17 червня у Музеї Незалежності у Варшаві відкрилася виставка «Активна культура пам’яті — жіночий досвід концтабору». Цей винятковий проєкт складається з архівних малюнків авторства ув'язнених у концтаборах польських мисткинь. Авторка проєкту — докторка Білостоцького університету Барбара Чарнецька. Експозиція, як каже, представляє табірний досвід жінок, і про це раніше не говорилося:
«Серце виставки — це малюнки авторства жінок ув’язнених у концтаборах Равенсбрюк та Біркенау. Ці роботи народжувалися там, у таборах смерті. Ми бачимо, як ув’язнені жінки там жили і як помирали, як вони відпочивали, наскільки вони були вичерпані, виснажені. Ми бачимо, чим вони займалися у вільні від роботи миті, яких, додам, було дуже небагато. Ми теж бачимо їхні тіла, понівечені тіла ув’язнених жінок».
Барбара Чарнецька, котра є теж авторкою книжки «Жінки в таборі. Запис досвіду», додає, що на цих малюнках показані, зокрема, портрети ув’язнених жінок, сцени щоденного табірного життя. Є теж зображення тіл жінок, на яких проводилися медичні експерименти:
«Тіло найкраще показує руйнівну силу насильства. Тіло найкраще, найвірніше і найдокладніше говорить про те, чим був досвід концтабору, без метафор та евфемізмів. Коли ми бачимо знищене і поранене тіло — ми вже не маємо сумнівів, чим був табірний досвід. Це було всеохоплююче насилля, приниження та сором».
Переважну більшість праць намальовано у двох таборах — Равенсбрюк та Біркенау. Але є теж рисунки, створені у Варшаві, – говорить докторка Ізабелла Мосьціцька з Музею Незалежності:
«Тут є праці з відділу варшавської в’язниці Павяк. Ці мисткині пройшли через Павяк. Ми маємо 350 праць з Равенсбрюка, Думаю, що це добрий момент показати ці малюнки, ці роботи. Адже вони документують життя ув’язнених, їхні емоції. Але ще один важливий момент цієї виставки — досі перебування в концтаборі не було показане з точки зору мистецтва, переосмислення мистецтвом. Ми хотіли передати досвід концтабору через при призму мистецтва. Експозиція складається із праць чудових художниць. Це Мая Березовська, Марія Гішпанська-Нойман, Ядвіґа Сімон-Пєткєвич. Це були відомі мисткині, які здобули славу ще перед війною, а під час війни вони всі потрапили в одне місце».
Одне місце у випадку цих художниць — це «Жіноче пекло», як називали жіночий концентраційний табір Равенсбрюк.
Мая Березовська
Мая Березовська — це відома польська графічка і карикатуристка. Ще до війни вона була відомою художницею, а славу Березовській принесли графічні рисунки на еротичні теми. Піднесені почуття та любовні обійми були постійними мотивами її творчості упродовж всього життя Березовської. Відомим є її вислів з 1977 року:
«Без любові не було би життя. Для мене немає нічого прекраснішого ніж людське тіло, і поки житиму, доти його малюватиму. Настільки прекрасно, наскільки зможу».
Народжена у Барановичах 1893 року, Мая Березовська вчилася у художніх школах Петербургу і Кракова. Свою першу авторську виставку вона мала 1916 року в Києві. До 1939 року карикатури Березовської та малюнки її авторства публікували на шпальтах сатиричних тижневиків — «Cyrulik Warszawski», «Szpilki», а також у тижневику, який видавався у Львові — «Szczurek». У передвоєнні роки художниця опублікувала теж серію антисемітських карикатур — їх від 2013 року має у своїй колекції Єврейський історичний інститут у Варшаві. У 1933-36 роках Мая Березовська мешкала у Парижі й співпрацювала з «Le Figaro», «Le Rire» та «Ici Paris». У цьому останньому виданні Березовська опублікувала у 1935 році серію карикатур «Любощі солодкого Адольфа», головним героєм яких був Адольф Гітлер. Німецьке посольство відреагувало миттєво — почало проти художниці процес у зневазі Гітлера. Спочатку художниці засудили кару грошового штрафу, але після апеляції цей вирок скасовано. Поразку в суді нацисти компенсували після вибуху війни. У січні 1942 року Маю Березовську арештовано, спочатку ув’язнено у Павяку, а потім — із вердиктом смерті, вислано до концтабору в Равенсбрюку. У таборі Березовська намагалася творити, вона малювала портрети жінок-ув’язнених. Частину робіт показано на виставці.
