Основна мета програми – розвинути здатність батьків підтримувати дітей у негараздах і труднощах, надати практичні інструменти вирішення важливих питань та проблем в сім'ях, - йдеться у повідомленні організаторів. Проект реалізується Польським Інститутом Матері і Дитини у співпраці з Міністерством охорони здоров’я Польщі у партнерстві з UNICEF Poland.
Програму розроблено експертами з Інститутуту Матері і дитини, Центру розвитку освіти, Товариства «Школа для батьків і вихователів», ГО «Крила для родини».
Польське радіо для України поспілкувалося із координаторкою проєкту Анною Дзєльською, тренермами, практичними психологами, батьками, які беруть участь у проєкті.
Головним чином, каже Анна Дзєльська, тренери надають психо-суспільну підтримку таким людям. Інститут матері і дитини реалізує цю підтримку через три завдання. Перше – будування потенціалу працівників слжби здоровя, аби на елементарному рівні могли порадити батькам маленьких дітей, які мають психічні проблеми чи проблеми розвитку, якось їх зауважити, надати таким батькам першої психологічної допомогу. Друге – підтримка підлітків і піклування про психічне здоровя. Адже їм в тій ситуації, коли вони змушені були поканиути своїх знайомих, своє життя, свої школи, дуже важко себе знайти в новій реальності, в наовій мовній реальності, шкільній реальності. Вони перебувають у певному підвішеному стані, який не дає перспектив на майбутнє, мотивації до активності. Ми пропонуємо таким дітям короткий практичний курс із чотирьох занять, які мають допомогти їм підсилити особисті і суспільні навички, які мають допомогти їм дати собі раду з тією ситуацією. Бодай якийсь час поговорити в групі зі своїми ровесниками, а також із фахівцями – психологами, психотерапевтами, педагогами, які ці заняття для нас ведуть.
І третім напрямком діяльності є заняття для батьків та опікунів. Це програма, яка також має надати підтримку таким особам психосуспільну підтримку, а також підтримку у питаннях виховання, у питаннях батьківських навчичок. Головною метою є покращення самопочуття батьків та опікунів, і розвиток навичок підтримки дітей на тлі складної ситуації, в якій вони опинилися. І ця програма розразована на батьків дітей від народження до 18 років, які приїхали до Польщі в результаті воєнних дій в Україні.
«Програму реалізовують понад 40 тренерів, які пройшли навчання, організовані інститутом матері і дитини, у співпраці з осередком розвитку освіти Польщі, а також у співпраці з товариством «Школа для батьків та вихователів», а також українським товариством «Крила для сім’ї». головними тренерами були особи, які працюють в організації Крила для сім’ї. наші тренери вже почали заняття з українськими батьками. Заняття проходять в усій Польщі. Це цикл із 10 зустрічей, які охоплюють 20 годин праці з батьками. До кожної групи входять 10-15 осіб. Під час цих занять ми хочемо, аби батьки відновили свою силу в контексті пережитих наслідків досвіду війни і вимушеної еміграції. Познайомилися з механізмами, які дають змогу давати собі раду із труднощами, з якими вони зустрілися», - говорить Анна Дзєльська.
Найбільше труднощів емоційних. Одне з досліджень, яке інститут матері і дитини провів разом із ЮНІСЕФ серед українських батьків, а головним чином – серед матерів, стосувалося того, про що вони говорять. А говорять вони про різні бар’єри, пов’язані з порозумінням, проживанням, пошуком роботи, але головним чином – це побоювання щодо емоцій.
Вони відчувають страх, мають почуття провини, що вони тут, а їхні близькі залишилися. Часом вони звинувачують себе в тому, що отримують позитивні емоції, і стараються не дозволяти собі відчувати їх. Коли почувають приємність, радість, звинувачують себе в тому. Також мами часто підкреслюють, що перебувають у стані постійного неспокою. В стані постійної емоційної напруги, знервовані, роздратовані, постійно думають про пережите, вони сумні і розгублені, пригнічені, не мають енергії. Часто таким механізмом, який їм допомагає, є плач. Плач допомагає їм позбутися тих негативних емоцій. Часто також ті емоції у них заблоковані. Не можуть позбутися негативних емоцій ,напруги, часом впадають в апатію, байдужість. Часто намагаються просто це все пережити. Страх за себе, за близьких, у цьому тимчасовому стані вони наче зачепилися за життя без планів, без перспективи. Тому стараються шукати шляхів, аби якось дати собі раду.
