28 квітня варшавський театр TR Warszawa покаже виставу «Mój sztandar zasikał kotek. Kroniki z Donbasu»/«Мій прапор запісяв котик. Хроніки з Донбасу».
Це робота української акторки, режисерки Лєни Лягушонкової. Як говорить сама Лєна, 8 років із її 38 триває війна. TR Warszawa зацікавилися працею Лєни в театрі Бидґощі, де вона була на мистецькій резиденції, і вирішили попрацювати з нею.
Про це Польському радіо для України розповів керівник TR Warszawa Роман Павловський.
Варшавський театр TR Warszawa, каже Роман Павловський, це театр репертуарний, який фінансується з місцевого бюджету Варшави. Це театральна група, тобто група акторів та актрис. Театр дуже багато працює на міжнародному рівні, показує вистави на ключових фестивалях і престижних сценах Європи та США.
«Наш театр 25 років тому заснував режисер Ґжеґож Єжина. Місією театру завжди було експериментування, відшукування нового театрального бачення новітньої проблематики. І протягом багатьох років це була кузня талантів. Люди, котрі починали тут свою професійну кар’єру, актори, режисери, сценографи, продюсери, менеджери — всі вони сьогодні представляють обличчя польського театру, працюють в багатьох інституціях у Варшаві і в усій Польщі. Це один з найбільш впізнаваних у світі польських театрів. 2021 року ми виступали на фестивалі у Авіньйоні, а цього року їдемо до Відня на фестиваль «Вінер фест Вохен». Але і тут, на місці, ми працюємо. Наше завдання — грати для Варшавської публіки. Наш театр — місце дебютів, ми щороку запрошуємо вибрану людину, студента чи студентку режисури з однієї з театральних шкіл, щоб зробити з нами свій перший чи один з перших спектаклів. За останні роки було сім таких дебютів. І ці люди на сьогодні дуже затребувані на театральному ринку.
Так що це дуже цікаве місце для українського глядача, особливо враховуючи, що «Хроніки Донбасу» мають українські субтитри. Ми зацікавлені в тому, щоб наша творчість сягала і української діаспори.
Ми організували і мистецькі резиденції. Протягом останніх двох років у нас були резиденти з Білорусі, актори і актриси з Холма і Мінська. І як виявилося, частина з них має українське коріння. Один зі спектаклів, що вони зробили, це документальний твір, в основі якого свідчення людей про цивільні злочини війни в Україні. Так що ми варшав’яни, але одночасно працюємо на міжнародному рівні, орієнтовані на майбутнє».
Отже, 28 квітня у Варшаві відбудеться прем’єра, точніше допрем’єрний показ спектаклю під назвою «Хроніки Донбасу, мій прапор запісяв котик». В основі сценарію цієї п’єси лежить твір Лєни Лягушонкової, молодої української драматургині, лауреатки європейської драматургічної нагороди, котра від початку війни живе і працює у Польщі. Ідея зайнятися творами Лягушонкової, розповідає керівник TR Warszawa, з’явилася ще минулого року. За ініціативою акторів театр організував читання одніє з її п’єс в межах акції солідарності з українськими митцями, котрі втекли від війни до Польщі. Текст виявився настільки цікавим, що театр розпочав роботу над спектаклем.
«Загалом сценарій базується на трьох творах: «Мій прапор запісяв котик», «Мати Горького» і твір, назва якого в польському перекладі звучить як «піпідула». Всі вони пов’язані з одним місцем, дія відбувається в малому містечку в околицях Луганська, родом з якого, власне, Лєна Лєгушонкова. Вони утворюють свого роду родинну історію, історію окремої спільноти протягом останніх двадцяти з чимось років, тобто від помаранчевої революції, революції Гідності, Майдану, анексії Криму, війни на Донбасі в 2014 році і до сьогоднішнього військового конфлікту. Останню частину Лєна писала в укритті в Києві під час бомбардувань. Цей матеріал видається нам дуже цікавим. Це прекрасні історії про людей, котрі в умовах конфлікту намагаються вижити з усіх сил, зберегти свою ідентичність і гордість. Це узагальнений портрет українського суспільства. В силу обставин як мистецька організація TR Warszawa зацікавлений у спостереженні за цим суспільством, яке за останні місяці стало для нас таким близьким. Лєна бере участь у приготуванні цієї прем’єри, як драматургиня. Режисеркою є наша акторка і досвідчена режисерка Олександра Поплавска, у виставі гратимуть актори і акторки з нашої команди TR Warszawa і українська акторка Дарія Полуніна».
Знайомство з Лєною Лягушонковою TR Warszawa почав минулого року, коли вона приїхала на резиденцію до польського театру в Бидґощі.
«Лєна була резиденткою польського театру в Бидґощі, котрий є організатором міжнародного театрального конкурсу «Аврора». З одним зі своїх творів потрапила до фіналу минулого року. А тепер театр в Бидґощі запросив її на мистецьку резиденцію, в межах якої Лєна закінчила один зі своїх творів, котрий переклали польською мовою, і він був прочитаний в Бидґощі. Про це довідалися наші актори, взяли цей текст і запропонували прочитати його у нас, а пізніше вже я сам нав’язав контакт, переклав тоді ще незакінчений її твір «Піпідула», тобто «СМТ» українською. Цей твір є фундаментом усього сценарію. Він найбільш реалістичний і розповідає історію декількох родин з того селища міського типу на Луганщині. З 2014 року це селище було прикордонним, але ще не окупованим росією. Зараз воно під окупацією».
