Оксана Забужко оголошувала відкриття Книжкового ярмарку у Варшаві. На урочистій церемонії видатній українській письменниці вручили найвищу літературну премію Польщі «Ікар» з дописом «За тривалу присутність українського голосу про свободу і громадянські права у світовій літературі».
В інавгураційній промові Оксана Забужко зазначила, що з усіх країн світу саме Польща найбільше розуміє, що у цій війні йдеться не тільки про боротьбу українців за свою свободу, і за право на життя.
Атакуючи Україну з наміром знищити весь край, так як колись Гітлер напав на Польщу, путін збудив пам’ять поляків про своє минуле. Він роз'ятрив уже наполовину загоєні рани, які знову починають кровоточити.
Оксана Забужко:
«В драмі України поляки, як у дзеркальному відображенні, бачать доcвід своїх дідів, віддзеркалення власної трагедії з минулого. І народжуються паралелі.
Багато хто наводить паралелі і аналогії вже з перших днів війни. «Острів Зміїний, так само як Вестернплятте», - говорять мої польські друзі.
Те, як Захід зволікає з наданням Україні зброї, чи зволікав у перші тижні, нагадує полякам Варшавське постання,– подібні емоції, ті самі моделі поведінки. Всі ці злочини російської армії, які вони вчинили по відношенню до мирних жителів: грабежі, всі кривди у Бучі, Ірпені та на інших окупованих територіях, все це нагадує про грабежі і насильства, якими Червона Армія позначила свою ходу на польських землях у 1944-1945 роках.
Але зараз йдеться не тільки про те, що історія повторюється, і тягнеться у ХХІ століття з минулого.
Мені з професійної точки зору цікавий інший аспект цих порівнянь. Тому власне для того потребуємо розповіді інших людей, незалежно від того, чи вони живі, чи вже померли.
Для того і потребуємо літератури. Література є для нас розпізнавальним кодом, завдяки якому можемо навзаєм пізнавати одне одного. Література стає для нас таким незаперечним дороговказом, єдиним незрадливим GPS-ом, який проводить нас через морок і хаос дня сьогоднішнього, нашої буденності, через весь інформаційний туман і смог, якими наповнена наша сучасна історія».
Оксана Забужко також підкреслила, що це є і найбільший виклик для літератури ХХІ століття взагалі.
Я підійшла до письменниці у той момент, коли вона сходила зі сцени, несучи свій «Ікар», і поцікавилася, що вона відчуває у цю мить.
Оксана Забужко:
«Що відчуваю? Відчуття не міняються від 24 лютого...
Але дійсно, це дуже приємно, це справді виняток, бо це є нагорода для польських авторів, і тому це якимось чином є визнанням того відкритого кордону, і цих якихось глибоких тектонічних змін, які зараз відбуваються між нашими двома країнами. Це якесь повернення, ну насправді, дуже серйозні речі. Я вже писала, що Україна повертається додому, у Європу, і виявляється, що тут у Європі ми насправді маємо давніх родичів, з якими ми любилися, сварилися, різалися, хапалися за горло, і всяке було в історії, але тим не менше, і Польща, і Литва – це є наша традиційна європейська родина, з якими ми були вдвічі довше, ніж із Москвою. І відповідно якось воно зараз все відживає».
Уславлена українська письменниця повідомила, що напередодні була запрошена як автор на прем’єру вистави, яку поставив польський театр за її есеями «Планета Полин». Зробити інсценізацію твору поляки запросили українську режисерку, харків’янку Світлану Олешко, якій вдалося вивезти свою родину з-під бомб, і переїхати до Польщі. Оксана Забужко розповіла, що всю виставу проплакала, і була вражена грою польських акторів.
Письменниця додала, що найвища літературна нагорода, яку до цього часу присуджували лише полякам, є свідченням не тільки визнання її письменницького таланту, а й глибоких епохальних змін у стосунках між нашими народами.
Повне інтерв’ю з Оксаною Забужко слухайте у доданому звуковому файлі.
Оксана Грузицька