У Празі до 24 березня триває Третій міжнародний театральний фестиваль «Місяць України». Організовує захід традиційно театральне об'єднання «Міські театри Праги», до складу якого входять три празьких театри: «Комедія», «Рококо» і «АБЦ». Майже три роки тому згадані колективи започаткували проєкт «Imagine UA». Серед іншого в межах цьогорічного фестивалю «Місяць України» на кону чеських театрів можна побачити «Доцю» з Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької (Львов), «Калігулу» з Національного театру імені Івана Франка (Київ), The Border / Granica з Інституту Єжи Ґротовського (Вроцлав), а також SpyGirls естонського театру D'haus.
«Проєкт продовжує своє існування. Зараз за нього стає трошки важче боротися з багатьох різних чинників, це і втома, і російська пропаганда, тому нам складно виходити на глядача, адже зараз будь-яка реклама в мережі зустрічається з бот-атаками, які втілюються у 350 коментарях: "українці, вас тут ніхто не хоче, їдьте додому...". Але ми маємо власну сталу аудиторію і позиція директора Даніеля Прібіла є дуже однозначною: він переконаний, що проєкт має продовжуватися. Тому цього року програма фестивалю стала насиченішою, тож повільно, але ми прогресуємо. В сезоні 2024—2025 року у Празі поставили вистави два українські режисери. "Перетворення" за Кафкою вийшло у режисурі Івана Уривського, прем'єра була в жовтні. Цю виставу ми теж покажемо в межах фестивалю. І "Книга ночей" Влада Троїцького. Ми хочемо більше знайомити чехів з українською культурою, адже, на жаль, досі деякі мистецькі організації сприймають її як "екзотику в шароварах і вишиванках". Тому спектаклі, які виходять в межах проєкту "Imagine UA", ставляться чеською. У нас була ціль показати, що ми можемо круто працювати з класикою, в різних театральних жанрах і естетиках. Команда, яка працює над цими виставами, складається порівну з українців і з чехів», — пояснила Анна Турло.
Режисерка і театральна менеджерка покладає великі надії не тільки на поточну, а майбутню чесько-українську культурну співпрацю.
«Я не тішу себе ілюзіями і розумію, що будь-який мистецький проєкт для налагодження зв'язків — це краплинка в морі. Але це не значить, що цього не потрібно робити. Після переїзду в Чехію і більш близького знайомства з чеським театром я зрозуміла, що я дуже мало про нього знаю, хоча це теж дуже корисно усвідомлювати. Тут є якісь речі, які мені би хотілося, аби вони були у нас. Але в той же час я розумію, що український театр трошки сміливіший. Ми менше боїмося працювати з класикою "некласично", ми можемо собі дозволити інтерпретувати, переносити. І мені здається, що ми дуже органічно можемо доповнювати одне одного. Водночас, цей міжкультурний діалог важливий для культурної дипломатії, про яку дуже багато говорять десь з 2014 року. Нам потрібен цей діалог, щоб бути видимими...
У 2022 році був попит на будь-які українські проєкти. Зараз трошки "охололи" до цього, і, відповідно, нам потрібно конкурувати. Попри те, що Україна знаходиться у фазі активної війни, ми можемо конкурувати. Це питання не тільки про якість мистецького продукту, а й про комунікації, які потрібно налагоджувати. Мені здається, що театр у Чехії залишається більш замкненим на собі, і я спостерігаю ще одну річ, про яку кажу публічно, що театр в Чехії занадто орієнтований на глядача. Постійно виникають питання: "А чи зрозуміє це глядач?". А театр — це інтелектуальна праця, щоб глядач прийшов, він має попрацювати головою. Відповідно, через таку орієнтацію певні проєкти, які є прямо топом, наприклад, десь у Німеччині, або здобули успіх в Іспанії, тут просто наштовхуються на те, що "незрозуміло", і "ми не підемо"», — зауважила Анна Турло.
Запрошуємо послухати інтерв'ю в аудіозаписі.
Христина Срібняк