«Навіть у Равенсбрюку я намагалася знайти хвилі радості. Я знала, що ув’язнені вишлють свої портрети сім’ям та найближчим. Тому я намагалася малювати їх гарними, щоби їм було приємно самим, і щоби ці малюнки сподобалися найближчим», — згадувала свого часу Мая Березовська.
Марія Гішпанська-Нойман теж мала цікавий та складний життєпис із «равенсбрюкським» періодом. Варшав’янка з діда-прадіда, вона втратила свого батька 25 вересня 1939 року під час бомбардування. Під час окупації вона активно діяла у Союзі збройної боротьби (пол. Związek Walki Zbrojnej). Це була підпільна організація, яка потім переросла у Крайову Армію. У червні 1941 року її арештовано, спочатку ув’язнено у Павяку, потім перевезено до міста Радом і нарешті — до концтабору Равенсбрюк. Тут Марія отримала номер 10219. Малюнки Марії Гішпанської-Нойман народилися саме тут. У квітні 1945 року вона втікає, і переховується до визволення концтабору. Після війни художниця повертається до Варшави, тут працює ілюстраторкою книжок. Свої малюнки підписує символом мишки, бо такий був її псевдонім.
На виставці «Активна культура пам’яті — жіночий досвід концтабору» показано як оригінали табірних малюнків, так і репродукції — говорить Барбара Чарнецька:
«На цій виставці ми показуємо і репродукції, котрі мають візуальну цінність оригіналу. Якість цих репродукцій — досконала, ми збільшили оригінальні малюнки до формату експозиційних картин, так, щоби можна було побачити кожну деталь. На виставці презентуємо теж оригінальні малюнки, так що можна їх теж побачити. Але щоби їх роздивитися, треба в це вкласти зусилля, треба підійти ближче до малюнка, наблизити очі, сфокусувати зір. Ці зусилля теж важливі».
Малюнки виконані олівцем, на маленьких клаптиках паперу, на німецьких роздруківках, фрагментах німецьких газет.... Крім праць із Равенсбрюка на виставці показано теж роботи мисткинь, ув’язнених у німецькому концентраційному таборі Аушвіц-Біркенау.
Галіна Оломуцька та Яніна Толлік документували на своїх малюнках життя концтабору.
Halina Ołomucka - „Bunkier” (KL Auschwitz, 1944)
Галіна Оломуцька, донька асимільованих євреїв, варшав’янка, кілька разів чудом уникала смерті. Після вибуху Другої світової війни її сім’ю поміщено до варшавського гетто. У 1943 році разом з мамою її транспортовано до концтабору Майданек. Там, під час першого відбору маму Галіни розстріляно. На наступному відборі в’язнів Галіну відібрано до групи смертників, дівчина виглядала на слабосильну, і німці вирішили, що користі від її праці не буде. Але спалахнула якась метушня і Галіна перебігла до групи жінок, що якраз проходили поряд і несли відра з водою. Дівчина вхопила одне відро і понесла. Так врятувалася від розстрілу. Перше чудо. У таборі, через недоїдання вона стала дуже слабкою, кілька разів втрачала свідомість, і майже перестала ходити. Одного дня дівчина лягла на нари і почала чекати на смерть. Але тоді прийшла керівничка блоку і запитала, чи хтось з ув’язнених вміє малювати. Галіна підняла руку. Так її перенаправлено до легшого завдання — малювати пропагандистські гасла. Тут теж краще годували. Дівчина поволі набиралася сил. Друге чудо. Крім гасел, Галіна почала малювати портрети співув’язнених. Потім Оломуцьку перенесено до Аушвіц-Біркенау, де вона отримала номер 48652. Тут теж Галіна малювала, а також працювала у блоці кравчинь. Гітлерівцям подобалися її малюнки, за що віддячувалися сиром та хлібом. Тут теж вона малювала жінок концтабору. Вже у мирний час, на схилі життя Галіна Оломуцька часто повторювала, що ці обличчя закарбувалися в її пам’яті настільки, що у будь-який момент вона може намалювати цих жінок знову у найдрібніших деталях. З Аушвіц-Біркенау її знову перенесли. 18 січня 1945 року Галіна Оломуцька вирушила у марш смерті до Равенсбрюка. А звідти — до Нойштат-Глеве, де вона дочекалася визволення. Після війни Галіна повернулася до Варшави, але дізналася, що всі її рідні загинули, потім емігрувала до Парижа, а звідти — до Ізраїлю.
Виставка «Активна культура пам’яті — жіночий досвід концтабору» у Музеї Незалежності діятиме до 17 жовтня. Польське радіо — серед медіапатронів події.
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
IAR/Яна Стемпнєвич