В одній з попередніх передач нашим гостем був Влад Федотов, український діджей, котрий живе і працює у Польщі. Сьогодні заглядаємо до Даґи Ґреґорович, співзасновниці гурту «DAGADANA». Нашим слухачам творчість цього гурту добре знайома, але про всяк випадок нагадаю — польсько-український гурт (нині це квартет) «DAGADANA» засновано 2008 року, музиканти — Даґа Ґреґорович, Дана Винницька, Міколай Поспєшальський та Бартош Міколай Назарук — у своїй музиці поєднують елементи української, польської та інших культур з джазом, електронною музикою, народні пісні осучаснюють і надають їм нового дихання. На рахунку гурту — п'ять альбомів, один з них, «Maleńka», отримав найпрестижнішу музичну нагороду в Польщі - «Фридерик» в категорії «Альбом року/музика світу». Гурт працює над новим альбомом, але епідемія коронавірусу, ймовірно, дещо відкоригувала плани стосовно його прем’єри. Про це все хочу розпитати Даґу Ґреґорович, котра вже на зв’язку з нашою студією. Але передусім — пам’ятаєш, відколи Ти перебуваєш на карантині?
- Це був тиждень перед врученням Музичної нагороди «Фридерик», 10-11 березня, вівторок-середа. Я тоді працювала у варшавській студії, у четвер планувала їхати до Дани. 14-15 березня мало відбутися вручення «Фридериків», а потім я мала поїхати до Вроцлава. Наш гурт планував зустрітися у Дани вдома і записати ще одну, останню, пісню до нашого нового альбому. Але зустрічі вже не відбулося. З Даною ми бачилися перед цим 20 лютого, коли виступали у студії «Dzień dobry TVN», тут відбулася прем’єра нашої нової пісні.
13 березня прем’єр-міністр Польщі заявив про введення стану епідемічної загрози, а в ніч з 14 на 15 березня закрито кордони. Як змінилося Твоє життя після, власне, цього закриття?
- Я подорожую дуже багато, найбільше з усіх в нашому гурті. Тому мої друзі знають, що вдома мене застати дуже важко, а навіть неможливо. Я не пам’ятала часів, коли була вдома, скажімо, два тижні підряд. Натомість нині ці пропорції кардинально змінилися — я не виходжу з дому вже два місяці. Я вже, відверто кажучи, перестала рахувати дні.
Це виглядає як синусоїда. Думаю, що кожен таке відчуває. Одного дня мене переповнює творча енергія, я дуже багато працюю, беру участь в польських та міжнародних записах. Ми з «DAGADANA» готуємо багато музичних несподіванок для слухачів. Натомість другого дня маю спад енергії, задумуюся над майбутнім, запитую себе, чи те, що ми робимо, взагалі має сенс. Звісно, коли сяду і без емоцій подумаю, то знаю, що так, що наша творчість потрібна. Але такі думки, сумніви з’являються несподівано і позбавляють сну. На щастя, це тільки миті, і добре, що маю багато друзів та багато людей навколо, які нас підтримують.
Гурт "DAGADANA"
Музиканти живуть переважно з виступів, з концертів, це - осовне джерело доходу. Тепер ця можливість заблокована. Який Твій досвід в цьому контексті?
- Я написала на Фейсбуку, що шукаю працю. У цьому пості я перерахувала все, що вмію робити і колись робила в житті — від репетиторства з географії до записів аудіокниг. Знайомі поширили цей пості, і тепер я записую аудіобук, це дає мені величезну радість. Отже, намагаюся в цій ситуації працювати і щиро відповісти собі на побажання, які колись озвучувала «якби я мала більше часу, то...». Нині багато митців, письменників дають нам пересторогу - «будьте обережні зі своїми мріями, бо вони можуть сповнитися». Мрії можуть перетворитися для нас в якийсь жах, але теж — я, як віруюча людина, так вважаю — можуть стати нашим благословенням. Звісно, в цій ситуації легко такі слова говорити людині здоровій. Важче сприймати ситуацію хворій людині або тим, хто зараз бореться на першій лінії фронту. Думаю, що кожен з нас повинен чесно відповісти на запитання «що я можу зробити в цій ситуації?». Але теж необхідно дати собі простір на помилки і зрозуміння, що ми не є досконалими, і в нашому просторі може щось не спрацювати, тому що ми — тільки люди.
Гурт «DAGADANA» взяв участь в акції #hot16challenge2, в якій люди мистецтва (і не тільки мистецтва) читають реп і намовляють фінансово підримати медиків, котрі борються із коронавірусом на першій лінії фронту.
Актуальна ситуація карантину показує нам, що коли «щось не спрацює», треба мати запасний варіант. Ти згадала про запис аудіокниги. Розкажи про цей проєкт.
