Понад три роки тривання повномасштабної війни Росії проти України продовжують висувати нові виклики для діячів культури не тільки з України, а й з усього світу. Думками і досвідом того, як і надалі можна зміцнювати культурну стійкість, охорону спадщини, а також сприяти відбудові держави, поділилися понад 90 представників українських музеїв та їхні міжнародні партнери з Польщі, Німеччини, Естонії, Литви, Швейцарії та Франції під час конференції «Стійкість. Відновлення. Майбутнє», яка пройшла днями у Варшаві.
Ця дводенна подія стала продовженням діяльності польсько-німецького фонду OBMIN, що виник у 2022 році у відповідь на збройну агресію і зосереджений на допомозі музейним та культурним установам. Подумати разом, що культура може зробити для відновлення країни, як вона вже працює, щоби захищати, лікувати, зшивати розірвану тканину суспільства, є дуже важливим для міжнародної співпраці.
«Для нас завжди дуже важливо налагоджувати контакти між інституціями в Україні та за кордоном. Ідеальним результатом була б поява спільних проєктів, які будуть не разовими, а триватимуть багато років. Наприклад, виставковий проєкт, науковий або дослідницький. Водночас ми самі можемо дуже багато чого навчитися в українців.
Взагалі, навіщо потрібна культура? Культура, як сказав, хтось з учасників, це, власне, душа людини. Це те, що формує людину, це те, що потрібно для життя, чим ми дихаємо. Ми вже трохи про це забули. Українці показують нам, наскільки це важливо, наскільки цінне для нашого життя, для побудови стійкості. Бо ми не живемо в легкі часи», — зауважив засновниця фонду OBMIN Малгожата Лавровська.
Відкривала конференцію панельна дискусія «Опір і солідарність. Роль культури в системі опору України». Повномасштабне вторгнення Росії в Україну утвердило, що українська культура стала важливим чинником внутрішнього опору. Що вона не є чимось другорядним, до чого доцільним було би повернутися «після війни». Генеральна директорка Національного культурно-мистецького комплексу «Мистецький Арсенал» Олеся Островська-Люта зазначає, що саме культура сьогодні допомагає Україні вистояти.
«Люди, які працюють у сфері культури, ті, хто щоденно її створює, зберігає, уможливлює, — зазвичай не мислять свою діяльність просто як збереження культури. Часто йдеться про дещо більше: про збереження самої українськості, самої України. Як ми взагалі знаємо, що існує така країна, як Україна? Одним із ключових маркерів будь-якої спільноти, особливо такої великої, як народ, є наявність спільного корпусу ідей, які впізнаються, з якими можна взаємодіяти, які здатні ставати основою для чогось нового.
Власне, це і є культура. Коли існує такий спільний набір знань, образів, сенсів, тоді існує окремість, існує спільнота. Саме так сприймають свою роботу багато людей у культурному секторі. Ми робимо це не для того, щоб розвивати окрему галузь під назвою «культура», а щоб зробити можливою саму ідею України, її незалежність, її суверенність. Це звучить, можливо, гучно, навіть пафосно, але так воно і є», — наголосила Олеся Островська-Люта.
Саме, маючи таку мету, діячі культури готові працювати у вкрай складних умовах воєнного часу. Це підтверджує, зокрема, цьогорічний Книжковий Арсенал в Києві.
«Провести фестиваль на 30 тисяч відвідувачів під щоденними атаками дронів і ракет означає взяти на себе потрійне навантаження. Треба підготувати "звичайний фестиваль" із повноцінною програмою, логістикою, інфраструктурою.
Водночас, оскільки не можна розраховувати на стабільне електропостачання, доводиться вибудовувати автономну систему з нуля. А це гроші, час і величезні зусилля людей. Крім цього, треба передбачити безпеку тисяч людей, підготувати укриття і мати заздалегідь альтернативний план. І щоб взяти на себе таку відповідальність, треба мати дуже сильну внутрішню мотивацію. Для багатьох нею є висловлювання Василя Стуса: "Поки ми тут — нічого не закінчилося"», — додала очільниця «Мистецького Арсеналу».
Особливу увагу на конференції було приділено темі захисту культурної спадщини, зв'язку між культурою і національною безпекою, а також питанню евакуації колекцій.
