17 січня у віці 80 років помер один із найвідоміших австрійських інтелектуалів, письменник, перекладач, есеїст, журналіст-репортер Мартін Поллак. Він перекладав на німецьку мову, зокрема, твори польського репортажиста, публіциста, поета й фотографа Ришарда Капусцінського та письменника Анджея Бобковського. У своїй прозі часто змагався зі складним минулим Австрії, власної родини і нашої частини Європи.
Також очолював журі літературної премії Центральної Європи «Ангелус». Раніше отримав цю премію за свою книжку «Мрець у бункері». Мартін Поллак був відданим пропагатором польської літератури в німецькомовних країнах. Він популяризував у німецькомовному світі українську культуру, а після повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 року інформаційно відстоював інтереси України.
На хвилях Другого каналу Польського радіо творця згадував польський перекладач Анджей Копацький, який перекладав книжки Мартіна Поллака. І саме йому журналіст Адам Супринович поставив запитання, ким був Мартін Поллак.
— Це складне запитання, з одного боку, тому, що на нього треба відповісти чітким описом його ідентичності. А з іншого боку, неважко назвати елементи цього опису, які треба тут врахувати. А отже, передусім, він був письменником. Причому, передусім — адже нелегко сказати, ким він був більше: чи більше був письменником, чи більше був приятелем Польщі, чи більше був перекладачем. Я сказав би, що з мого погляду, тобто когось, хто зустрів його як автора, а сам був у ролі когось, хто передає, перекладача — Мартін Поллак поєднував у собі декілька таких ідентичностей. Першою була, мабуть, письменницька ідентичність. Він представляє дуже цікавий підхід до письменницької справи. Він був документалістом, але специфічним. Німецька література вже мала хвилю документалізму у 70-их роках. Він же з’явився набагато пізніше, на кілька десятиліть пізніше, зі своїм документальним письменництвом. Я міг би це розвинути, але, може, додам, що він був також славістом, звідси його зацікавлення Польщею, і звідси його зацікавлення польською літературою, його перекладацькі роботи. Тому ми розмовляли трохи як перекладач із перекладачем, хоча й були в різних ролях.
Анджей Копацький звернув увагу і на сильний журналістський нахил у випадку Мартіна Поллака.
— Він був, врешті-решт, журналістом, і це не без значення у випадку жанру, яким займався, а займався передусім чимось схожим на історичний репортаж. Книжки, які я перекладав, завжди були зосереджені навколо цього, навколо минулого, за яким спостерігають очима, власне, історика — і тут проявляється ще одна ідентичність Мартіна Поллака. Бо він був документалістом, письменником, був дуже зацікавлений конкретним регіоном Європи, тобто передусім нашим південно-східним закутком, Галичиною, присвятив Галичині кілька своїх книжок. Також мав журналістський нахил або ж притаманний репортажисту. Ще він був перекладачем Капусцінського, й це, мабуть, не без значення. Але також перекладав Маріуша Вілька, Вільгельма Діхтера. Отже, перекладав трохи авторів, яких письменницьку стихію, або ж письменницький тон також поділяв. Бо й сам займався історичним репортажем.
На особливу увагу заслуговує зацікавлення Мартіна Поллака польською тематикою — додав перекладач Анджей Копацький.
— І, звісно, його зв’язки з Польщею, його пригода з комуністичним режимом, який його сюди не впустив, чи то пак, власне, впустив, але викинув у 80-их роках із Польщі. Опісля здобував різного роду відзнаки, зокрема, його вшанували премією «Ангелус» за книжку «Мрець у бункері», яку я мав приємність і честь перекладати. А відтак сам став головою журі цієї премії. Його зв’язки з Польщею були сильними, він бував у Польщі, ми дружили також і поза літературою, тому що він був дуже теплою людиною, яка була щиро зацікавлена чужістю, адже для нього це було чужим. Та заодно, можна сказати, був дуже відкритим і з величезною пізнавальною культурою. Тобто в цьому, що він говорив, коли з ним розмовляли про Польщу, про наші складні політичні ситуації — його підхід завжди відзначався інтелектуальною і також мовною культурою. Він був дуже цікавим письменником також і з огляду на характер своїх відносин з предметом, яким займався.
Необхідно згадати і про особливий новаторський підхід Мартіна Поллака до документальної творчості, — зазначив Анджей Копацький.
— Саме так — представляв цікавий новий прояв документалізму. Я можу закінчити цей довгуватий монолог анекдотом. Пам’ятаю, колись ми мали нагоду виступити разом у зв’язку з промоцією однієї з його книжок. Під час цієї події я поставив йому запитання, чи може він якось прокоментувати, у відношенні до того, про що сам пише, поняття фікції. Тобто яке місце в його літературі займає фікція. І в мене було враження, що він просто не зрозумів запитання: «Яка фікція? Адже зовсім не йдеться ні про яку фікцію». Отже, це також показує картину, по суті, дуже щирого ставлення до літератури, яка іноді буває безпощадною до осіб, які стосовно неї занадто щирі.
Під час виступів Мартіна Поллака, зокрема, на хвилях Другого каналу Польського радіо, було видно його дуже глибокі зв’язки з Польщею і те, що він дуже гарно володів польською мовою.
Видатного австрійського письменника, перекладача, журналіста Мартіна Поллака згадував польський перекладач Анджей Копацький.
PR2/Н.Б.