Музей «Пана Тадеуша» у Вроцлаві оцифрував світлини із родинного фотоархіву польського поета, прозаїка, драматурга і сценариста Тадеуша Ружевича. Створення цифрової версії колекції тривало два роки. В результаті стали доступними кілька тисяч фотографій, зокрема, ніколи раніше не оприлюднені матеріали. Їх можна переглянути в мультимедійному додатку на постійній виставці «Пан Тадеуш Ружевич», представленій у музеї, а також у безплатному мобільному додатку. Докладніше про це в ефірі Другого каналу Польського радіо розповів заступник директора Музею «Пана Тадеуша» Марцін Шийка.
— «Оцифрований Ружевич» — це великий проєкт, який складався з оцифрування архіву Тадеуша Ружевича. Завдяки цьому доступ до фотоархіву отримали дослідники, а також громадськості. Як би Ви оцінили масштаб досягнутого?
— Масштаб оцінювати мені важко, адже я вперше займався таким проєктом, який виник з потреби моменту. Це близько чотирьох тисяч фотографій, які ми надаємо для загального доступу. Хтось може зауважити, що це багато або навпаки — мало. Ми відібрали їх з-поміж восьми тисяч, які нам люб’язно надала онука поета, Юлія Ружевич. Ми відкинули ті, котрі були, можливо, трохи менш якісно виконані, або ті, що повторювалися. Зрештою, чотири тисячі — це дуже багато з погляду обсягу роботи. Ясна річ, кожну з цих фотографій треба було описати наскільки це можливо, знайти авторів, що теж було не так просто, розподілити їх за певним періодом. Це була досить важка робота, навіть саме оцифрування, тому цей проєкт тривав два роки. Тож одразу після відкриття постійної виставки, присвяченої Тадеушу Ружевичу у 2021 році, ми почали думати про це, і з 2022 до кінця 2023 року тривав цей проєкт. Спочатку було здійснено масштабне оцифрування, а потім відбувалась робота над кожною з цих фотографій і їх підготовка для того, щоб ними могли користуватися не тільки дослідники, а й відвідувачі нашого музею, і не тільки, адже вони також доступні в мобільному додатку.
— Цікаво, з якими емоціями ви вперше переглядали ці фотографії, надані Юлією Ружевич?
— Ми робили це вперше, як зараз пам'ятаю, ще під час підготовки основної виставки, тобто це був ще 20-й і 21-й роки. Тоді, здається, ми перебрали їх усі, тому що відбирали ті, які хотіли надрукувати, ті, які допомогли б нам показати Тадеуша Ружевича в нашій основній експозиції. І це було досить забави, бо там були фотографії поета, яких ми не могли очікувати, навіть добре знаючи його біографію і творчість. Якась частина цих фотографій була зроблена з гумором і бешкетництвом. Наприклад, зображення Тадеуша Ружевича з бородою, зі смішним виразом обличчям, у смішному капелюсі, в якійсь смішній позі. Зараз нам це здається нормальним, тому що ми час від часу так фотографуємося, але ми говоримо про архів, який охоплює світлини 1920-х років, 1940-их, і так далі, аж до 2000-х років. Це були часи, коли існували фотоплівки на двадцять чотири або тридцять шість кадрів, тож таке використання для смішних фотографій не було чимось очевидним.
— Це переважно портрети Тадеуша Ружевича, чи є також фотографії, які він сам створив?
— Частково це портрети, а частково фотографії, на яких він зображений. Іноді невідомо, хто їх робив, тому що це типові сімейні фото за родинним столом з якоїсь нагоди. Але є також світлини, на яких Тадеуша Ружевича немає. Наприклад, зображена його родина або відомо, що він там зупинявся, можливо, він зробив деякі з них, хоча я визнаю, що на більшості з них він є. Коли є фотографія, наприклад, з музею, то там є пан Тадеуш на тлі якогось місця, яке він хотів сфотографувати, бо зазвичай саме він просив сфотографувати якийсь об'єкт чи місце. Можливо, є кілька фотографій, які він зробив, але ніхто, на жаль, не пам'ятає цього точно, ніхто не може підтвердити це зі стовідсотковою впевненістю.
— Чи можна сказати, що цей архів відкрив несподівані грані Тадеуша Ружевича?
— Частково — так. Для людей, які знають його за віршами, наприклад, зі шкільної програми, такими як «Коса», «Вцілілий» або, можливо, за «Картотекою», яка місцями є кумедною. Постає образ людини, потенційного нобелівського лауреата, до якого треба ставитися з повагою. Але на більшості цих фотографій ми бачимо старенького пана, доброго, усміхненого. Іноді здається, що він розповідає анекдот. Я пригадую таку світлину, на якій Тадеуш Ружевич сміється від душі з одним зі своїх численних друзів. Проте можна сказати, що для тих, хто краще знає його, зокрема з творів, це не є якоюсь несподіванкою, бо він також намагався стати на цю протилежну поетичну грань, себто писати не лише глибокі, однак сумні вірші, що стосуються воєнних спогадів. Він водночас є автором збірки «Усмішки», його літературний дебют — це власне сатира. Тож тут він також намагався працювати в більш грайливій течії. Але це не основний напрямок його творчості.