«Ще багато років тому, коли я сама працювала в музеї, я теж проходила навчання з евакуації колекцій. Такий тип навичок і стратегій має існувати незалежно від того, в яких умовах ми перебуваємо зараз, бо це не лише питання військової агресії з боку іншої держави, але й стихійних лих. Натомість безцінним є досвід, який здобули інституції в Україні. І ми маємо зараз його переймати», — пояснила Малгожата Лавровська.
Для деяких національних музеїв з України найнадійнішим способом захистити свої колекції стали закордонні виставки, які разом з тим і сприяють популяризації українського мистецтва. До слова, в червні Міністерство культури і національної спадщини Польщі розпочало розробку плану евакуації культурних цінностей з близько 160 державних музеїв у випадку можливої військової загрози, особливо російського вторгнення. Адже, аби зберігати колекції, потрібно мати чіткі процедури для евакуації. Для багатьох музеїв в Україні, особливо, у прифронтових територіях, це питання залишається не цілком вирішеним.
«У нашому музеї діє евакуаційна комісія. Я входжу до її складу за посадою. Ми почали працювати ще в листопаді 2021 року, задовго до повномасштабного вторгнення. Вже тоді моделювали можливі сценарії, що робити у разі загрози, як діяти в критичній ситуації. Ми розуміли, що маємо справу з дуже цінними музейними об'єктами, і повинні бути до всього готові. Ми також усвідомлювали і обмеження: транспорту для вивезення у нас не було, і навряд чи його могли б нам надати.
У разі паніки й евакуації населення дороги були б перекриті, і шансів на оперативне переміщення залишалося небагато. Тому ми розробили максимально реалістичний план у межах наявних ресурсів. Провели інвентаризацію пакувальних матеріалів, закупили дещо додатково, модернізували старі ящики. Тому що наш музей, на відміну від багатьох інших в Україні, регулярно возив виставки за кордон, у нас уже були необхідні засоби для транспортування експонатів. Кожен член команди у межах своєї компетенції робив усе можливе. Але цього все одно замало.
Нам пощастило: у нашому випадку все закінчилося відносно добре. Але могло бути інакше. Київ був фактично в оточенні, і ми вивозили вже другу партію експонатів, коли ситуація була критичною. Потяг, у якому вони їхали, кілька годин стояв під Бучею, там тривали бої, обстрілювалася залізниця, і поїзд не міг зрушити з місця», — розповіла завідувачка філії «Скарбниця Національного музею історії України» Наталія Панченко.
Керівниця також відзначила, що на майбутнє дуже важливо доопрацювати законодавство, яке регулює переміщення музейних цінностей між країнами. Особливо в контексті перетину митного кордону України й подальшого в’їзду до Європейського Союзу.
«У нашому випадку саме ці юридичні неузгодженості стали перешкодою для евакуації у лютому 2022 року. Одна з Європейських країн була готова прийняти нашу колекцію, вона гарантувала юридичний імунітет для музейних предметів і забезпечувала належну охорону, готова була надати транспорт і місце, пристосоване для зберігання колекції.
Єдина умова — ми мали самостійно перетнути український кордон. І це виявилося нерозв’язним питанням, тоді відповідні механізми не працювали. І сьогодні ситуація, на жаль, залишилася незмінною», — додала Наталія Панченко.
Катажина Соколовська з Інституту POLONIKA підкреслила важливість фіксації і реставрації об'єктів, що постраждали від війни. А також про необхідність спільної з Україною підготовки фахівців-реставраторів. На завершення конференції учасники панелі «Через три роки. Що музеї можуть зробити краще?» говорили про майбутнє музейної справи в Україні. А Себастьян Ціхоцький з Музею сучасного мистецтва у Варшаві підкреслив, що музеї мають не тільки зберігати, а й провокувати суспільні роздуми.
Одним із ключових завдань для України на найближчі роки залишається повернення світові справжніх імен українського модернізму тих художників, яких десятиліттями ототожнювали з російською культурою. Настав час, щоб вони остаточно посіли своє місце в українському національному каноні, не лише в науковому дискурсі, а й у глобальній культурній свідомості.
Цьому процесу активно сприяє виставка «У центрі бурі. Модернізм в Україні, 1900–1930-ті», яка з 2022 року мандрує світом, змінюючи уявлення про українське мистецтво. З 27 червня її експозицію можна побачити в Музеї мистецтва у Лодзі.
Христина Срібняк