Її називали «Чорним Ангелом» польської музичної сцени, вважали одною з найбільш талановитих і харизматичних польських співачок. Її цінували за неповторне вміння інтерпретації тексту, але мало хто розумів її творчі вибори. Ева Демарчик. 16 січня співачці виповнилося би 80 років. У сьогоднішній «Культурній рубриці» слухаємо її та про неї.
Ева Демарчик народилася 16 січня 1941 року в Кракові, в сім’ї скульптора та кравчині. Її тітка була маляркою, а батьки — прекрасно співали. Усі виховували Еву на артистку. Говорить музичний журналіст Даріуш Міхальський:
- Вона була краків’янкою і у способі мислення, і в поведінці. Такою ж була її сестра Людмила (Люцина). Ева Демарчик любила говорити: «Мене від самого народження виховували на генія. Певно, тому, що я була негарна. Це навіть страшно буває, коли батьки вирішують, що їхні діти повинні бути талановитими. Тож з мене робили піаністку. Я, можливо, була і здібна, але лінива, вчитися не хотіла. Хоча співати я почала рано, то були різні пісні, і довоєнні, і сучасні». Так Ева згадувала своє дитинство. Вона була замкненою, сумною, завжди тримала відстань. Вона себе поводила гідно і дещо зверхньо. Зрештою, вона мала на це право — адже Демарчик належала до ґрона легендарної «Пивниці під Баранами» (пол. Piwnica pod Baranami), найкращої у Польщі мистецької школи. Демарчик трішки вчилася у Музичній школі, в класі фортепіано, потім, як це називала, «ходила на архітектуру», а навіть подумувала «чи не зайнятися медициною». Хоча вона дебютувала в театральному кабаре студентів Медичної академії «Цирульник» (пол. Сyrulik), то в її репертуарі були тодішні хіти, знані слухачам Польського радіо — «Kasztany», «Pik-pik-pik», «Jadę do ciebie tramwajem». Піснярського ремесла вона навчилася не в кабаре, ані в театральній академії, а саме в «Пивниці під Баранами».
Свою кар’єру в «Пивниці під Баранами» Ева Демарчик почала 1961 року, коли хтось зі знайомих привів її на прослуховування нових талантів. Еву, двадцятирічну тоді дівчину, котра як ніхто інший вміла інтерпретувати пісню, одразу помітили. Дуже швидко вона дебютувала на сцені Будинку літераторів і... підкорила краківську вимогливу публіку.
Засновник славнозвісної «Пивниці під Баранами» Пйотр Скшинецький говорив про Еву Демарчик, що це «зірка найбільшого сяйва»:
- Вона вибирає тільки складні тексти, складні мелодії, композиції. Вона закохала в себе всю Польщу завдяки своїм надзвичайно складним пісням, котрих ми не зовсім розуміємо, але які нас зворушують і якими ми захоплюємося.
У складі «Пивниці під Баранами» Демарчик здобула прихильність краківської публіки. Як кажуть її знайомі, вона мала «те щось»... Але дівчині було всього 20 років й треба було подумати про освіту. Хтось порадив Демарчик іти до театральної академії. Актор і педагог професор Едвард Дуданський так згадує Еву Демарчик на вступному іспиті до Краківської академії театрального мистецтва імені Станіслава Виспянського:
- У неї були чорні очі, як два вуглики. Перше, на що звертаємо увагу, коли кандидат входить до залу — якщо кандидат входить до порожнього залу, порожньої сцени, і ця сцена надалі залишається порожньою — то не маємо з кандидатом про що розмовляти. Але буває так, що кандидат виходить на порожню сцену, починає говорити — і все наповнюється цією особою, ми слухаємо кандидата, він на собі зосереджує нашу увагу. Так було з Евою, вона поступила без проблем.
1966 року Ева Демарчик завершила навчання в театральній академії, паралельно співпрацювала з легендарною «Пивницею під Баранами», брала участь у пісенних конкурсах, де здобувала перші місця та полонила серця публіки. Але не все було гладко, – згадує її колега з академії актор Павел Ґалія:
- На стіні академії висіло оголошення із підписом декана нашої школи, мовляв, забороняється студентам академії брати участь у кінопродукціях, зніматися на телебаченні, брати участь у естрадних виступах без згоди керівництва академії.
Її не любила частина викладачів. А найбільше — така професорка Данута Міхаловська, котра зазначала у журналі олівцем, коли Еви не було на заняттях. Пані професор була відомою акторкою. Так ось, вона повторювала, що Ева Демарчик «візуально шепелявить».
