Якби він жив, то сьогодні святкував би 90-річчя. Марек Гласко народився 14 січня 1934 року у Варшаві і помер 14 червня 1969 року у Вісбаден. Автор новел і повістей, частина яких перекладена українською мовою. Вашій увазі пропонуємо опрацювання документальної передачі, присвяченої Мареку Гласку, яка вийшла в ефірі Другої програми Польського радіо, і в якій почуємо теж архівні записи інтерв’ю з письменником.
«Чистий, вільний, без гніву» — ці слова німецькою мовою написані на могилі Марека Гласка у Вісбаден, де згасло життя письменника. Це символічна могила — у 1875 році останки Гласка були перевезені до його рідної Варшави і він спочиває на Повонзковському цвинтарі.
Коли він був дворічним хлопчиком, під час хрещення священник запитав Марека, чи він відрікається від злого духа, Марек рішуче заперечив і кілька разів повторив це своє «ні». Згодом, у повісті «Красиві двадцятилітні» він написав, що найважливішим словом у житті кожної людини є «ні».
Яким був Марек Гласко як письменник і людина, у чому полягає сила його літератури? Про це розповідають його близькі, мама Марія Гласко та двоюрідний брат Анджей Чижевський, друзі, зокрема Кіра Ґалчинська, а також літературний критик Міхал Комар.
«Якщо про мене йдеться, то я намагався, у міру своїх можливостей і здібностей, розповісти правду про себе, про своє життя і час, в якому ми живемо. А те, що ця правда виглядає так, а не інакше, — мене ніхто не питав про думку перед тим, як створювати світ, отже, я за це не несу відповідальності. Я — не цинік, цинічною була література соцреалізму. Мене можна звинуватити у всьому, але не в тому, що я пишу неправду. Я пишу правду. Що ж робити — людина народилася без власної волі, живе без приємності, помирає теж без власної волі... тож якихось приводів для сміху я тут не бачу. Джозеф Конрад колись сказав, що історію людства можна написати на цигарковому папері і це будуть слова — народилися, страждали, вмирали. І так це певно виглядає», — так говорив Марек Гласко в ефірі Польського радіо у 1958 році.
Його мама, Марія Гласко в одному із архівних інтерв’ю казала, що любить згадувати час, коли Марек був дитиною:
«Я люблю думати і говорити про нього з часів, коли він був дитиною, можливо, тому, що тоді він був дуже близько. Марек був, як це кажуть, важкою дитиною. Пам’ятаю таку ситуацію - Марек, якого ми всі називали Кубусь, грався на подвір’ї зі своїм двоюрідним братом Анджеєм. І раптом я чую крик, до мене прибігає Анджей і каже так: "Кубусь не хоче вірити, що ти, тітонько, колись помреш". Я провела із сином розмову на тему смерті. "Зараз ти малий хлопчик, — почала я, — потім будеш більшим, потім станеш дорослим, у тебе народяться діти, потім ти будеш ще старшим, а потім вже станеш літнім чоловіком, і в тебе будуть онуки, і ти будеш дідусем. І коли ти станеш зовсім-зовсім стареньким, тоді я помру". Син, коли це все послухав, розплакався: " І ти мене, такого немічного старенького дідуся зможеш покинути?" Мене ця розмова дуже зворушила».