— При перегляді цього архіву, спочатку задля створення постійної виставки, а потім, коли вирішували, які з фотографій оцифрувати і включити до цієї колекції, а це зрештою — чотири з восьми тисяч, чи була у вас можливість трохи уважніше придивитися до певних фотографій і ситуацій, які були зафіксовані, пошукати разом з родиною історію саме цих подій, саме цього періоду в житті Тадеуша Ружевича?
— Мушу зізнатися, що ми мали такі плани, але, на жаль, час нас трохи підганяв. На щастя, онука Тадеуша Ружевича, Юлія, дуже часто допомагає нам. Очікуємо, що вона розповість більше про історії, які їй розповідав дідусь. Іноді ми когось не впізнаємо на цих світлинах. Є чимало дуже гарних, смішних фотографій, і ми, звісно, хотіли б дослідити, чи криються за ними якісь приховані історії. Тадеуш Ружевич часто збирав світлини зі своїх подорожей, але ми ще не знаємо точно, коли це було, з ким він подорожував у той час, тож маємо ще не ідентифіковані обличчя на цих зображеннях. Ми будемо над цим працювати. Нам не вистачило часу на оцифрування деяких речей, адже це була величезна кількість матеріалу. Ми розпитували про деякі фотографії, чули деякі розповіді, але хотілося б просто більше історій про Тадеуша Ружевича.
— І це, можливо, ідеальна нагода зустрітися з Юлією Ружевич, розпитати її родину про ті частини історії, які весь цей час були оповиті таємницею. Однак збирати історії, які іноді здаються цілком прозаїчними, буденними, випадковими, але також можуть скластися в цікаву мозаїку, що розповідає історію цього поета.
— Так, це вторинний проєкт, котрий походить від «Оцифрованого Ружевича». Ми хотіли розпитати людей, які його бачили, іноді мимохідь, іноді хтось просто продавав йому морквину в овочевому магазині, або якийсь пан щороку продавав йому календар. Ми випадково дізналися, що це був календар з котами. Тадеуш Ружевич полюбляв котів. Коли він жив у Ґлівицях, у нього була кішка. На жаль, вона зникла, коли вони переїхали до Вроцлава. Потім, наскільки мені відомо, в житті пана Тадеуша кота вже не було. А ще ми розпитували сусідів про якісь історії, пов'язані з поетом. Іноді ці знайомства були випадковими, іноді довшими, іноді зовсім несподіваними. Тут я порекомендую наше відео, яке ми щойно виклали в соціальні мережі. На YouTube ви можете подивитися «Одного разу я бачив пана Ружевича». Там йдеться про зустріч, не буду вдаватися в подробиці, скажу лише йдеться про когось, хто насправді не зустрічався з паном Тадеушем, але, здавалося, весь час проходив мимо нього, весь час був поруч з ним. Він хотів налагодити з ним контакт, але йому це не вдалося. Існувала ще така риса Ружевича, він міг бути недоступним. Від журналістів дізналися, що іноді з ним було важко, він був непростим співрозмовником. Якщо пан Тадеуш когось вподобав, то саме він телефонував, саме він підтримував зв'язок, саме він дбав про стосунки. Про це не важко дізнатися, наприклад, з архіву його листування, адже у відділі рукописів у Національному Інституті ім. Оссолінських, окрім його віршів, які займають певне місце, листування Тадеуша Ружевича з друзями є набагато більш насиченим. Переглядаючи його, я іноді дивуюся, коли він встигав писати ці вірші, адже він постійно писав листи до знайомих, друзів, листівки з подорожей, навіть по кілька на день. Деякі з фотографій представлені у вигляді принтів на стінах нашого музею та в додатку, який збирає всі оцифровані зображення за категоріями. Це категорії, які, на нашу думку, можливо, назвав би сам пан Тадеуш, уривками з його віршів, наприклад, «коли я нічого не роблю, я нічого не роблю» або «красивих речей не треба торкатися», або «я так довго блукав, перш ніж прийшов до себе». Але ці фотографії також можна переглянути, як ви вже згадували, не лише в самому Музеї пана Тадеуша, але й у музейному додатку.
Застосунок називається «Музей "Пана Тадеуша"», там є екскурсійний маршрут під назвою «Оцифрований Ружевич». Там також можна знайти деякі фотографії з тими ж категоріями. Ви можете ознайомитися з ними, а також з коротким текстом про весь проєкт.
Музей пана Тадеуша був створений у 2016 році, спочатку для експонування єдиного наявного рукопису «Пана Тадеуша» Адама Міцкевича. Друга постійна виставка — «Місія: Польща», що розповідає про біографії Яна Новака-Єзьоранського та Владислава Бартошевського. Третя постійна виставка — «Пан Тадеуш Ружевич».
Запрошуємо слухати аудіоверсію розмови
Христина Срібняк/Dwójka