До 30 червня Музей князів Любомирських у Вроцлаві відзначає 200-річний ювілей. Його кульмінацією є виставка «Не/очевидна історія — 200 років Музею князів Любомирських». На виставці можна побачити характерні об'єкти з різних періодів існування музею, в тому числі перший відомий портрет, написаний в Польщі «Епітафія Яна з Уязда» (близько 1450 року, зберігається у Королівському замку у Кракові — ред.), а також мініатюру Пітера Брейгеля, найбільшу в Польщі колекція малюнків Рембрандта і єдину літографію Альбрехта Дюрера, що залишилася після воєнних втрат внаслідок Другої світової війни. Павел Сівек з Другого каналу Польського радіо поспілкувався із заступницею директора Музею князів Любомирських Йоанною Блох.
— Кілька місяців ви святкуєте 200-річчя музею і цими днями відкривається виставка «Не/очевидна історія — 200 років Музею князів Любомирських». У чому полягає неочевидність цієї історії двох століть, яку можна простежити від 25 грудня 1823 року?
— Що стосується нашого музею, то в його історії є багато неочевидностей. Перша — сам факт його заснування в день Різдва. Ми святкуємо ювілей з червня минулого року по червень цього року. По-друге, наша історія дуже складна. Музей був створений в межах Національного інституту ім. Оссолінських, з ініціативи двох колекціонерів Юзефа Максиміліана Оссолінського та герцога Генрика Любомирського, аби польська культура могла зберегтися під час поділів. На жаль, попри схвалення заснування музею у 1823 році, відкрито для відвідувачів його було лише у 1870 році. Він проіснував до Другої світової війни і був закритий у 1940 році. Ми є одним з небагатьох музеїв-переселенців, оскільки згодом увесь заклад було перенесено зі Львова до Вроцлава, і лише у 2007 році, незважаючи на те, що в Інституті Оссолінських вже існували кабінети мистецтва і нумізматики, було прийнято рішення про відновлення музею, і тепер ми працюємо, розбудовуємося і святкуємо своє двохсотліття.
— Розкажіть, будь ласка, про перші роки і десятиліття. Ви згадали, що минуло досить багато часу, перш ніж музей був відкритий для публіки. Розкажіть, що увійшло до колекції, яка стала основою музею, і як вона зростала протягом перших десятиліть?
— Перші колекції надійшли до нас саме від нашого засновника, князя Генрика Любомирського. Музей мав бути приватним і фінансуватися Ординацією Переворська (Ordynacja Przeworska Lubomirskich — пол.), яку Генрик Любомирський взяв на себе зобов'язання заснувати. Так був заснований Оссолінеум у Відні, але перша його садиба була у Львові — її відкрили через кілька десятиліть. До цього не дожив жоден із засновників. У міжвоєнний період це була одна з найважливіших культурних інституцій Польщі, яка збирала, як твори мистецтва, так і артефакти, пов'язані з польською та світовою літературою. Любомирський передав свої надзвичайно цінні колекції, які збирав роками під впливом тітки Ізабелли Чарторийської-Любомирської. Це були, серед іншого, малюнки Рембрандта, Альбрехта Дюрера, чудовий європейський живопис, і згодом на основі подарунків польських колекціонерів інституціям наші колекції зростали. Тож у перші роки музей стояв на засадах дарування. Лише згодом, у 1920-х роках, коли директором став Мєчислав Ґембарович, він запровадив політику закупівель, коли вже визначився з колекціями. Він зосередився на графіці та нумізматиці, тому ці колекції в той час найбільше розвивалися. Чимало нам дарували свої роботи сучасні художники того часу. Тож нині маємо у колекції 330 000 об'єктів. І варто зазначити, що зі Львова до Вроцлава потрапило лише 2% мистецької колекції. Отже фактично з 1949 року Інститут ім. Оссолінських почав заново збирати свої колекції і фонди.
— З цього моменту почалася нова історія колекції. Скільки з неї Ви можете показати на виставці, а також плануєте у зв'язку з ювілеєм?
— Що стосується виставки, то ми зосередилися не на кількості, а на якості цих об'єктів. Наша виставка розповідає про три важливі епохи, починаючи з 1823 року. Там ми показуємо об'єкти з колекції засновників, в тому числі перший польський портрет «Епітафію Яна з Уязда». У другому залі ми зосереджуємося на 1923 році, де ви зможете побачити єдиний вцілілий малюнок Дюрера з нашої колекції, а також малюнки Рембрандта. Третій зал, присвячений сучасності. Там будуть представлені роботи, зокрема, Олафа Бжеського, який є сценографом нашої виставки, а також представлена «Мадонна з немовлям», авторство якої приписують Алєссандро Туркі. Вона була повернена нам Департаментом з питань реституції культурних цінностей Міністерства культури і національної спадщини. Інститут ім. Оссолінських і Музей князів Любомирських завжди співпрацювали з сучасними художниками, тому ми повернулися до нашої традиції і в рамках постійної виставки, яку плануємо відкрити в майбутньому будинку, попросили сучасних художників створити роботи, які б відсилали до наших довоєнних колекцій. Так ми придбали роботу пана Олафа Бжеського «Мистецтво — це насильство», яка символізує нашу скульптурну галерею, що залишилася у Львові. Коли ми побачили її, то вирішили, що роботу треба показати на ювілеї і тоді народилася ідея попросити пана Олафа Бжеського, аби він оформив виставку. Він запросив до співпраці Павла Башніка та Славоміра Румяка, тож це дуже цікаве поєднання традиційних об'єктів з нашої історичної колекції з абсолютно новим, свіжим поглядом. Ми наважилися зробити крок вперед і попросити сучасних художників зобразити, як вони нас бачать відсторонено.
— Виставка «Не/очевидна історія — 200 років Музею князів Любомирських» триває з березня до кінця червня. Загалом ювілей триває рік — з червня минулого року по червень цього. Чи плануєте ви якісь інші елементи цього святкування?
— Я би почала з того, що виставка буде відкрита з вівторка по неділю з 10-ї ранку до 18-ї вечорі. Що стосується святкувань в цілому, то ми розпочали святкування нашого ювілею в червні з презентації виставки «Через любов до мистецтва та країни» («Z miłości do sztuki i kraju» — пол.). Ця виставка знову з'явилася в нашому бароковому саду у Вроцлаві, тож ви можете її побачити. У грудні ми підготували публікацію, наше видавництво Інституту Оссолінських у співпраці з працівниками Музею князів Любомирських надрукувало книгу «Мінливий краєвид. 200 років Музею князів Любомирських» («Zmienny krajobraz. 200 lat Muzeum Książąt Lubomirskich» — пол.) за редакцією пана Войцєха Ґрука, мого колеги з відділу мистецтва, який у 25-ти історіях розповідає про долю Музею Любомирських, але з перспективи об'єктів з нашої колекції. Зараз ми відкриваємо виставку, а в травні матимемо наукову конференцію, присвячену саме музейництву 1920-х років.
— За деякий час за сприяння Міністерства культури і національної спадщини Польщі Музею князів Любомирських має отримати власне приміщення для своїх колекцій.
Запрошуємо слухати аудіоверсію розмови
Христина Срібняк / Dwójka