24 жовтня 2024 року у Віллі Деціуша в Кракові під час урочистої церемонії вже у 21 раз відбулося вручення Польської премії ім. Сержіу Вієйра ді Меллу, Верховного комісара ООН з прав людини.
Її засновано 2003 року постановою Асоціації Вілла Деціуша. А присуджують премію особам і неурядовим організаціям за діяльність, спрямовану на захист і поширення ідеї прав людини, мирного співіснування та співпраці суспільств, релігій і культур.
Сержіу Вієйра ді Меллу був бразильським дипломатом, який працював на посаді комісара ООН у справах біженців. Він діяв задля захисту свободи та прав людини, міжкультурного діалогу, боротьби з тероризмом і кризою, пов’язаною з питанням біженців, дотримання міжнародного права. Загинув у Багдаді під час миротворчої місії.
Цьогоріч характер премії був виразно «жіночим», але це не було сплановане, як розповіла директорка Інституту культури Вілла Деціуша Домініка Каспрович:
— Цього року до капітулу премії ім. Сержіу Вієйра ді Меллу надійшло безпрецеденто велике число зголошень. Вибір у капітулу був складним — вибирали з-поміж кадидатур з усього світу. А в результаті цієї роботи стало фактом, що статуетки вручено жінкам і недержавній організації, яку заснували і керують якою жінки. Це не було нашим наміром, але, я думаю, результат праці капітулу є символічним, значним у контексті ролі, яку жінки відігравали, а тепер дедалі більше відіграють у процесах відновлення суспільств. Особливо це стосується територій, охоплених збройними конфліктами або після таких конфліктів. Я думаю, важливо також відзначити, що премія адресована особам, які діють на благо мирного співіснування народів, релігій і культур. Ця премія потрапляє до місць, де конфлікти закінчилися, але й до таких місць, як Україна, де війна триває. Особи, які в такий складний час, під обстрілом, в умовах окупації стараються діяти на благо миру і роблять це ефективно, заслуговують нашої найвищої поваги і, думаю, це був один із мотивів, яким керувався капітул цього року, коли вирішувалося про надання премій.
Директорка Інституту культури Вілла Деціуша Домініка Каспрович, фото: Irina Zawisza
Відзначена в категорії «Персона» Марселін Будза з Демократичної Республіки Конго не змогла приїхати до Польщі особисто, а під час заходу прозвучав запис, на якому вона дякує за відзначення:
— Це для мене велика честь, стати перед вами, щоб подякувати з нагоди цієї церемонії врочистого вручення Польської премії ім. Сержіу Вієйра ді Меллу, яку присуджує Асоціації Вілла Деціуша та Капітул премії. Вибір і визнання, які ви проявили стосовно моєї скромної особи, дозволяють почути не лише мій голос, але й голоси забутих у наших суспільствах, особливо жінок. Мене звати Марселін Будза, я — феміністка і захисниця прав людини, конголезької національності, яку французькі журналісти іноді називають дещо перебільшено «Сонцем Сходу» за мій внесок — хоча б мінімальний — у боротьбу із соціально-економічним насильством, якого зазнають жінки на сході Демократичної Республіки Конго.
Марселін Будза, фото: Irina Zawisza
У категорії «Неурядова організація» премією ім. Сержіу Вієйра ді Меллу відзначено організацію з Пакистану AGHS Legal Aid Cell (Осередок правової допомоги). Вердикт Капітулу обґрунтував Ян Собчак, перший радник Міністерства закордонних справ Республіки Польща:
— Премію з Пакистану отримала неурядова організація. Це Група правової допомоги Асми Яганґір. Це була відома правозахисниця, вона заснувала цю організацію 1980 року. Й ця організація безоплатно надає правову допомогу людям, які потерпіли, перш за все жінкам, іноді дітям, представникам меншин саме в Пакистані. Вона досягає дуже добрих результатів. Наприклад, лише 2022 року вдалося довести до того, що після внесення застави 300 осіб звільнено з в’язниці. Також це перша правова організація, яка виступила проти так званих убивств честі на захист жінок і дівчат. Окрім цього, вона захищає обвинувачених у так званому блюзнірстві, за що в Пакистані загрожує смертний вирок. Так само займається захистом обвинувачених у військових трибуналах, жертв тортур, жертв свавільних затримань і представляє сім’ї зниклих безвісти, викрадених із політичних причин. Вона відкрила кампанію стосовно дотримання прав людини в Пакистані та створення організації «Південні азіати на благо прав людини».
