«Родинні історії часто передаються від одного покоління до іншого лише в усній формі, з часом гублячи важливі подробиці, а кожен оповідач додає власні інтерпретації. Родичі роз'їжджаються по світу, а родинна пам'ять розпорошується в різних містах і країнах», - говорить авторка проєкту «Почуті історії» Ганна Шумська.
«Цей проєкт полягає на зібранні історій варшав’ян, але не обов’язково корінних варшав’ян. Це мешканці Варшави, котрі походять з різних країн і мають свій досвід проживання у Варшаві. Для мене цікавим є поняття дому. Для кожної людини, яка виїжджає з власного міста і залишає батьків, родину в іншій країні, це поняття дому роздвоюється… Ти частково вже "тут", але ще "там". Спогади родини і дому, в якому ти виріс, не зникають, вони подорожують разом з нами. В яке би місто ми не переїхали, де би ми не знаходилися, ці всі історії ми носимо із собою як будиночок на плечах… Мені цікаво, як історії, котрі ми приносимо із собою в місто, співіснують з історіями, які вже є в цьому місті…»
«Учасники зустрічі діляться своїми родинними історіями, сімейними фотографіями і творять свої колажі, вони стають співучасниками мого проєкту», - говорить Ганна Шумська.
Надія: «Мені хочеться відобразити те, що є в Україні, і те, що є тут. Мій дідусь – переселенець, уся його родина була переселена в Україну… ну і дідусь тоді знайшов бабусю. Вони були з сусідніх сіл і познайомилися на танцях. Як бабця розповідала, він та його брати дуже дивно одягалися, не так як у її селі. Але почуття взяло своє... У нас вдома є така традиція, що моя сестра загадує кожного року, 6 січня, бажання, щоби нас було більше. Сім’я збільшується або на дитину, або на зятя чи невістку… »
Іванка: «Я тримаю фото з мого сімейного архіву. Передусім, тут є моя бабуся, Марія, моєї мами мама. Моя сім’я походить з території історичної Волині. На жаль, подїі 45-го року не обійшли мою сім’ю. Тато моєї бабусі, тобто мій прадідусь Пилип, повернувся з війни, тоді моїй бабусі було 9 років. Тоді були дуже складні часи, діяв рух УПА, але теж – самовільні групи, які створювалися в лісах, йшли до сіл і вимагали від людей різні речі. Так само сталося із сім’єю моєї бабусі. Прийшли до них люди, сказали, що вони з УПА, але то не була правда. Вони хотіли, щоби тато моєї бабусі приєднався до них. Він відмовив, і вони повернулися вночі й вбили усю сім’ю. Вижила тільки моя бабуся, тому що її сховали. У своєму колажі я хочу побудувати ряд – моя бабуся, моя мама і я, тому що якби бабуся тоді не вижила, то не було би мене. На цих фото видно, що у нас з мамою схожі очі, і я хочу це підкреслити».
Іванка: «Я принесла сімейні фотографії своєї прабабусі, бабусі і маленької мами. Коли я приїжджаю до дому, люблю переглядати старі фотографії. Я свою бабусю майже не пам’ятаю, але недавно я просила маму, щоби вона розповіла про її життя. Я хочу пам’ятати…»
Запрошую послухати розповіді усіх учасників проєкту «Почуті історії» у доданому файлі
Яна Стемпнєвич