Сьогодні вчитель та літературознавець Конрад Зих, який цікавиться поп-культурою часів Польської Народної Республіки, розповість про феномен Кайка та Кокоша. Цього року також виходять золоті видання коміксу «Kajko I Kokosz». До 50-річчя мальованої історії Польська пошта випустила марку з цими героями. Згадаймо, ким був Януш Хріста і за яких обставин було створено цей комікс:
— Що ж, для читачів, вихованих на пригодах Кайка та Кокоша, може здатися дивним, що комусь потрібно нагадувати, хто такий Януш Хріста, бо свого часу він був, не побоюся цього слова, культовим творцем. Досить сказати, що на початку 1960-х років Хріста публікував свої комікси на сторінках «Прибережного вечора», ґданської післяобідньої газети, і тоді читання видання розпочиналося з кінця, тобто з коміксів Хрісти. Тим часом суспільно-політична реальність змінилася, змінилися й читачі — виросло нове покоління любителів коміксів, які часто розпізнають Хрісту за мультсеріалом про Кайка та Кокоша на платформі Netflix, не обов’язково з самих мальописів. Януш Хріста, без перебільшення, — це один із класиків, один із батьків польського коміксу. Батьків у нього, звісно, було кілька: Генрик Єжи Хмєлєвський — творець Титуса, Ромека та Атомека, Тадеуш Барановський, Ґжеґож Росінський, забутий Яцек Скшидлєвський, а також була мати польського коміксу — Шарлота Павел. З іншого боку, Хріста увійшов у історію польських коміксів як автор однієї з двох найпопулярніших серій коміксів, я маю на увазі Кайка та Кокоша, а другою серією є вищезгаданий Титус, Ромек і Атомек.
— Цікаво, що сам Хріста не мав художньої освіти, про що, мабуть, мало хто знає. Він був барабанщиком у джазовому колективі, а перші його кроки як художника пов’язані з місячником «Джаз», де він публікував свої перші комікси, присвячені цьому жанрові музики, в тому числі розповідь про Луї Армстронґа. Потім Януш Хріста був пов’язаний із вже згаданою газетою Wieczór Wybrzeża, де з’явилася наступна серія коміксів про пригоди моряків Кайтека й Кока, а з 1972 року Кайка та Кокоша. Один з коміксів з’явився в культовому коміксному журналі «Relaks». Кожен, хто виріс у 80-х, пам'ятає цей журнал, публікацію якого знову нещодавно відновили. Що ж, як ми зазначали на самому початку розмови, цього року нашим героям виповнюється 50 років від дня народження, тому святкувати є що.
Цей комікс досить тонко висміював реалії та абсурди того часу. Зараз пан Конрад Зих розповість про гумор цього коміксу, про привабливість та успішність цього мальопису:
— Я думаю, що привабливість Кайка та Кокоша для читачів визначається кількома факторами. Специфічний гумор коміксів Януша Хрісти, глибоко вкорінений у реаліях епохи, у бюрократичних абсурдах Польської Народної Республіки, а також у проблемах простих людей. Якби це були просто комікси, до яких ми тягнемося з ностальгією, щоб згадати старі часи, то сьогодні, мабуть, не говорили б про Хрісту в радіостудії, не було б жодних перевидань цієї серії, не створювали б мультсеріали тощо. Тож у цьому характерному гуморі має бути щось універсальне, що не лише виражає проблеми тогочасної системи, але й описує нашу сьогоднішню дійсність, яка певним чином зачіпає (не люблю це визначення, але використаю його) природу (характер) ідентичності поляків. Звісно, крім цієї влучної іронії чи казковості, серія про Кайка та Кокоша користувалась популярністю завдяки приземкуватим героям з товстими пальцями, а також тим, що сприяє успіху будь-якої успішної поп-культурної продукції — добре написаним сценарієм.
Іноді серію мальописів про Кайка та Кокоша сприймають як копію іншої відомої серії про двох галів — Астерікса та Обелікса. Ці персонажі майже ідентичні, чи мають сенс такі порівняння?
— Насправді це диявольськи складне питання. Це все одно, що відповісти, що було першим — яйце чи курка, Астерікс і Обелікс чи Кайко та Кокош? З одного боку, безсумнівно, ці герої надзвичайно схожі один на одного. Між самими серіями коміксів також є багато спільного, сюжет обох розгортається в часи, досить далекі від сьогодення. У випадку з Астеріксом і Обеліксом, звичайно, це будуть часи завоювання Галії Стародавнім Римом. У випадку Кайка та Кокоша це близько до середньовіччя, дохристиянські часи. Герої дуже схожі між собою контрастно. З одного боку, і тут і там маємо гарного, чесного, не дуже розумного товстуна, а з іншого — маленького, розумного та спритного хлопця. Антагоністи Альберта Удерзо та Рене ҐоссінІ (авторів Астерікса й Обелікса) — римляни, вірні Юлію Цезарю. У випадку з Кайком та Кокошем антагоністів було кілька, але найважливішими були солдати, схожі на представників тевтонців.
