Анно, у вас дуже насичене життя артистки. Скажіть, як вам вдається поєднувати кар’єру співачки, блогерки і залишатися при цьому в ресурсі?
Анна Трінчер: Це класне запитання, його треба просто віднайти, дізнатися трішки магічних ключиків, які розкриють в вас шалений потенціал і вас буде вистачати не тільки на акторку, співачку, а ще й на ведучу, режисерку і на всіх. Мені здається, що у людини є дуже великий потенціал. Ці наративи, коли кажуть: людина повинна робити щось одне професійно — це old school, яка вже переросла в нове звучання. Тому що на сьогоднішній день в людини є всі ресурси, багато знань з інтернету, те, чому вона може навчитись, навіть не вкладаючи гроші в навчання. Треба бути багатофаховим професіоналом у різних напрямах. Та ж Lady Gaga, яка виходить на сцену отримувати премії: Oscar і Grammy — це величезний показник того, що це можливо.
У вас з'являлось бажання більше розвиватися в акторській діяльності чи ви відчуваєте, що ваше покликання – сцена і ви саме співачка?
Анна Трінчер: Я знаю, що моє покликання — змінювати житя людей, доносити до них сенси, які я в собі знаходжу. Яким чином я буду це робити? В мені багато ресурсів і фарб, щоб це зробити в різних напрямах. Але основний для мене все-таки сцена, бо як на мене, артист — мультифункціональна людина. Класний артист, яким хочеться пишатися. Артистизм найбільше поєднує всі мої фарби та видає глядачу.
Ми з вами розмовляємо напередодні великого концертного туру, перед вами — концерти у Львові, Тернополі, у Варшаві, а також — у Празі... Ваші білети скуповують ажіотажно. Які Ваші враження перед концертом, що очікуєте від поїздки?
Анна Трінчер: (У Львові — ред.) Це мій перший масштабний сольний концерт з майданчиком на 1000 сидячих місць — це важче насправді. Коли артист виходить не в натовп, а до людей, які сидять, зовсім інші енергія і вид концерту. Тому побачивши, що мій концерт у Львові — надпопулярна подія на concert.ua, я була шалено рада. Момент, коли артист має свій перший сольний концерт, дуже хвилюючий. Я багато разів перед продажем квитків збирала всю команду і казала: є остання можливість відмовитись від цієї ідеї — давайте це зробимо. Яскраві емоції, такі як страх, беруть гору, і є можливість не виходити із зони комфорту. Але я не проста дівчинка, а та, яка досягає усього, навіть неможливого. Я сіла перед дзеркалом, видихнула і сказала: Пішли геть усі страхи, я зроблю це феєрично, так що люди вийдуть з концертної зали і захочуть ще. І поїдуть в Івано-Франківськ, Черкаси, Вінницю і скрізь.
Де і коли пройдуть ваші концерти, особливо в Варшаві?
Анна Трінчер: Розкажу свою логістику. 4 березня чекаю вас у Варшаві. Будемо кайфувати, запалювати ніч. Далі Чехія: Прага — 8 березня; Карлові Вари — 9 березня. Разом з Павлом Зібровим — народним артистом України. Також чекаємо вас, чоловіки. Давайте зробимо незабутній подарунок своїм жінкам на День Весни, на такий чудовий день. Хочу 8, 9 березня провести разом з вами, чекаю вас!
Як виникла думка про дует з Павлом Зібровим? Чому саме з ним?
Анна Трінчер: Бо в нас давно виник зв’язок. Ми дуже розуміємося, не багатьох своїх колег я розумію. Творчі люди дуже емоційні, мають своє бачення світу, а Зібров — дійсно глибинна людина, в якій я відшукала усі фарби, з яким мені комфортно, неймовірний співак і просто людяний артист. Саме тому ми заспівались, зговорились і вирішили робити це разом.
Скільки ви пов’язані з шоу-бізнесом?
Анна Трінчер: Я змалечку знала, що сцена — мій другий дім, я буду співати і робити людей щасливими. Але саме в шоу-бізнес я ввійшла 3 роки тому. Але перехід відбувся не так казково, як я собі уявляла.
Яким чином повномасштабне вторгнення відобразилось на співочій кар’єрі?
Анна Трінчер: По-перше коли людина змінюється зсередини, то усі сфери в яких вона знаходиться теж міняються. Цей був рік кардинального зросту, екстреного квантового стрибку, який я мала проходити років 5. Але війна все пришвидшила.
Чи було бажання виїхати на ПМЖ за кордон на час війни?
Анна Трінчер: Звісно було…Коли ти виїздиш за кордон на концерти і розумієш, що там нормальне життя, люди не схоплюють панічні атаки від літаючих ракет. Все одно, як би не намагався, ти не звикнеш до таких аспектів життя. Бо коли ти чуєш тривогу, ти здригаєшся. Розумієш, що нормально жити в психологічному плані наразі неможливо. І звичайно ж, комендантська година... Мені хочеться вийти на мій улюблений Хрещатик ввечері з друзями, коханим і смакувати усі моменти нормального життя. Але наразі це в Україні не в доступі. Але кожного разу повертаючись додому, я розумію — тут моя сила. Я вважаю, що ми, представники мистецтва, повинні бути в Україні і давати людям розуміння того, що вони не одні. Незважаючи на матеріальне положення, ми усі з однією проблемою, болем, ворогом.
Чи повністю ви перейшли на українську, чому?
Анна Трінчер: Я не повністю перейшла на українську. З сім’єю, друзями спілкуюсь російською. Не можу наважитись перейти повністю, бо все одно в голові думки російською. Більше того, коли ти приходиш додому, ти не хочеш думати. Хочеться просто відпочити, побути з коханим, бо цілий день ти думаєш. Але з кожним днем української стає все більше і більше в моєму житті. Я вірю, що цей перехід станеться дуже плавно, гармонійно. Українською треба розмовляти, бо мова — це кордони.
Запрошуємо послухати розмову з Анною Трінчер у доданому файлі
Розмову вела Вікторія Медведєва