80 років тому 27 червня 1941 народився Кшиштоф Кєсьльовський – режисер, творець сюжетних та документальних фільмів, який вважається однією з найбільших індивідуальностей європейського кіно. У багатьох країнах говорять про «школу» чи «стиль Кєсьльовського». Його фільми аскетичні за формою та характеризуються неповторною атмосферою. Кєсьльовський багато разів отримував нагороди в Польщі та за кордоном, номінований на Оскар, творець, який досі надихає багатьох сучасників.
До кіношколи в Лодзі потрапив за третім разом – в 1964 році. У своїй «Автобіографії» він зізнався, що намагався вступити стільки разів лише через амбіції, а не через бажання стати режисером. Після цього він неодноразово замислювався про правильність вибраної ним професії. На запитання, чому він знімає фільми, коротко відповів: «Тому що я не можу робити нічого іншого».
Найвідоміші фільми Кшиштофа Кєсьльовського - «Аматор», «Подвійне життя Вероніки», трилогія «Три кольори», «Декалог». Також Кєсьльовський зняв багато документальних фільмів, серед яких «Балакучі голови», «Сім днів на тиждень», «З погляду нічного вахтера». Останній документальний фільм він зняв у 1988 році. Режисер вирішив, що хоче віддатися сюжету повністю. Коли він усвідомив, що його цікавлять саме людські емоції, то зрозумів, що їх не передасиш документальною камерою:
– Не дуже хочу влазити з камерою туди, де мене найбільш цікавить, а йдеться про почуття, емоції. Не має значення чи це любов, ревнощі, заздрість чи ненависть. Оскільки я зрозумів, це мене цікавить, то я вважаю, що найкраще найняти акторів, купити гліцерину, капнути їм в очі та нехай плачуть. Це буде нормально, адже вони роблять свою роботу.
Станіслав Завіслінський, автор біографії Кшиштофа Кєсьльовського згадував у ефірі Польського радіо, що режисер працював дуже інтенсивно:
– Якщо не згадувати фантастичний подвиг, яким був фільм «Декалог», то менш ніж за два роки було знято 12 фільмів: 10 телевізійних епізодів та два кінематографічні – один про вбивство, а другий про кохання. Я знайшов дуже цікаве висловлювання Стенлі Кубрика, який сказав, що неможливо зняти стільки блискучих фільмів менш ніж за 2 роки, ще й так швидко.
Особливість режисера полягала в створенні фільмів, що демонструють загальнолюдські цінності. Як він говорив, екзистенційні проблеми зачіпають кожного:
– Ми всі стикаємося з однаковими проблемами. Не важливо чи це проблеми з інтерпретацією реальності, чи із самовираженням. Американці, росіяни, навіть у Банґладеші – усі зізнавались у подібних неприємностях самим із собою.
Анджей Паґовський – відомий польський художник-графік, автор тисячі плакатів, що анонсують театральні вистави, фільми, мистецькі фестивалі та пісенні конкурси розповів про свою співпрацю з Кєсьльовським:
– Кшиштоф тоді сказав, що хоче, аби я робив плакати, а він буде знімати фільми. Я не сприймав це серйозно, бо вже на той момент був високої думки про себе. Я уявляв себе великим художником, а тут раптом якийсь молодий хлопець мені обіцяє, що буде знімати фільми. У результаті все це переросло в чудову співпрацю. Ми не лише робили спільні речі разом, а й відвідували фестивалі. Ми дуже багато розмовляли, а Кшиштоф був такою людиною, котра відкривалась саме тоді, коли нас було двоє. Наприклад, на прес-конференції в Лос-Анджелесі там був зовсім інший Кшиштоф. Я часто ставив собі запитання: «Чи йому подобаються такі речі?». Сьогодні я думаю, що йому це подобалось, але він не почував себе комфортно поряд з атрибутами червоної доріжки. Я навіть не знаю, чи міг би він знімати фільми за теперішньою системою, коли саме продюсер вирішує, що вирізати, а що змінити.