— Сам Хріста із самого початку своєї серії мальописів стикався зі звинуваченнями в плагіаті. Одним із перших критиків, який звинуватив його у копіюванні, був Станіслав Бараньчак, невтомний графоман часів Польської Народної Республіки. Бараньчак у 1978 році написав короткий текст, у якому розкритикував журнал коміксів «Relax» і потім прилетіло й самому Янушові Хрісті. Його розкритиковано за фарс, не надто вишуканий гумор, за не надто вдалу, на думку Бараньчака, ономатопею та просто за велике натхнення французькими коміксами. Якщо ж обмежитися датами історії створення обидвох серій, то першість, напевно, дісталася б французам. Астерікс і Обелікс почали з’являтися наприкінці 1959 року, а Кайко і Кокош набагато молодші — перші комікси почали публікувати у 1972 році. У будь-якому випадку, досить поглянути на цих персонажів, це фактично ті ж герої, але перенесені в дещо інший історичний контекст. Повертаючись до дат, то і тут справа не така однозначна, бо ще перші пригоди про Кайтка-майтка датовані 1958 роком, тобто ще рік перед Астеріксом, і я не знаю, чи є сенс досліджувати, хто був першим, хто ким надихався. Погодьмося, що саме протиставлення героїв, тобто товстих і худих, малих і великих, мудрих і трохи менш мудрих, є універсальним архетипом, який з’являється в багатьох текстах культури, кіно та книгах. Як Рене Ґосінні, так і Януш Хріста могли б тут, наприклад, надихнутися американськими фільмами про пригоди Стена та Оллі, відомих польським глядачам як Фліп і Флеп.
Кайко і Кокош є в програмі читання для четвертого класу. Зазвичай, в Польщі побутує таке стереотипне твердження, що до твору, який входить до шкільної програми читання, втрачається інтерес. Чи це правда?
— Що ж, я в щасливій ситуації, коли можу як вчитель подивитися на це зсередини. Я не тільки займаюся обговоренням літератури, а й викладаю в початковій школі. Я дуже скептично ставлюся до таких заяв, і вважаю, що не можна демонізувати шкільну систему. Щоб не бігати далеко за прикладами, перебування в шкільній програмі не зашкодило отримати популярність Рафалу Косіку, автору популярної серед молоді серії «Фелікс, Нет і Ніка» або Анджею Малєшці з його «Чарівним деревом». Отже, це не зашкодило популярності Хрісти серед молоді. Я підозрюю, що мультсеріал на платформі Netflix мав більший вплив на дітей сьогодні, ніж введення мальопису про Кайка та Кокоша до шкільної програми. Я сам сприйняв таке нововведення коміксу в шкільний канон зі змішаними почуттями. З одного боку, я вважаю, що комікс, як окрема галузь мистецтва, безумовно, заслуговує на таке облагородження, але чи варто було розпочинати з Кайка та Кокоша? З одного боку, це класика польських коміксів, але вона настільки міцно вкорінена в реалії комунізму того часу, що багато відсилок того періоду для 10-11 річних дітей можуть бути зовсім нечитабельними.
Кайка та Кокоша переклали українською, а в жовтні вийде ще одна історія цією мовою, але це, мабуть, не єдиний переклад…
— Ні, це не єдиний переклад іншою мовою, слід також згадати, що у 2022 році видавництво «Egmont» зробило переклад коміксу українською доступним в інтернеті. З іншого боку, мальопис, якщо я добре пам’ятаю, вперше опубліковано у 2019 році. Справді, історії про Кайка та Кокоша були перекладені російською, французькою, італійською. Варто згадати також про досить невдалий переклад англійською. Обурення були через те, що перекладач припустився кількох помилок, наприклад, переклав слов’янського бога Свароґа як Зевса, що може могло бути для нас шоком. Є також переклади Кайка та Кокоша на діалекти польської мови. Видавництво «Egmont» уже давно випускає історії мовами діалектів, наприклад ґуральського, кашубського, познанського, сілезького, а нещодавно Кайко та Кокош дочекалися версії в есперанто.
З точки зору молодих читачів з України, чи переклад українською може дозволити їм познайомитися з новими культурними кодами чи допомогти вкорінитися в нове середовище?
— Звичайно, особливо тому, що, як ми вже говорили, один із коміксів Януша Хрісти читають у четвертому класі, тож це може допомогти ознайомити дітей із польською системою освіти, польською культурою, польською історією, тому що читачі, народжені у 80-х, як я, можливо, досить дрібно, але все-таки знають щось про слов’янську культуру, вони черпали знання з коміксів про Кайка та Кокоша. Тож, напевно, для дітей з України це може бути перший контакт із важливою, простою частиною польської культури, хоча тут я вимовляю просту з таким легким острахом, бо розумію, що всі любителі коміксів і графічних романів, мабуть, будуть обурені твердженням, що комікс — це щось просте.
Запрошуємо послухати розмову у доданому звуковому файлі
PR24/Роман Гаврищак