Гість Польського радіо - Мацєй Лучак, автор кількох книжок про польський кінематограф у часи Польської Народної Республіки, два опрацювання автор присвятив польському режисеру Станіславу Бареї («Miś, czyli rzecz o Stanisławie Barei», «Krótki kurs PRL według Barei»).
У комуністичній Польщі знімалося чимало комедій. А тим часом фільмами, до яких поляки люблять повертатися і цитувати є стрічки Станіслава Бареї. В чому секрет його успіху?
- Чому Барея з роками не втрачає популярність, а радше — навпаки? Я порівнюю його фільми з французьким вином, яке з часом набуває глибшого смаку та додаткових нот букету. Барея добре вписався у потребу розваги в Польській Нардній Республіці з одного боку, а з другого - вмів зауважити і передати на екрані, висміяти невід’ємні елементи дійсності, в якій його тодішні глядачі були занурені по вуха. З третього боку, у фільмах Бареї знайдемо універсальні проблеми, правду про людські недоліки, які нам притаманні завжди, незалежно від того, в якій політичній системі живемо.
Здається, що саме універсальність тем і проблем стали рецептом довговічності фільмів Станіслава Бареї. З одного боку, вони занурені у дуже конкретний період — комуністичні часи у Польщі, а з другого — ці фільми пасують до кожного періоду. На думку спадає сцена, яку Ви описали у своїй книжці. Це сцена з фільму «Розшукуваний, розшукувана» («Poszukiwany, poszukiwana»). Коли головний герой питає одну жінку, хто за професією її чоловік, та відповідає, що її чоловік за професією директор. Ця сцена є актуальною у всі часи — адже «директорів за професією» - хоч річку загатити.
- Змінюються партії, змінюються політичні системи, але формат, коли хтось комунізм робить кар’єру по-знайомству, бо має, як то кажуть, плечі, - він є притаманний усім часам і вписаний у суспільну модель та людську природу. Йдеться про те, щоби такі явища мінімалізувати, але повністю їх виключити із суспільного життя не вдасться. Станіслав Барея вмів чудово показати ці явища, зловити, описати їх одною сценою. Він розповідав про механізми, а не тільки про те, що відбувається в даний момент. Хоча показував це все із завзятістю парадокументального режисера.
У своїх фільмах Барея портретував не тільки епоху ПНР-у. Уважний глядач впізнає чимало відомих комуністичних діячів, а навіть — опозиційних діячів... Режисерові-Бареї у багатьох випадках вдавалося обійти цензуру, але не завжди. Найбільш промовистий приклад втручання цензури у фільм?
- Це фільм, який ми, поляки, найкраще знаємо і найбільше любимо. Я маю на увазі стрічку «Ведмедик» («Miś») з 1980 року. Стрічка мала дуже складний шлях до екрану, цензура нещадно її різала. Цензори зголосили аж 32 правки! А деякі зміни були курйозними. Наприклад, цензори вимагали від режисера, щоби він змінив заголовок фільму, котрий знімають у «Ведмедику»... Там є така сцена, що герої потрапляють на знімальний майданчик, де тривають зйомки фільму. Так ось, назва цього фільму була «Остання сосиска князя Бариленда», вона не сподобалася цензорам, і ті вимагали зміни на «Остання лампочка...», оскільки не можна говорити про проблеми на продовольчому ринку і нестачу м'яса в країні. Такого типу правок було дуже багато, і якби Барея взяв їх до уваги, то ми би побачили зовсім іншого «Ведмедика», без цього бареївського другого дна. Бареї, натомість в цьому фільмі дуже допомогли часи — стрічка знімалася у першій половині 1980 року, натомість на екрани вона вийшла після серпня 80-го, тобто найбільших страйків у Ґданську, Ґдині, які стали початком «Солідарності», а також підписання серпневих порозумінь між комуністичною владою та представниками цієї профспілки. Можна сказати, що цей фільм є одним з культурних здобутків польського серпня 1980 року. Після цих всіх політичних змін влада не мала навіть сили ще зосереджуватися на цензуруванні фільмів Бареї, натомість певні зміни все-таки було введено. Як, наприклад, прізвище головного героя цього фільму — директора спортивного клубу «Веселка» Ришарда Охудськго. Замисел Бареї був такий,щоби назвати директора Ришардом Новогутським (алюзія на Нову Гуту, місто металургійників, пропагандистський проєкт ПНР-у. Нині це район Кракова, бідний район). Цензура дуже наполягала на тому, щоби змінити це прізвище.
Як ми вже говорили раніше, Бареї часто вдавалося обійти цензуру і перехитрити цензорів, але чи знаєте ви про його сценарії, яких не вдалося реалізувати у ПНР-і?
