Вихідними у Варшаві й інших містах Польщі, а також у понад 40 країнах відбулося 15-те Національне читання. Акцію у 2012 році ініціював тодішній президент Республіки Польща Броніслав Коморовський. Відтоді щороку президентське подружжя обирає твір польської літератури, який одночасно читають у різних куточках Польщі та світу. Першою книгою спільного читання став «Пан Тадеуш» Адама Міцкевича. Через 14 років Національне читання знову звернулося до його творчості — цього разу до «Дзядів».
Центральна варшавська подія відбулася на площі Адама Міцкевича біля Краківського передмістя. Тут читали фрагменти другої та третьої частин твору. Вибір «Дзядів» повернув у публічний простір не лише одного з найважливіших польських поетів, а й теми, які залишаються важливими для польського суспільства: свободи, втрати незалежності, політичних переслідувань, особистої відповідальності та зв’язку між досвідом окремої людини й цілої спільноти.
Серед учасників читання був литовський актор Владас Багдонас. Його присутність також нагадувала про складний культурний простір, у якому формувалася творчість Міцкевича. Для глядачів Національне читання стало нагодою повернутися до твору, який багато хто востаннє відкривав ще у школі.
Юстина, яка прийшла на читання разом із п’ятирічним сином, розповіла, що вже вдруге бере участь у цій акції. Уперше вона була на Національному читанні 2019 року в Саксонському саду.
«Це дуже об’єднавчий елемент, який дає нам відчуття, що ми є частиною певної спільноти. Тому це, безумовно, має важливий вплив на формування нашої ідентичності, почуття приналежності», — зазначила глядачка.
Для Сильвії, яка приходить на Національне читання вже кілька років, ця акція є можливістю знову почути літературу, до якої після школи не завжди повертаються.
«Участь у Національному читанні я беру вже кілька років і вважаю, що це чудова ініціатива. Переконана, що подібних акцій має бути більше, тому що вони доступні для всіх: безкоштовні, і тут дуже багато гостей столиці — кожен може долучитися. Тим більше, що актори не просто читають, а грають свої ролі. А до класики варто повертатися. Вона має нагадувати нам про нашу історію», — поділилася Сильвія.
Богуслава Сєрошевська
Богуслава Сєрошевська прийшла на акцію у традиційному ловицькому мазовецькому строї, якому, за її словами, понад 70 років. Вона популяризує його вже близько десятиліття, бо вважає частиною польської культурної спадщини.
Цьогорічне читання мало й виразний історичний вимір. Президент Польщі Кароль Навроцький у своїй промові говорив про роль літератури у збереженні національної пам’яті та про історію пам’ятника Міцкевичу, біля якого відбувалася подія.
«Література має силу переносити польськість від покоління до покоління. Попри поділи XIX століття та окупації XX століття. Література має силу переносити польськість через кордони всієї Європи та світу. Тож Національне читання вже 15 років допомагає нам залишатися національною спільнотою. Література створює національну уяву, в якій є місце, з одного боку, для минулого, а з іншого — для сьогодення та турботи про наше спільне майбутнє. Адже вона також ставить запитання про наше національне майбутнє. Немає польської літератури без Адама Міцкевича. Це фундаментальна, ключова постать для розуміння польської душі та польської національної ідентичності», — зазначив президент.
Кароль Навроцький наголосив на тому, що, наскільки важливим для розуміння польськості є Адам Міцкевич, найвиразніше видно з того, як ставилися до нього ті, хто хотів позбавити поляків їхньої польськості. Адже пам’ятник у Варшаві, який постав у 1898 році, через 100 років після народження Адама Міцкевича, відкривали в умовах російського царського панування. Царська влада робила все, щоб його відкриття не перетворилося на національну маніфестацію. Полякам дали лише 15 хвилин. Своєю чергою, нацистські німецькі війська одразу після придушення Варшавського повстання, знищили пам’ятник Адаму Міцкевичу.
«Дзяди» Адама Міцкевича — один із ключових текстів польського романтизму. У ньому поєднуються народний обряд, любовна драма, питання свободи, політичні переслідування, роздуми про людину та її відповідальність. Ґустав перетворюється на Конрада — героя, який говорить уже не лише від власного імені, а намагається взяти на себе досвід і страждання цілої спільноти.
Директор Національного центру культури Роберт Пясковський переконаний, що Національне читання дає можливість побачити у творі більше, ніж шкільний канон.
«Я думаю, що ми стали свідками великого оновлення твору Міцкевича, якого ми не розуміємо в підлітковому віці, коли вчителі намагаються суто шкільною методою вкласти нам у голови відомі цитати: "Глухо всюди, темно всюди, що то буде?", чи фрагменти "Великої імпровізації". А коли ми подивимося на цей твір як на своєрідний театр національних оповідей, міфів, універсальних переживань, характерних для народів, які в тіні Російської імперії намагаються вибороти незалежність, то бачимо особисту, ліричну драму — історію кохання, яке Ґустав перетворює на шалену, прометеївську позицію Конрада, і зрештою доходить до межі власного тіла і сили», — зазначив Пясковський.
Додатковим героєм паратеатрального дійства стала погодна стихія: пориви вітру, хмари і сонце.
«Ми також бачили на екранах мапу Європи з місцями, де стоять пам’ятники Міцкевичу. Це показувало, що "Дзяди" — не лише суто польська драма, а багатьох народів. Це Міцкевич литовський, білоруський, балтійський, український… Одеса, Львів, Мінськ, Ряшів, Ґлівіце, Краків. Я подумав і про те, що чотири години читання Міцкевича люди, мабуть, не витримають у такому просторі живого міста. Але виявилося, що витримали. На цьому туристичному маршруті всі ми ніби завмерли в цій медитації», — додав директор Національного центру культури.
Обрядову частину читання супроводжувала музика Адама Струга. Він також виконав роль Гусляра, провідника обряду, від якого починається друга частина «Дзядів». Поруч із живим виконанням звучали органні імпровізації з костелу Відвідин Пресвятої Діви Марії.
Для Шимона Кусьмідера спільне читання дозволяє побачити сучасність тексту Міцкевича.
«Мені здається, що дуже цікаво зібратися разом із колегами й читати наживо Міцкевича перед публікою. У цьому творі є щось неймовірне, адже, коли я слухав також своїх колег, було видно, наскільки він сучасний. Наскільки сильно він говорить про нас і показує, якими ми є, і в прекрасні моменти, і в складні. А те, що відбувається між цими людьми, цей жар духу та бажання, щоб усе було інакше або краще, — ще цікавіше. І ця суперечка з Богом, із людьми чи із сатаною, яку завдяки Міцкевичу ми можемо пережити, справді дає нам великий простір і задоволення від читання, а не лише від сприйняття твору».
Варшавське читання не було традиційною театральною виставою. Актори працювали передусім із текстом, голосом та інтонацією. Александр Буховецький, який виконував ролі Ґустава-Конрада та Пустельника, звертає увагу саме на цю особливість формату.
А наступного року Національне читання знову вийде за межі очевидного польського літературного канону. У 2027 році його героєм стане Джозеф Конрад — народжений у Бердичеві Юзеф Теодор Конрад Коженьовський. Письменник походив із польської родини, але писав англійською і став одним із найвідоміших авторів світової англомовної літератури. Президент Кароль Навроцький оголосив, що під час наступної акції читатимуть його роман «Лорд Джим».
Христина Срібняк