Зараз цю організацію (від 2018 року) очолює виконавча директорка Ніда Алі, яка є адвокаткою Верховних судів Пакистану. Саме їй у віллі Деціуша передано премію ім. Сержіу Вієйра ді Меллу, адресовану організації AGHS:
— Дуже дякую за цю премію. Я надзвичайно зворушена визнанням нашої роботи. У нас у Пакистані дуже багато роботи, яку треба виконати, ми надаємо правову допомогу тисячам дорослих, дітей, представникам релігійних меншин. Польська премія за роботу, яку ми там здійснюємо, багато для нас значить. Це визнання мотивує нас до подальших дій. Я переповнена гордістю, що наша робота в далекому Пакистані отримує польську нагороду. Ми всі дуже щасливі і зворушені. Це для нас велика честь.
Ніда Алі, фото: Irina Zawisza
Лауреаткою Почесної нагороди, цього разу посмертної, стала Світлана Лук’янчук, лікарка-нефрологиня Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» у Києві. 8 липня 2024 року під час російського ракетного обстрілу Києва Світлана Лук’янчук перебувала в лікарні на зміні. Коли пролунали сирени тривоги, деяких дітей перемістили до укриття в підвалі лікарні, а частина все ще перебувала в приміщенні, де проводили діаліз. Лікарка залишилася в діалізному центрі, де п’ятеро дітей були підключені до апаратури і їх не могли взяти в укриття. Попри небезпеку, на яку вказували підземні поштовхи під час прольоту і вибухів російських ракет, Світлана Лук’янчук залишилася з маленькими пацієнтами, щоб впевнитися, що діалізи, які рятують життя, можуть тривати. Раптом одна з ракет влучила в лікарню, розбила вікна діалізного центру та вбила Світлану Лук’янчук.
Статуетку та диплом для Світлани отримала її тітка, Тетяна Жербецька, яка опікувалася нею, позаяк Світлана рано залишилася сиротою. Премія викликала величезне зворушення, пані Тетяна сказала :
— Насамперед, це шана моїй дитині загиблій. Я хотіла б, щоб це вона її отримувала, щоб це було не посмертно. Це буде пам’ять, пам’ять, яку ми будемо нести, нести ми і наші дати, наші внуки. Кожній людині притаманно боятися ракет. Вона насамперед думала за дітей, яких треба було врятувати. На жаль, російська ракета відібрала життя забрала. Я для неї тітка, але я нею опікувалася, вона мене називала мамою. Я завжди казала: в мене дві доньки, дві моїх красуні...
Донька пані Тетяни, Марина Муха, додала:
— Я двоюрідна сестра Світлани, але ми виросли як рідні. Для мене Світлана була найрідніша. Російська ракета забрала найкраще, що було в нашій родині. Нас було троє — мама і ми, дві рідні сестри. Нас лишилось двоє. І ми цього не пробачимо. Цей камінь буде з нами все життя. Цей біль, ця рана не загоїться ніколи. Говорять, час лікує, але він не лікує. Він буде, цей камінь, завжди.
Тетяна Жербецька, тітка загиблої від російської ракети лікарки «Охматдиту» Світлани Лук’янчук, та донька пані Тетяни, Марина Муха, фото: Irina Zawisza
На церемонії в Кракові була присутня лікарка лікарні «Охматдит» Анастасія Захарова, яка поділилася з нами спогадами про свою колегу:
— Світлана була світлою, доброю людиною, добрим лікарем і надійною подругою. Вона була патріоткою, вона хотіла жити в Україні. Вона поступила в Медичний університет у Києві і прийшла на роботу в «Охматдит» (...). Через кілька років отримала спеціалізацію з нефрології, працювала вже і педіаром, і дитячим нефрологом. Я буду її завжди пам’ятати, завжди буде її не вистачати. Вона завжди могла щось порадити. Також вона була донором крові. Коли ракета влучила в наше відділення... вибачте, будь ласка...
Анастасія просто не могла продовжувати. Але скажімо від її імені: Світлана Лук’янчук віддала людям, дітям не лише свою кров, а й своє життя.
Репортаж із 21-ї церемонії вручення Польської премії ім. Сержіу Вієйра ді Меллу, Верховного комісара ООН з прав людини, підготувала Іріна Завіша з Російської служби Польського радіо для закордону.
Іріна Завіша (Російська служба Польського радіо для закордону)/Н.Б.