Шепелявить чи не шепелявить, але Ева Демарчик — з кожним виступом, з кожним фестивалем ставала щораз більшою зіркою, — говорить Даріуш Міхальський:
- Здавалося, що «Пивниця під Баранами» може жити тільки у себе вдома, у Кракові, у затишному середовищі друзів. Хоча це справді була краківська філософія, але її з радістю прийняла вся Польща. Ева Демарчик не тільки нічого не втратила в іншому оточенні, але навпаки — здобула загальнопольське визнання і для себе, і для свого репертуару, і для своєї новаторської інтерпретації тексту. На початку кар’єри Ева Демарчик ризикнула і вийшла із так званої зони комфорту Пивниці, вирішуючи взяти участь у загальнопольському фестивалі. У 1963 році на Національному фестивалі польської пісні у місті Ополє вона здобула нагороду за виконання пісні «Karuzela z madonnami». Наступного року Демарчик їде на Міжнародний пісенний фестиваль в Сопоті, де виборола друге місце за пісню «Grande Valse Brillante». Її там помітив відомий імпресаріо Бруно Кокатрікс, котрий запросив Демарчик на гастролі до паризької «Олімпії». Пам’ятаю, як Владислав Якубовський, віцеголова Польського мистецького агентства «Pagard» мені сказав, що мусив буквально боротися з Владиславом Шпільманом, засновником фестивалю в Сопоті та дуже впливовим у Польщі композитором. Шпільман сказав Якубовському «Пане, з чим ти сюди приїхав? З якимись похоронними співами! Ви були в Ополі — вистачить. Але ми у Сопоті хочемо показати польську пісню світу — пісню радісну, ритмічну, без сліз та смутку». А коли директор «Олімпії» Бруно Кокатрікс публічно заявив, що запрошує Демарчик на гастролі до Парижа, Шпільман підійшов до Якубовського переляканий: «Пане, цей Кокатрікс марить! Не давайте йому вже горілки!». І що сталося? Демарчик поїхала в Париж і всіх там здивувала.
Є навіть така легенда, мовляв, Бруно Кокатрікс після того славнозвісного її виступу у Сопоті став перед Демарчик на коліна і сказав: «Це буде моя друга Едіт Піаф». Але в Еви були інші плани, — говорить Даріуш Міхальський:
- Вона йому досить сміливо заявила, що не хоче бути другою Едіт Піаф ані Жулі Греко, що вона хоча бути собою, з власним репертуаром, і що хоче співати у власному стилі. Вдруге вона поїхала до «Олімпії» щойно 11 років після свого першого виступу. Ева говорила: «Про що мені йдеться, коли співаю? Я співаю настрій, а не сюжет. Я хочу принаймні так показати одну справу. А що є найважливіше у житті — любов, звичайно». Артистку обожнювала публіка, але преса — ні, тому що вона не хотіла погодитися на інтерв’ю. Телебачення різало її довгі виступи і цим їх псувала. Перший її альбом здобув титул платинового, але Ева Демарчик не була ним задоволена. Другий лонг-плей для радянської «Мелодії» вона назвала задовільним. І тільки третій альбом, до якого увійшов запис концерту, Еві сподобався. Преса так описала цей виступ: «Публіка шаленіє, встає, аплодує кільканадцять хвилин... хоча відомо, що співачка не заспіває на біс. Коли люди розходяться, минає друга ночі».
Від 12 грудня 1963 року в Парижі, упродовж двох тижнів послами польської музики і польської культури в музичному театрі «Олімпія» був гурт «Niebiesko-Czarni» із солістами. У цій самій програмі виступив, зокрема, Стіві Вандер. А 20 березня 1964 року, на спеціальне запрошення Бруно Кокатрікса, у Парижі вперше виступила Ева Демарчик, на першій сцені Європи вона виступала шість тижнів. Після того, як Демарчик повернулася з Парижа, польська преса з ентузіазмом писала, що «відкрився шлях до світової слави нашої польської зірки». Ця затерта фраза набула особливого значення якраз у випадку Еви. Ева Демарчик виступала на світових сценах, співаючи свої улюблені польські пісні, польською мовою, для слухачів у Швейцарії, Бразилії, Бельгії. На Кубі про неї писали, що Демарчик є «захопливим явищем». Ева співала у Мексиці, Німеччині, США, Японії... Вона нагадувала велику польську акторку Гелену Моджеєвську, котра колись на сцені, рахуючи від одного до ста, довела до сліз американську публіку, котра не знала польської мови. Такою переконливою може бути тільки велика артистка.
Ева Демарчик була пов’язана із двома композиторами — Зиґмунтом Конєчним та Анджеєм Зарицьким, але для неї спеціально написав пісню Кшиштоф Комеда (це пісня «Z ręką na gardle» до фільму Єжи Сколімовського «Bariera» 1966 року).
Ева Дмарчик померла минулого року.
Запрошуємо послухати передачу у звуковому файлі
Jedynka/Яна Стемпнєвич