З кінця ХІХ століття в Польщі зросла зацікавленість скульптурою серед молодих жінок. Але здобути освіту в профільних закладах з низки причин їм було вкрай складно, тож доводилося шукати можливостей навчатися приватно в майстернях художників. На межі ХІХ і ХХ століть статус мистецької столиці світу мав Париж. Серед майстрів, які охоче навчали таких художників, був Антуан Бурдель. Студенти і студентки приїздили до нього зі Сполучених Штатів, Польщі, Швеції, Великої Британії, Румунії, Швейцарії, України, а також із країн Азії та Латинської Америки. Найбільше серед жінок було американок, англійок, польок і шведок. У польській групі з різних років можна виокремити Ядвіґу Боґданович, Яніну Бронєвську, Луну Дрекслер, Гелену Ґлоґовську, Марію Ледницьку-Щитт, Міку Міцкун, Ольґу Нєвську та Зофію Тщинську-Камінську. Однак донедавна, крім живописиці Мели Мутер, їхні імена були маловідомі широкому загалу в Польщі, поза дослідниками польської еміграції. Познайомитися з їхніми скульптурами можна до середини жовтня у Музеї скульптури імені Ксаверія Дуніковського в Крулікарні у Варшаві.
Експозиція виставки «Керунок — Париж. Польські мисткині з ательє Бурделя» у Музеї скульптури імені Ксаверія Дуніковського в Крулікарні у Варшаві
Експозиція виставки «Керунок — Париж. Польські мисткині з ательє Бурделя» у Музеї скульптури імені Ксаверія Дуніковського в Крулікарні у Варшаві
Обравши керунок — Париж, польські скульпторки зробили сміливий крок до здійснення своїх мрій. Вони виявили незалежність і надзвичайну самостійність. Щоб здійснити свої мрії про мистецьку освіту, їм довелося подолати багато суспільних та моральних бар’єрів, а також стереотипів.
«Скульптура асоціюється з фізичним навантаженням, з брудом і пилом, і на початку ХХ століття все ще сприймається як апріорі чоловіча сфера мистецтва. Жінкам необхідно було доводити, що вони мають силу і міць зрушити з місця важкий шматок глини чи гіпсу, вдарити зубилом по каменю. В першій залі виставки відвідувач одразу занурюється у жорстокість розмаїття різних форм і стилів. Очолюють експозицію твори майстра Антуана Бурделя. Вони зображують жінок-скульпторок під час роботи», — розповіла кураторка Ева Зємбінська.
Експозиція виставки «Керунок — Париж. Польські мисткині з ательє Бурделя» у Музеї скульптури імені Ксаверія Дуніковського в Крулікарні у Варшаві
Експозиція виставки «Керунок — Париж. Польські мисткині з ательє Бурделя» у Музеї скульптури імені Ксаверія Дуніковського в Крулікарні у Варшаві
Вистава, зокрема, звертає увагу на феномен Бурделя як педагога. Із численних спогадів студенток постає образ викладача, який підтримував, заохочував до пошуку власного мистецького голосу та закликав до наполегливої праці. Після завершення навчання багато з них знайшли власну мистецьку мову й реалізовували себе у різних країнах світу.
«Мені було важливо зібрати якомога більше інформації про творчість цих художниць, аби зробити своєрідне підсумовування, побачити, в яких напрямах вони рухалися, як розвивались. Чи ідеї майстра-ментора залишалися з ними на все життя, чи лише на початку навчання? Адже виставка також ставить запитання: що залишається від наставника після навчання?», — додала кураторка Ева Зємбінська.
Водночас для поляків Антуан Бурдель був особливим митцем, адже був активним прихильником прагнення Польщі до незалежності. Він відігравав важливу роль у житті польської мистецької спільноти в Парижі, товаришував із польськими художниками, письменниками, критиками, а також був патроном численних подій. У 1909 році його офіційно обрали автором пам’ятника Адаму Міцкевичу, над яким він працював протягом наступних двадцяти років. Пам’ятник заввишки 12,6 метра відлили з бронзи. В його фундамент заклали скриньку із землею з кургану Костюшка. Урочисте відкриття відбулося 28 квітня 1929 року на площі Альма в Парижі.
Христина Срібняк