Співпраця і зацікавлення темою Українського мистецтва і театру не почалося минулого року. TR Warszawa роками підтримує контакт з Українським театральним середовищем.
«Ми вже багато років підтримуємо контакт. «Ми» означає наші куратори і актори. Ми зустрічаємося з нашими українськими колегами, я знаю декілька людей, котрі творять українську сцену, знаю організаторів фестивалю «Гоголь» у Києві. Ми ще до конфлікту показували незалежні українські групи. Але звичайно, що найбільш інтенсивний обмін і співпраця почалися після початку вторгненн. І це єдиний позитив цієї війни. Після початку війни великий стався наплив біженців, емігрантів, котрі продовжують тут свою мистецьку діяльність. Наше співчуття було дуже щирим. Йдеться насамперед про бомбардування театру в Маріуполі. І ми з великим зацікавленням читаємо новини про те, що культурне життя у великих містах відновлюється, у театрах грають вистави, Україна не здається і в культурному плані».
Звісно, тут, у Польщі, перед ними постало велике випробування, — каже Роман Павловський, вони повинні були вирішити, чи брати участь у бойкоті російської культури, чи ні.
«На самому початку війни про це велись дискусії. Найперше у сфері музики, одразу ж відмовили у співпраці всім російським виконавцям, а також змінився репертуар, з багатьох філармоній забрали твори російських композиторів. Вони є класиками, і ці рішення іноді давалися не одразу. У нашому репертуарі є спекталь за п’єсою Антона Чехова «Три сестри», в котрому головну роль грає українська актриса, і за її порадою був змінений текст Чехова. І після початку війни найвідоміша цитата з твору «Три сестри» «до Москви, до Москви» була змінена на «Київ, Київ, Київ постійно мені сниться». Героїні цієї драми сумують за своїм дитячим раєм, котрий в оригіналі є в Москві, а ми подумали, що сьогодні можна розповісти історію української родини, котра була змушена втекти зі своєї країни, і тепер переживає ностальгію за тим, що залишила. Цей жест добре спийняла польська публіка, а також наші колеги з України».
І тут питання, чи не є кон’юнктурою такі речі. Тема України зараз актуальна, але чи варто щось змінювати заради тієї актуальності, перетягувати щось туди, чи на те, чим воно і де воно не є. Чи не є це обманом глядача?
«Я так не вважаю. Не бачу нічого образливого щодо глядача. Театр може інтерпретувати класичні драматургічні твори, змінюючи, наприклад, культурний контекст. Принаймні в польському театрі це нормальна практика. Та зміна не виникла з кон’юнктури, вона була символічним жестом солідарності з Україною, а також в стосунку до нашої колеги, української актриси».
Але можна взяти будь-що з російської культури і намагатися зінтерпретувати на український кшталт. Чи це взагалі нормально?
«Потрібно почати з того, що власне Чехов походить з України. І дія цієї драми відбувається у тодішній Харківській губернії. Тому багато чого нас якраз спонукає до такої зміни. І я, не лише як особа, яка складає програму театру, але й я, Роман Павловський, вважаю, що класика літератури, театру, кінематографу чи візуального мистецтва — це загальнолюдська власність, вона не має національної приналежності. І саме це дає нам право реінтерпретувати ці твори. Але нашим моральним обов’язком є враховувати такі обставини, як, скажімо, війна. Нашим обов’язком є стати проти злочинів, на бік скривджених, слабших. В цьому я бачу місію культури. Так що немає проблеми в тому, щоби переорієнтувати Чехова, і цей наш акт став нашою своєрідною битвою, нашою відповіддю на насилля. Завдяки цьому люди продовжують дивитися цей спекталь і черпають з нього знання, емоції, переживають це».
Власне про перегляд. Зараз ця тема актуальна. Коли, дасть Бог, закінчиться війна, перемогою України, з допомогою Польщі і країн Заходу, і актуальними стануть інші теми. І з досвіду, глядач завжди хоче чогось нового, актуального. Чи може культура і Україна як держава, і український народ зацікавити польського театрального глядача чимось іншим, крім тем біженців, війни. Бо те, що відбувається зараз, цікаве, але ми маємо величезну культуру і минулу, і, сподіваюся, в майбутньому буде чимало інших тем, не пов’язаних з війною.
«Звичайно, театр мусить бути актуальним, бо це мистецтво, яке швидко виникає і швидко зникає. І я не бачу нічого поганого в тому, що ми торкаємося тем, котрі цікавлять зараз ту частину Європи, в якій ми живемо. Разом з тим, немає сумнівів, що глибоке зацікавлення українською культурою залишиться разом зі знанням мови, разом із вашими акторами, котрі приїжджають, з якими ми співпрацюємо. І цей спектакль «Хроніки з Донбасу» творять також українські співавтори. Авторкою костюмів є українська костюмерка. Я з досвіду знаю, що такі зустрічі не минають безслідно. І люди, котрі приїхали зі своїми мистецькими пропозиціями, часто залишаються. Серед інших, ми працюємо з режисером по світлу, котрий раніше емігрував з Білорусі до Польщі. Думаю, що на чисто людському рівні зустрічі, співпраця і контакти будуть продовжуватися. Звісно, це залежить від нас, як ми собі це організуємо. Адже Польща може відіграти важливу роль у відбудові знищених інституцій на окупованих територіях, чи тих закладів, котрі постраждали від обстрілів. Ми можемо також поділитися нашим організаційним досвідом, і ще таким чином підтримати українську культуру».
Слухайте розмову у доданому звуковому файлі.
Розмовляв Володимир Гарматюк