- Вдома я разом з батьком створила студію. Ця студія вигладає феноменально - це намет, стелаж, який має десь 35 років, на ньому я розвісила усі можливі коци, пледи, килими. І тут маю свій куточок, в якому можу записувати. А записів, мушу сказати, зараз — чимало. Я отримала запрошення від Інституту Вєнявського озвучити книжку про пригоди, пов’язані з творчістю композитора Генрика Вєнявського. Це прекрасна історія — з’являється молодий віртуоз скрипки, котрий вирушає на схід, до певного мільйонера, котрий тримає у своєму сейфі скрипку, що належала колись самому Генрику Вєнявському, і раз на рік дозволяє комусь заграти на цій скрипці. Це прекрасна історія, і скажу, що коли закриваюся у цій своїй міні-студії, у своєму наметі, то на мить перестаю думати про те, що відбувається навколо мене, навіть мої близькі намагаються ходити по оселі на пальцях.
Ми всі в гурті здобуваємо нові вміння, шліфуємо їх. Наприклад, Міколай Поспєшальський, наш басист, чудово опанував вміння монтувати відео. І тепер він робить все можливе, щоби ми збиралися разом і записували якомога частіше.
Імпровізована студія Даґи Ґреґорович (з архіву співрозмовниці)
Як працюється в режимі онлайн?
- Ой, важко. Це долання, намагання приборкати, опанувати нашу злість, що ми не можемо грати разом. Зустріч нашого гурту на репетиції несе ризик, тому ми чекаємо, переносимо поки що прем’єру нашого нового альбому на кращі часи. Прем’єра альбому повинна супроводжуватись концертами, поки що це неможливо втілити в життя.
У нас з’явилося багато нової творчості, креативності. Це випливає з туги. Ми пересилаємо один одному свої партії — через технічні обмеження немає можливості грати разом, оскільки завжди будуть мікрозапізнення в трансляції. І недавно, коли Бартек Міколай Назарук переслав нам свою партію на ударних, то відчувалася у цій музиці туга. У цих партіях відчувалася майстерність і те, що ми один за одним дуже скучили. Це дуже важко пояснити і описати словами, але ми, оскільки дуже добре знаємося, чуємо цей новий дух в музиці, все-таки повній надії.
Ти згадала про ваш новий альбом. Коли ми бачилися на початку березня, в нашому ефірі Ти говорила про прем’єру в червні, а також про концепцію альбому. Це добрі побажання. У цей дивний час добрі побажання, думаю, є дуже - вибач за тавтологію - доброю ідеєю.
- Так, добрі побажання — це ідея нашого нового альбому. На нього треба було трохи почекати — адже наш, поки що, останній альбом «Меридіан 68» вийшов у 2016 році. Нове кружальце поєднає українську та польську традицію співання пісень із побажаннями. Традиційно їх виконують на початку січня — наприклад, українські щедрівки. Натомість ми колись грали одну з таких щедрівок зовсім не в цей традиційний час — то був виступ в Китаї або Сінгапурі... Пам’ятаю, ми тоді заохочували людей співати разом з нами. І це було неймовірно — яку потужну енергію викликала пісня в наших слухачів. Ми зрозуміли, що добрі слова, добрі побажання — це те, що хочемо нині співати. Ми прагнемо нести нашою творчістю якусь надію, відповісти на пітьму, яка є в світі, добрими словами. Пісні з побажаннями — це найкраще, що народна музика пропонує нам у цей час. Люди зазвичай пов’язують щедрівки з українською традицією. Тим часом, виявляється, що у Східній Польщі традиція щедрувати теж існує, і ці пісні теж тут співають. Для нас це була величезна радість — шукати таких пісень, слухати їх у виконанні майстрів народної пісні, переглядати стародавні пісенники у пошуках цих пісень. Ми, звісно, знайшли свою власну мову, щоби їх заспівати. На нашому альбомі буде багато танців, спільних співів — у гурті співають усі, тож буде багатоголосся. Праця над цим альбомом принесла і приносить нам дуже багато радості. Тому тим міцніше чекаємо на його вихід. А поки що тільки хочу сказати, що маємо для вас, дорогі слухачі, багато доброї надії та доброї новини.
Пісня «Щедрий вечір» увійде до нового альбому гурту «DAGADANA»
Що зробиш, коли карантин закінчиться?
- Це теж таке визначення — коли він закінчиться і чи тоді буде вже безпечно? Але, якби раптом цей вірус зник, то я би зробила велику вечірку, на яку запросила б усіх своїх дурзів. Звісно, за умови, що раніше не поїду на вечірку Дани, котра теж казала, що як це все скінчиться, то вона нарешті влаштує велику вечірку з нагоди дня народження, бо ніколи гучно не святкувала свого дня народження. Але передусім, я би вирушила у концертну трасу з нашим гуртом. Дуже хочу зустрітися з усіма моїми друзями. І ще я би пішла до свого улюбленого клубу в Познані, який називається «Dragon», і сиділа би я там аж до білого ранку. А потім би пройшлася плошею Ринок і купила квиток на літак кудись далеко-далеко, бо без подорожей важкувато мені функціонувати.
Запрошую послухати звукову версію розмови у доданому файлі
Фотографії походять із архіву Даґи Ґреґорович
Яна Стемпнєвич