Саме у 80-ту річницю від дня народження Кшиштофа Кєсьльовсього в Соколовську біля Валбжиха розпочався 10-й фестиваль «Hommage a Kieślowski». Художній керівник фестивалю Діана Домбровська сказала, що цього року подія триватиме під час канікул, а щовихідних відбуватимуться спеціальні кінопокази та зустрічі, переважно на свіжому повітрі. В ефірі Польського Радіо 24 вона пояснила, що цей фестиваль має допомогти вибудувати навколо події певну спільноту:
– Форма фестивалю доволі специфічна цього року саме через заходи безпеки. Хочемо за допомогою різноманітних розмов та показів, які ми запропонували тут, оживити все навколо та побудувати спільноту.
Окрім цього, Діана Домбровська розповіла про те, що стоїть у центрі фільмів Кєсьльовського:
– Для нього найголовнішою була людина. Знаю, що це банально, але я думаю, що це виникає зі співчуття, чесності, прямолінійності та легкості його натури, про яку говорять його колеги. Він завжди знав, що хоче сказати. Кєсьльовський виводиться із документалістики та з такими звичками, притаманними цьому жанру, він залишився до кінця, навіть у своїх польсько-французьких фільмах, у котрих маємо такі величні декорації чи кольори. У них присутні елементи, як, наприклад, екзистенційний біль персонажів, із яким ми ототожнюємось. Я переконана, що не важливо, у яких моментах життя повертаєшся до Кєсьльовського – кожного разу звертаєш увагу на зовсім інші елементи або з віком починають подобатись зовсім інші фільми.
З нагоди 80-ї річниці народження режисера в Національному центрі кінокультури в Лодзі відбулася мультимедійна та інтерактивна виставка «Безкінечний. Діалоги Кшиштофа Кєсьльовського», присвячена його творчості. Рафал Сиска, директор Національного центру кінокультури, поділився тим, що підготували для відвідувачів:
– Виробничі документи, сценарії, різні версії цих сценаріїв, нагороди, які Кєсьльовський накопичив за все своє життя, мультимедійні об’єкти. Ми хотіли активізувати цю виставку в такий спосіб, щоби глядачі мали змогу брати участь у діалозі з Кєсьльовським завдяки інтерактивним стендам, переглядаючи кінопроєкції та взаємодіючи з його аудіовізуальними роботами.
Також Рафал Сиска порадив, з якого фільму варто розпочати знайомство із творчістю Кєсьльовського:
– Я б розпочав із короткометражного фільму, що триває лише 15 хвилин – «Балакучі голови». Це фільм, до якого має якось залучитись абсолютно кожен. У цій картині Кєсьльовський провів своєрідне опитування на вулиці, яке полягало в тому, аби поставити людям різного віку основні екзистенційні питання: хто ви, скільки вам років, що ви хочете від життя, як ви почуваєтесь, як знайти себе? Фільм був створений на початку 80-х років. Зараз, під час його перегляду дивимось на наших однолітків і неможливо не задумуватися про себе. Так, траплялися смішні відповіді, іноді дуже серйозні, трагічні чи зворушливі, але це завжди залишає в нас місце для роздумів. Завдяки цьому фільму, видно, що Кєсьльовський може прекрасно відчувати емоції іншої людини. Такі ж емоції ми шукаємо зараз у фільмах. Можна сказати, що це все гарно поєднується у фільмі «Балакучі голови» й повторюсь, що це буде гарним початком.
Кшиштоф Кєсьльовський читав лекції з режисури та сценарію в університетах Катовиць, Західного Берліна, Гельсінкі та Лодзі. Останні місяці свого життя він працював над фільмами «Рай», «Чистилище» та «Пекло». Величність творчого доробку Кєсьльовського підтверджується численними нагородами.
«Короткий фільм про вбивство» та «Подвійне життя Вероніки» дістали високу оцінку в Каннах. У Берліні режисер здобув нагороду Срібного ведмедя за «Три кольори. Білий», а у Венеції Золотого лева за «Три Кольори. Синій». Фільм «Три кольори. Червоний» був номінований на премію Оскар та премію BAFTA.
Ми заохочуємо вас ознайомитись із творчим доробком великого польського режисера Кшиштофа Кєсьльовського.
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
PR2/PR3/PR24/IAR/Роман Гаврищак