Конфлікт поколінь — явище, мабуть, універсальне для всіх епох. Він неминучий і природній, як і процес людської еволюції. Водночас, гадаю, слово конфлікт не варто одразу розцінювати як ворожнечу, це лише протиріччя, які виникають із низки причин. Зокрема, тінейджерство взагалі вважається часом бунту та незгоди. Підлітки схильні проектувати свій внутрішній дискомфорт на інших. Не в змозі впоратися з власними емоціями, вони нерідко проявляють агресію не тільки по відношенню до однолітків, а й до старших. Свою поведінку вони переносять в усі сфери суспільного життя. Зокрема, школу, коледж, або училище. І як же у таких випадках посттупати педагогам?
Прірві непорозуміння присвячений новий спектакль Театру Атенеум ім Стефана Ярача у Варшаві — «Бельфер» бельгійського драматурга Жан-П'єра Допана. Як пояснив режисер спектаклю Яцек Боньчик, Бельфер — це дещо принизливе прізвисько, яке учні дають вчителеві, якого не люблять.
«Зізнаюся, це дещо особиста ситуація, адже я вже кілька років викладаю в університеті у Варшаві і з кожним новим роком спостерігаю тенденцію, що я стаю все старше, а мої студенти залишаються у тому самому ж віці, в середньому 20 років. І ця різниця у віці змушує мене відчувати себе все більш невпевнено у ролі людини, яка мусить їх чомусь навчити, прищепити якусь естетику. І це може призвести до конфлікту поколінь. У цій п'єсі чимало йдеться саме про це. Тому я подумав, що окрім того, що я запропонував цю монодраму дуже хорошому, зрілому акторові, я також можу винести з неї якусь науку. У драматургії ж все доходить крайнощів, до яких вдається вчитель. Він вирішує помститися студентам за те, що його не поважають, знецінюють його авторитет і, що головніше, позбавляють тієї доброї енергії, з якою він колись починав викладати. Вважаю, що це актуальна проблема в усій системі шкільної освіти, коли нам, зрілим людям, на два-три покоління старшим, стає все важче і важче достукатися до молоді. Це провина системи і часу, в якому ми живемо», — зізнався Яцек Боньчик.
Монодраму «Професор», у вільному перекладі «Бельфер», Жан-П'єр Допан написав ще у 1994 році. Упродовж п'ятнадцяти років драматург і сам був викладачем французької мови. Вірогідно спостереження за учнями і їхніми взаєминами наштовхнуло драматурга на створення цієї історії, головним героєм якої він робить вчителя. Роль Бельфера в спектаклі Театру Атенеум втілює Пшемислав Блющ. На кону упродовж години він один, адже це монодрама. Відтак і перевести подих хоч на мить актор не має можливості. А, окрім власної оповіді, відіграє ще й інші ролі — своїх учнів, коли знайомить з ними глядачів. Бельфер — історія складних, емоційно напружених відносин між учнями і вчителем. Йому доводиться миритися не лише з відсутністю інтересу учнів до предмету, а й з постійними провокаціями з їхнього боку. У міру того, як розгортається драма, вчитель втрачає терпіння і вдається до крайніх заходів, після чого стає «монстром».
«З монстрами часто так буває, що починають вони з ідеалізму. З ідеалів, у які він вірив і, які привели його до того, що сталося. Важливо, що це був дуже багаторічний процес, який накопичувався в ньому, і який викликав у ньому величезні сумніви. Ось про що наша історія, про цю дорогу до "стіни". Отже, ми ведемо мову про відправну точку, про хлопця, який був закоханий у літературу, який у віці 11 років зустрічається з "Іліадою" та магією розповіді. І вже тоді, у віці 11 років, він знає, що розповідатиме ці історії дітям. У нього виникає конфлікт зі шкільною системою, з учнями і з директором. Він у пастці. Я згадую свій досвід, досвід своїх дітей і порівнюю з тим, що чую, які проблеми зараз панують в різних школах. І це для мене — o tempora o mores. Мені здається, що це дуже серйозна тема, і що цей текст певним чином її порушує», — розповів Пшемислав Блющ.
Бельфер — глибоко трагічна постать, яка усвідомлює безглуздість професії вчителя, яку вважав найпрекраснішою і найгіднішою у світі.
«Бельфер, так би мовити, опиняється притиснутий до стіни, і, коли у нього закінчуються аргументи, він реагує так, як реагує. Але… потім ми дізнаємося, що насправді сталося, адже ці учні дійсно когось образили. Тим не менш ми не завершуємо спектакль на мінорній ноті. Головне — змусити глядача зробити власні висновки з історії, яку вони побачать. Відхід від оригінального тексту стосується лише того аспекту, що ми починаємо і закінчуємо спектакль з усвідомленням того, що ми знаходимося в театрі, і що така ситуація може відбутися де завгодно. Я нерідко чую зі ЗМІ, що, наприклад, в Штатах хтось увійшов до школи зі зброєю в руках і вбив кількох учнів і тому подібне. Це вже неймовірні маргінальні ситуації, і тут у п'єсі — дуже розумний авторський хід, показати, що вчитель має право на авторитетність, окрім того, щоб ділиться знаннями, своїм ентузіазмом, своїм досвідом. Якщо цього немає, якщо кермо влади над учнями і молодими людьми послаблено, то завжди може виникнути якась драма, перш за все, виявлення того, що ми не здатні порозумітися. Я вважаю, що це найнебезпечніше», — підсумував Яцек Боньчик.
Маріус фон Маєнбург «Мученик»
Відомий німецький драматург молодого покоління Маріус фон Маєнбург (нар. 1972 року — ред.) здійснив театральний прорив наприкінці 1990-х років із так званим новим бруталізмом. Це дуже агресивні подекуди звинувачення на адресу різних соціальних інститутів, особливо сім'ї. Мова драматурга — досить агресивна і бунтарська. Однак його п'єсу «Мученик» (Märtyrer — нім.), написану у 2012 році, ставили і продовжують ставити в багатьох європейських театрах. Вона розповідає історію підлітка Беньяміна, якого виховує мати-одиначка. У певний момент він починає поводитися настільки дивно, що мати безпорадною просить допомоги у вчителів, які також виявляються досить безпорадними. Беньяміна ніби охоплює релігійна манія, адже підліток постійно читає «Святе письмо», однак насправді використовує вибрані цитати із нього задля маніпулювання і протесту, трактуючи вигідно до своєї позиції. Єдину раціональну опозицію серед інших вчителів Беньяміну складає лише вчителька біології.
«День спідниці» Жан-Поль Лілієнфельд
«День спідниці» (La journée de la jupe — фр.) — текст французького сценариста, за яким у 2008 році була знята стрічка «Останній урок». Це історія шкільної вчительки, яка перебуває на межі нервового зриву через постійні знущання з боку учнів. Керівництво ігнорує тривожні ознаки, назріває трагедія. Під час чергового уроку, під час бійки з ватажком шкільної банди, вона заволодіває справжнім пістолетом. Лунають постріли. Перелякані підлітки опиняються у заручниках у своєї вчительки.
Запрошуємо послухати повний матеріал у прикріпленому файлі.
Христина Срібняк