Анджей Чижевський двоюрідний брат Марека Гласки та його друг:
«У дитинстві Марек не вирізнявся з-посеред інших дітей, але все на світі його цікавило, про все він розпитував. Марека-письменника я зауважив після того, як він у нас вдома у Вроцлаві дописував своє оповідання "Baza Sokołowska", це був 1953 рік, наступного року це оповідання було опубліковане. А Марек вже тоді вважав себе справжнім письменником. Після смерті його мами, коли я успадкував їхні сімейні архіви, то знайшов щось, що мене здивувало. Марек у 1945 році писав щоденник. Він, пам’ятаю, тоді писав з орфографічними помилками, але спостереження його були глибокими. І мені здається, що ці риси Гласка-письменника проявилися вже у цьому його щоденнику. У ньому він, зрештою, 11-річним хлопчаком, пише так: "Я знаю, що не буду письменником, але цей щоденник — кращий, ніж той попередній, який я писав". Отже, Марек вже тоді думав про писання, про те, щоб стати письменником. І ще одна деталь — у 1945 році Марек написав у щоденнику щось на кшталт оповідання про польських героїв, учасників Варшавського повстання. І завершив його так: "Сьогодні їх на знак вдячності вивозять на Камчатку". Ви знаєте, тоді про це ніхто не говорив, а Марек десь почув ці слова, запам’ятав їх і перелив на папір».
Марек Гласко:
«Для людини, котра не вірить у сенс життя, все просто — якщо вона хоче, щоб до неї ставилися серйозно, то мусила би повіситися. Якщо ти живеш — значить, на щось сподіваєшся, або ж розраховуєш на усмішку долі. Або ж ти просто боягуз, а це вже не вартує поваги. Мені часто закидають нігілізм. Якось у журналі "Sztandard Młodych" я прочитав текст, в якому було написано, що "попри те, що пишуть Саґан і Гласко, я вірю в любов". І мені було смішно читати ці слова, тому що три четвертих моєї прози — це є розповідь про людей, котрі люблять, кохають одне одного, кохають щиро і по-справжньому, і для котрих найбільша трагедія полягає в тому, що вони не можуть бути разом. Це хоча би "Восьмий день" або "Перший крок". Тож я справді не маю нічого спільного з нігілізмом».
Марека Гласка згадує його подруга Кіра Ґалчинська:
«Ми любили ходити на прогулянки, і якось ми гуляли в парку й побачили на лавці молоду пару, дівчину та хлопця, закоханих, вони не відривали одне від одного поглядів. Я тоді сказала Мареку: "Подивися, які гарні молоді люди, які вони закохані і щасливі. У тебе таких немає в оповіданнях". А він відповів: "Будуть". І справді, незабаром він написав оповідання "Гарна дівчина", яке саме про це. Тому я дуже погано реагую, коли Марека намагаються увігнати в якісь рамки. Він був неоднозначним, багатогранним і він шукав правду по-своєму, він доходив до неї своїми шляхами. Тодішня література не хотіла займатися темами, які порушував Марек Гласко».
Говорить літературний критик і письменник Міхал Комар:
«Марек Гласко показав у польській літературі певний спосіб вираження. Цей спосіб вираження супроводжує молодь, котра відкриває перед собою світ, — вона так дивиться на світ. Натомість Гласко показує цей світ на дуже високому літературному рівні. Це не була якась молодеча маячня, ні, це була свідома проза. Це не була істерія, а шляхетна скарга і свідомість мужності. У його прозі функціонує міф мужності — міф чоловіка, котрий все-таки перемагає. Історія Гласки — це боротися, а не стогнати».
Проза Марека Гласка в українському перекладі:
«У день смерті Його», (переклад: Л.Андрієвська), «Сучасність». — 2006;
«Оповідання», (переклад: О.Шамко), «Всесвіт». — 2005;
«Лист», (переклад: А.Бондар), «Газета по-українськи». — 2007;
«Найсвятіші слова нашого життя», (переклад: Л.Андрієвська), «Потяг 76». — 2005;
«Вікно», (переклад: Л.Андрієвська), «Потяг 76». — 2005;
«Петля», (переклад: Ігор Пізнюк), «Кур'єр Кривбасу». — 2010;
«Перший крок у хмарах» (переклад: Олександр Ірванець), «Дніпро». — 2011;
«Красиві двадцятилітні» (переклад: Олександр Бойченко), «Видавництво 21». — 2017.
У передачі використано фрагменти композиції «Ballad for Bernt» авторства Кшиштофа Комеди з фільму «Nóż w wodzie» (режисер Роман Полянський).
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Dwójka/ Яна Стемпнєвич