- Було кілька таких ідей на фільми. Один з них «Золото з неба», досить кумедний проєкт. Ідея така — літак перевозить вантаж золота, але цей транспорт — як часто показано у фільмах Бареї — недопрацьований, непродуманий, полички приклеєні жувальною гумою, багажні люки не закриваються докладно... і ефект такий, що по дорозі це золото випадає з літака, після чого починається серія різних перипетій. Такі сцени дуже Бареї притаманні - детальний опис своєї епохи, але з можливістю перенесення сцени в інші реалії. Барея описував, влучно описував оту пеенерівську дійсність, де все розлазиться, розходиться по швах, де панує безлад і самоволка та повний брак професіоналізму. Це все, до речі, тягнеться і до наших часів. Барея ці риси умів майстерно висміяти.
Деякі кінокритики пишуть, що ключем до розуміння фільмів Бареї, ссособливо молодими глядачами, котрі не відчули на власній шкірі життя в комуністичній Польщі, є сюрреалізм.
- Так, це добрий ключ до творчості Бареї, яку можна розглядати, якою можна цікавитися і захоплюватися на різних рівнях. Для людей, котрі жили в комуністичній Польщі, ці стрічки є, можна сказати, документальним записом їхньої молодості. Натомість молодому поколінню, яке народилося і виростало у вільній Польщі, цей гумор нагадує «Monty Python». Якось я розмовляв з вдовою Станіслава Бареї, і вона розповідала, що перед кожною поїздкою на відпочинок до Болгарії або Румунії у часи ПНР-у, вони з чоловіком готувалися і збирали консервні банки. Ще один учасник цієї розмови, молодий чоловік, страшенно здивувався — мовляв, як? Ви ходили і по смітниках збирали консервні банки? Навіщо? На метало-брухт? Та ні — засміялася пані Барея, - ми купувати консерви, м’ясні та рибні, щоби на місці не витрачати гроші на харчування. Перед подорожами треба було робити запаси. Для сучасної молодої людини абсолютно це незрозуміла дійсність.
На адресу Станіслава Бареї нерідко звучать звинувачення, що він цими своїми комедіями, які нікому кривди не зробили, насправді показував лагідне обличчя комунізму в Польщі й применшував вагу цих страшних елементів ПНР-у, як політичні в’язні, придушення свободи слова тощо. Мовляв, з фільмів Бареї випливає, що ПНР — це був такий дивний, недоладний світ, в якому траплялося багато кумедних ситуацій. Бареї закидають, що він не показував темного боку комунізму.
- Я завжди захищатиму Барею. По-перше, він був змушений функціонувати і творити у світі, в якому жив. Але він описував цей світ, говорив про нього мовою сміху, а це не є простіше, ніж серйозною мовою драми. Я хочу зернувати увагу на те, що сказав Яцек Куронь коли подивився фільм Станіслава Бареї «Що мені зробиш як мене зловиш?» («Co mi zrobisz jak mnie złapiesz?»). Меседжем цього фільму, як він сказав, було те, що ми всі - «освинилися». Ми всі живемо у світі, позбавленому моральності та здорових моделей соціальної поведінки. Яцек Куронь сказав тоді, що цей фільм іде далі, ніж маніфести створеного ним Комітету захисту робітників. У вустах Яцека Куроня на початку 80-х років це справді означало дуже багато. Інший фільм, а точніше серіал - «Альтернативи 4». Тут, у завуальованій формі говориться і про Катинь, про заслання в Сибір і так далі. Там теж сказано про те, що 53-му році, кілька днів після смерті Сталіна, комуністична влада змінила назву міста Катовиці на Сталіноград (Stalinogród). Так місто називалося до 1956 року. Про це все на той час говорив тільки Барея у своїх фільмах. Я гадаю, що Станіславу Бареї треба віддати належне хоча би за те, що у легкій формі він говорив про важливі речі, і те, що робив, було дуже патріотичне.
Станіслав Барея помер передчасно, у 1987 році, у віці 53 років. Як гадаєте, як би його творчість виглядала у часи вільної Польщі? Адже він творив під тиском цензури, і ця цензура часто змушувала його шукати такі форми натяку, алюзії, які сьогодні ми називаємо геніальними.
- Цензура, в певному сенсі, змушувала митців більш вишукано підморгувати до глядача. Моя особиста думка така, що свої найкращі фільми Барея зробив у 70-ті роки, вони увійшли в історію польського кінематографу. Натомість одною із його заслуг є те, що ці ситуації з фільмів, абсурдність цих ситуацій створили термін, яким ми часто описуємо сучасне життя - «бареїзм». Що таке бареїзм? Це, власне, абсурдність чогось, нелогічність, сюрреалізм ситуації. Вразливість Бареї на дурість, абсурд, несправедливість, ідіотизм — це, я гадаю, капітал, який він залишив у своїх фільмах. Я хочу зацитувати інтерв’ю Станіслава Бареї, яке він дав у 1981 році в Польському радіо. В цій розмові режисер поділився своєю теорією щасливої людини. Барея сказав, що коли його фільм подивиться мільйон осіб, то це означатиме, що цей фільм коштує два мільйони щасливогодин. А це — більше, ніж життя одної людини. Тобто принаймні одна людина від народження аж до смерті буде щасливою з приводу його фільму. Мені здається, що ці слова дуже добре описують Станіслава Барею.
PR2/Яна Стемпнєвич