здобували досвід диригента з 13 років, бо, якщо не помиляюся, тоді самі зібрали оркестр із учнів та випускників Харківської спеціалізованої музичної школи. Серед оркестрів та міст, де Ви працювали, — Оркестр нової філармонії у Гамбургу, Симфонічний оркестр Національної філармонії у Львові INSO-Львів, Празький симфонічний оркестр, оркестри Польської Балтійської філармонії, Лодзької та Познанської філармоній, Молодіжний симфонічний оркестр України (YSOU)...
Я ніколи не любив сформулювання, що це я створив оркестр. Ні, це ми з друзями разом створили. Так, мені тоді було 13 років, так, ми власне тоді почали коротесеньку історію цього колективу, оркестру “Effecto” (так він називався), який функціонував при харківській десятирічці. Він складався з учнів цієї школи. Натомість із цим колективом у мене стосунки, можна сказати, навіть більше, ніж дружні. Ми вже встигли познайомитися. Із цим оркестром, як я вже згадував, ми заграли вісім концертів, записали диск. Я познайомився з усіма музикантами, встиг встановити цей дуже потрібний контакт для довгострокової співпраці. Тому що легке завдання для нас, диригентів, це приїхати кудись на запрошення до іншого колективу, де ми маємо провести чотири-п’ять репетицій, заграти концерт і поїхати далі. Тут з оркестром треба співпрацювати впродовж кількох сезонів. Тут треба дбати не тільки про репертуар, а про розвиток музикантів, психічну форму, щоби всі грали порівну. Треба дбати про рівень, не забувати робити якісь конкурси, дбати про виїзди, фестивалі тощо. Тут вже мова йде про виховну працю, щоби кожен відчував розвиток. Адже це головне, це допомагає нам боротися з рутиною. Кожна робота колись перетворюється в дуже рутинний процес. Я знаю багато оркестрів, котрі через це почали втрачати не тільки рівень, але взагалі своє “я”. Як цьому запобігти? Дати розвиток, можливість розгорнути крила. Тоді кожен музикант буде приходити на роботу, як не на роботу, а на свято.
А Ви приходите на роботу, як на свято?
Так! Я взагалі кажу, що я не працюю, це моє хобі.
Ви приїхали до Польщі, коли Вам було 17 років, на навчання в Музичній академії імені Падеревськго у Познані. Польща — це добрий старт для підкорення світових сцен, чи Ваша мета?
Я дуже тішуся, що ми живемо у XXI сторіччі, і я не мушу бути прив’язаний до якогось місця на постійно. Якщо я десь є головним диригентом, це не означає, що я тільки там сиджу. Справді, коли я приїхав до Польщі, мені було 17 років, я тут побув три роки і потім переїхав до Відня, жив там рік. Потім ще трішки помандрував, і згодом повернувся до Польщі. Зараз я тут, тому що мені тут комфортно. Кажуть, що для музиканта краще жити в Німеччині, але в наш час дуже просто звідси їздити на концерти або літати. У Польщі комфортно, тут умови, яких я шукав і знайшов, у мене тут родина, тому що на разі це сталий пункт, але далі подивимося, що життя принесе.
Про Вас часто пишуть в контексті віку — “наймолодший головний диригент у Польщі”, певно, усі меломани знають, що у 2021 році Вам виповнилося 25. Як Ви до цього ставитеся?
Насамперед, я не відчуваю жодного ейджизму. По-перше, не я один такий. В моєму віці в Європі є двох головних диригентів, один в Німеччині, другий — в Англії. Мені здається, що це дуже позитивна річ, яка ламає стереотипи і завдяки якій диригент перестає бути старим дядьком з бородою та животом. Тобто я це прочитую як позитивну річ, що прийшла з часом. Але це є тільки додатком, цікавинкою. Будувати марку треба на власному професіоналізмі, й це намагаюся робити.
Як у двох словах Ви би окреслили свою місію на посаді диригента-художнього керівника Симфонічного оркестру Сілезької філармонії?
Мені дуже важко говорити виключно за свою місію, це було би дуже егоїстичне і трішки невідповідальне. Але скажу про нашу місію. Нашою місією було, є і буде закохувати людей в мистецтво.
Запрошуємо послухати розмову в доданому файлі
Яна Стемпнєвич