7 січня у Варшаві в Українській домівці гучно колядували. Організували дійство українські пластуни. Було дуже людно. Батьки з дітьми співали колядки, віншували, згадували молитвою тих, хто не поряд. А також споживали різдвяні страви. Словом, продовжували традицію і переказували її далі тим, хто підростає і нестиме цю традицію далі. Разом з гостями та господарями свята колядував і дует Сова, Богдан та Варвара Олексини.
— У тісному колі під гітару і віолончель, посідавши хто на лаві, хто на кріслі, а хто й просто на підлозі, діти, їхні батьки та випадкові гості співали колядки. Одні співали, інші слухали і пригадували, як то було колись удома. Хоча, перепрошую, коли люди вже потрапили на таке дійство та ще й на Різдво і з колядою, то це вже не випадково.
— Колись на Різдво ми всі збиралися вдома, переважно у дідуся і бабусі, хто їх мав, звісно. Вся родина намагалася зійтися бодай цього дня, аби бути разом. Звісно, малі ми не все розуміли. В ті часи про такі речі якщо й говорилося, то обережно. Свято було дуже теплим і затишним. На столі стояли пампухи, кутя, борщ із вушками. Були оселедець чи підлива з риби. У глеку узвар, а по кутах обов’язково зубчики часнику. То хоч і не християнський звичай, але традиція веліла. Окремо на столі була наповнена мисочка з кутею. Її ніхто не торкався. Ну, принаймні, нам, дітям, тоді так здавалося. Зараз ми подорослішали і вже знаємо, для кого старші в родині накладали до окремої мисочки куті. Тепер ми, дорослі, продовжуємо цю традицію і накладаємо своїм старшим родичам. А цього року в багатьох родинах таких неторканих мисочок побільшало…
Дитячі голоси на тлі колядок і молитви. Вони ще не все розуміють, але вже занурені в атмосферу свята. Тримаються за материні намиста, пазухи чи граються тороками на хустках. Старші перекидають якісь забавки. Але всі на підсвідомому рівні єднаються зі своїми родичами і одне з одним у великій українській родині. Захід і схід, південь і північ. Ті, хто більше не має дому там, в Україні, і ті, хто невдовзі повертається, бо там чекають, бо там кипить робота.
48 блокпостів. Вони їх всі порахували, бо на кожному зупиняли, перевіряли і перетрушували. Запам’ятався кожен. Жінка показує фото цінників у крамницях. Поряд ціна у гривнях і в рублях. Трохи більше 600 гривень і понад 1000 в рублях. Це ціна за пляшку шампуню. Приблизно стільки ж кілограм м’яса. Як вивезла телефон, просить не питати — не розкаже. Може, колись. Тепер все позаду. А що попереду — невідомо. Наразі коляда і Різдво. І це важливо.
Професійний медик, знаний фотограф з унікальним стилем. А ще підкорювач музичних інструментів. Інтуїтивно відчуває, як грати, коли бере до рук інструмент. Так про неї говорять, та вона й сама того не заперечує. Мама чотирьох дітей із незвичним іменем Йордана на прізвище Дранчук на коляду до пластунів приїхала зі своєю скрипкою. Ну бо ж просили взяти хто що може.
Поки дитина спить у подруги на руках, мама з татом грають і колядують. Віолончель і гітара спершу залишилися вдома в Івано-Франківську. Думала малому колискові під гітару співати, попросила привезти. Але чогось не співалося. Але співати колядок — то святе, — каже Іванка. Вони з чоловіком Богданом творять дует Сова. Але цього разу концерту не було. Була спільна коляда.
Богдан Олексин у Польщі на реабілітації. Після поранення у травні на війні довго лікувався по госпіталях. Каже, музика не береться пальців. І спів не береться голосу. Коляда звільнила. Різдво розірвало цей вузол.
Зібрати людей на коляду в Українській домівці було гарною ідеєю. Готуватися почали заздалегідь. Діти приходили на майстрівки, чи як тепер модно казати — майстеркласи. Розмальовували різдвяні зірки, робили павуків із соломи і розучували колядки, — каже координаторка Української домівки у Варшаві Юлія Садова. Дехто не вмів. Тепер і сам може навчити.
Слухайте повну версію у доданому звуковому файлі.
Розмовляв Володимир Гарматюк