«Коли їх питали, як собі дають раду, як намагаються здолати ці труднощі, називали роботу, як джерело безпеки і стабільності. Кажуть, що як знаходять роботу, починають до певної міри щось контролювати. Це дає їм змогу не думати про труднощі. Допомагає також якась стала рутинна робота – обвязки, які мають, концентруються на тому, що відбувається і на завданнях, які мають виконати. Також цінують час, який проводять з дітьми – спільні прогулянки, екскурсії, тішаться, коли діти мають психічний комфорт. Дехто також волів би хоч трохи побути без дітей, знайти час для себе самих. Розірвати той безперервний ланцюжок посвяти себе виключно дітям. І такі розмови є, бо кожна ситуація є персональною і особливою», - говорить психолог, психотерапевт і тренер проєкту Валентина Анісенко.
Часті переїзди, пошуки житла, зміна дитячих садків чи дитячих колективів, викликають у дитини стрес. Маленькі діти долають його по-своєму, каже Валентина Анісенко. Наприклад, вигадують собі якісь свої світи. Придумують, що вони маленькі звірята, які дорослими є доволі грізними звірами. Так вони самі себе підтримують і підсилюють власне відчуття мужності.
Долати такі ситуації, радити собі, виходити з них і вчитимуться батьки та діти на цих заняттях.
Це будуть практичні заняття, на яких тренери моделюватимуть різні ситуації. Спершу – пошук себе, розвязання ситуації, в якій вони опинилися.
«Перші заняття вже відбулися і вони виявилися дуже складними, бо визволили багато емоцій. Дехто цих емоцій до занять взагалі не проявляв – не мав нагоди і не мав з ким поговорити на цю тему. Тож заняття надзвичайно складні. Але ми маємо групу дуже добрих спеціалістів. Загалом до ведення цих занять зголосилося близько 600 українських фахівців. Дуже класних спеціалістів. Психотерапевтів, психологів, педагогів, які шукали місця, де бодай якось можуть допомогти своїм землякам. Із тих 600 осіб ми змушені були обрати 40. Але це фахівці найвищої якості, вони підготовлені. Мають великий досвід. І все ж їм важко вести ці заняття. Вони дуже емоційні, багато різних речей на них відбувається, але ми сподіваємося, що батьки хотітимуть брати в них участь, сподіваємося, що заняття будуть тривати і що ці заняття допоможуть їм все це витримати», - говорить Анна Дзєльська.
Заняття починаються з окреслення того, що треба зробити, аби знайти власні засоби для допомоги, говорить Анна Дзєльська. Тут є також заняття, які мають зміцнити психічні сили батьків, щоби самі батьки могли підтримувати психіку своїх дітей. Маємо практики щодо вміння слухати. Як реагувати батькам на те, що вони чують. Щоби цією реакцією була підтримка того, хто до них говорить. Також є заняття, на яких батьки вчаться пізнавати власні відчуття і вчаться давати собі з ними раду. Є заняття, де батьки вчаться комунікації. Є заняття, де батьки ставлять перед собою цілі і тут ми вчимо їх застосовувати елементи позитивного мислення. Спроби впорядкувати той світ, у якому вони функціонують сьогодні. Також є заняття, де батьки вчаться комунікувати з дитиною і конструктивно розв’язувати конфлікти між собою і дитиною, що також непросто. Є заняття, які стосуються похвал і зміцнення почуття власної цінності дітьми. Також у нас є елемент рефлексій, евалюації. Тобто, ми щоразу питаємо, які елементи занять були добрі, які не дуже, що треба змінити, що зробити. Аби мати наприкінці циклу повну картинку, як ці заняття допомогли.
Слухайте повну розмову у звуковому форматі в доданому файлі.
Розмовляв Володимир Гарматюк