Віґілія, або ж Святвечір — найважливіший вечір серед обрядового року у Польщі, навколо якого склалося багато звичаїв. Які із них належать до християнських традицій, а які до язичницьких, які виводяться здавна, а які ні? Про найважливіші і найдавніші традиції святкування Різдва в Польщі Марта Кавалєц з Польського радіо 24 поговорила з фахівчинею із Державного етнографічного музею у Варшаві Малґожатою Ящонт.
Віґілію (Святвечір — ред.) можна визначити як типово християнську традицію саме через факт народження Ісуса Христа. Оплатка відсилає нас до християнської моралі ділитися з ближнім. Власне, маємо так само і традицію приготування та накривання на стіл 12-ти страв. Натомість, чи існує такий чіткий поділ поміж тим, які традиції християнські, а які є сучасними звичаями?
Це теж, з одного боку, символізує 12 апостолів, але також це можна трактувати як і 12 місяців, бо часто у давніх традиціях маємо справу з подвійним трактуванням. Сама вечеря віліґійна, яка є ніби головною подією, відсилає нас дещо до традицій Задушних днів. У минулому Святвечір мав дуже шанобливий вимір, оскільки вважалося, що в цей перехідний час на землю приходять душі померлих і що вони беруть участь у святі. Вважалося, що за вечерю слід сідати в тиші саме через її характер Дня всіх святих. Сьогодні ще у деяких родинах залишилися традиції молитви за душі померлих.
Є такий звичай під час вечері залишати додаткове столове приладдя, для особи яка могла би прийти і розділити вечерю, але чи не пов'язаний він з вшануванням душ померлих?
З одного боку, це додаткове сервірування, якщо можна так назвати, призначене для тих, хто перебуває у подорожі, оскільки ніхто не повинен бути самотнім у Віґілію. Але і трактування, що це для душ померлих, так само має сенс. Адже є і інша традиція залишати їжу після вечері на ніч, на 8 душ. Які, за повір'ям, приходять і беруть участь у святкуванні.
Також важливою традицією є те, що всі страви Віґілії мають бути пісними, без м'яса.
Так, традиційно усі страви мають бути пісними. Але в останні роки церква вже дозволяє вживання м'ясних страв. Попри це намагаємося дотримуватися звичаїв. Власне, звідки ця традиція? За повір’ям, на Віліґійному столі повинно було бути все, що дає земля: з поля, городу, саду, лісу, і води. Аби всі страви були ярськими. Так на святковому столі присутня риба, а найчастіше це короп. Риба має християнське значення, і є символом відродженого життя. До того ж, грецька назва риби (Ίχθύς — ред.) є першими заголовними літерами основного імені Ісуса Христа, Сина Божого, Збавителя.
Вся Віґілія сповнена традиціями. Хоча б згадати підкладання сіна під скатертину, що символізує народження Христа в яслях. Або, наприклад, Перша зірка, яка вказувала дорогу Трьом Королям до Вифлеєму, а сьогодні є головним знаком, що можна починати Святвечір. Але це, власне, традиції Віґілії, а чи перший і другий день свят пов'язаний з якимись християнськими традиціями?
На Віґілію маємо найбільше. Але не будемо забувати і про Пастерку — опівночну месу, аби привітати народження Ісуса. Але, здається, у багатьох родинах є доволі поширеною традиція співання колядок, якими ми славимо народження Бога. Водночас, це є таким моментом єднання. І гадаю, що цей звичай притаманний не тільки у католицьких родинах. Засівання вівсем.
Традиції є чимось родинним і дуже приватним. А в різних регіонах Польщі напевно вони є різними.
Так, наприклад, виготовляли унікальні декораційні прикраси із оплатка, які склеювалися слиною, або ж пласкі Віфлеємські зірки, або просторові так звані «світи», що відсилають до сфери, до Христа — Сфери Світу. Їх вішали або на стелю, або на так звані «підлазники». До сьогоднішнього дня мало хто вміє їх виготовляти, більшою мірою це збереглося на Підляшші, а колись у всій Польщі, виготовляли такі унікальні вафельні орнаменти. Ще можна згадати такий звичай, який був характерним не тільки в одному регіоні, але і для цілої Польщі, як серед селян, так і серед містян, класти один сніп зерна в куток або під стіл. Або ж у чотирьох кутах кімнати були розміщені снопи різних основних зернових культур: з пшениці, жита, ячменю і вівса, їх називали дідухами. Це було зроблено, аби Боже Дитя не шкодувало необхідної їжі для людини і худоби в Новому році, щоб забезпечити гарний врожай на наступний рік. Також колись був такий звичай, який сьогодні вже майже зник — обв'язування ніжок столу якимось ланцюгом, що мало об’єднувати родини. Є трохи традицій, пов'язаних із їжею. Вважалося, що віґілійна вечеря не мала бути надто смачною. Наприклад, такою відомою стравою є вівсяний кисіль. Я колись куштувала його і це, звичайно, не смачно. Це вже архаїчна страва, про яку майже забули. Так само як і про страву «шємєнюху» — із насіння льону. Зокрема, колись вона була дуже поширена в Сілезії. А ще однією традицією було вкладання до гаманця луски карпа, що мало активізувати надходження грошей. Але гадаю, що це вже традиція більше народна, аніж християнська.
Власне, серед не християнських традицій, які я пам’ятаю, або ж про які розповідали мої дідусі і бабусі, які посилалися скоріше до марновірства та ворожіння. Наприклад не було добрим знаком, якщо першою до оселі входила жінка…. Або ж казали, що не можна лінуватися у Віґілію, тому що таким буде цілий рік.
Так, відома така приказка «Яка Віґілія, такий і цілий рік». Теж пам’ятаю, як мама нам з братом казала, аби ми не піддавалися спокусі у цей день, бо це погана прикмета на цілий рік. Віґілія це також час приготування до свят, прибирання, прикрашання ялинки, Пам’ятаймо про звичай, коли чоловіки ходили по ялинку до лісу, приносили і встановлювали її. Додатковим обрядом є дарування подарунків. Це доволі нова традиція, яка з'явилася, подібно як і ялинка, в ХІХ столітті і прийшла з Німеччини. Так само Віґілійні подарунки дещо можна пов'язати і з тими дарами, які принесли Христу Три Королі. В деяких країнах діти отримують подарунки 6 січня. Власне, в День Трьох Королів. А разом з тим, слово дар використовуємо у різних постатях. Бо слово може бути так само даром, яким ми ділимося під час побажань, коли ділимося оплатком, чи в сучасних реаліях дзвонимо одне одному, або надсилаємо повідомлення у месенджерах. Також на порозі наших домівок з'являються колядувальники, які приходячи з даром колядок, теж отримували подарунки або якісь смаколики, або дрібні гроші. І цей дар завжди супроводжує нас під час свят.
Запрошуємо слухати аудіофайл
Христина Срібняк \ PR24