Велика війна Росії проти України триває вже три роки. Цими днями на Польському радіо з’явилося чимало матеріалів, де ці події показані з різних перспектив. Наприклад, до однієї з програм на каналі Польське радіо 24 запросили очільника Польської гуманітарної акції (Polska Akcja Humanitarna) Мацєя Баґінського та речницю цієї організації Гелєну Краєвську.
Ведучий Кшиштоф Ґжибовський нагадав, як це відбувалося відразу після повномасштабного нападу Росії на Україну 24 лютого 2022 року й у наступні дні. На польсько-український кордон прибували тисячі українців, які нерідко пішки йшли до Польщі. На польському боці десятки тисяч людей з власної ініціативи вирішували, що треба їхати на кордон і допомагати різними способами.
Голова Польської гуманітарної акції Мацєй Баґінський сказав, що він добре пам’ятає картинки з кордону в цей час:
— Перед очима я бачу ці сотні, тисячі людей, які переходили до Польщі без надії, я бачив той страх в очах, бачив дітей, тварин. Це була просто мандрівка народів, щось, чого ніхто не очікував — що в ХХІ столітті, в центрі Європи можуть з’явитися такі сцени. Сьогодні це вже треті роковини цієї історії і конкретних людських історій, бо зараз Україна повністю охоплена війною. Ми там присутні вже 11 років, наші дії розгорнули 2014 року під час першого етапу російсько-української війни. Тоді ми надавали допомогу на східних територіях, а зараз ми присутні в усій Україні, а особливо в київському регіоні та на сході — Херсон, Миколаїв, Дніпро та Львів. Там присутня наша допомога, допомога донорів, які її підтримують. Туди ми розвозимо продовольчі пакунки та гігієнічні набори. Ми усвідомлюємо, що зима в Україні — це складний час, тоді холодно, тож ми надаємо також паливо і воду. Бо виявляється, що зараз в Україні майже 8,5 мільйона людей має клопоти з доступом до води. Це також неймовірно, що в європейській країні ускладнений доступ до води. Ми говоримо про європейську, а не африканську країну, не про Мадагаскар або Південний Судан. Ми — в центрі Європи.
Як протягом трьох років великої війни Росії проти України змінювалася допомога Польської гуманітарної акції українцям? Журналіст Кшиштоф Ґжибовський навів приклади із самого кордону, як це виглядало три роки тому, коли з польського боку виставили, наприклад, дитячі візки для маленьких українців. Далі — очільник Польської гуманітарної акції Мацєй Баґінський:
— Так, цей рядок дитячих візочків на прикордонних пунктах пропуску, на залізничних вокзалах, також рядок мисок для собак і котів, ще я бачив папуги, яких привозили до Польщі. Люди забирали все, що любили, про що хотіли пам’ятати. Не забуваймо, що ця війна стосується не лише лінії фронту. Це кілька мільйонів внутрішньо переміщених осіб; вони втратили свої оселі, школи, все. На війні люди втрачають фізичні предмети, але також втрачають у психічному плані. Це важливо, щоб їм допомагати, і ми надаємо психосоціальну допомогу. Зараз у це задіяні 150 психологів, суспільних опікунів, які є нашими, так би мовити, емісарами в усій Україні й несуть допомогу літнім, соціально виключеним особам, людям з інвалідністю та дітям. Ця допомога так само потрібна, як вода, їжа. Я порівнюю це з повінню, якої ми зазнали восени минулого року. І, думаю, війна — наче повінь. Вода пройде, а картинки, які ми побачили, коли вода відступила, до сьогодні жахають.
У Польщі люди стежили за повінню, проте коли стихійне лихо минуло, зникло й зацікавлення цією темою. Але люди, які живуть на затоплених тоді територіях у Польщі, надалі борються з її наслідками; мусять відбудовувати свої міста, висушити свої будинки, докласти зусиль, щоб повернулося нормальне життя. А в Україні ця, метафорично кажучи, велика вода не пройшла, вона надалі там є. Ось що відповів голова Польської гуманітарної акції:
— Ми чекаємо на цей момент і, можливо, він настане за якийсь час. Але ця велика вода, ця війна, навіть якщо вона закінчиться, назвуть якусь дату, настане припинення вогню, — велика вода зійде, та проблеми залишаться. І справа не лише у відбудові будинків, адже це можна зробити. Фізичні рани загояться. Звісно, рука чи нога не відростуть, але можна їх замінити протезами. Та чи можна створити протез для пережиттів, яких зазнали, забути сотні зґвалтувань, насильств, які там відбулися, не лише фізичних, а й психологічних, тортур. Це речі, які там відбувалися щодня, вони тривають і, ймовірно, будуть і надалі.
Кільканадцять тисяч убитих мирних жителів, кількадесят тисяч поранених у збройних силах. Звісно, це приблизні оцінки, неможливо ретельно підрахувати, але, приблизно 100 тисяч убитих українських солдатів, 400 тисяч поранених. Ці люди залишаться на все життя із травмами та спогадами — відзначив журналіст Кшиштоф Ґжибовський. Далі — відповідь голови Польської гуманітарної акції Мацєя Баґінського:
— І насправді ми не знаємо, про що зараз говоримо, бо ми це не пережили. Коли їздимо в Україну, бачимо зруйновані будинки, розмовляємо з людьми. Це назвичайні враження, коли їдемо в село за Київ; туди, куди потрапляємо з психосоціальною допомогою і розмовляємо з літніми людьми... Вони гуртуються, розмовляють між собою, у них велика потреба близького контакту. Це дуже прості заняття — в’язання гачком, малювання... Це початок великої терапії. Звісно, ми надаємо і фізичну допомогу, доставляємо продукти, паливо, речі, також ліки. Тобто воно очевидно, саме так ми уявляємо собі гуманітарну допомогу. Завжди думалося, що волонтер — це хтось, хто приносить конкретне рішення: немає води — з’являється, немає продуктів — і вони з’являються. Але сучасна гуманітарна допомога є чимось більшим, людина — складна істота, вона побудована з тіла і з духу. І дух однаково важливий, як і тіло. Також про це ми повинні дбати. Я не хотів би, щоб подумали, ніби зосереджуємося лише на психосоціальних потребах, але хочу наголосити на їх значенні, бо ж війна закінчиться, а проблеми залишаться. Ми також передбачаємо, що еміграція з України триватиме надалі.
З’явилися чутки, що цього року з України може виїхати ще 200-300 тисяч людей:
— Вони оселяться серед нас, оселяться у Франції, в Іспанії. Ймовірно, це будуть ветерани, поранені, і ми муситимемо справлятися з проблемами, які вони сюди принесуть. Я хочу наголосити: ці люди мають право жити скрізь, бо світ є для всіх людей. Він не лише для українців, суданців або американців. Світ є для всіх.
Одним із наслідків війни є те, що за останні три роки в Україні значно зросло число малозабезпечених, які живуть нижче порога бідності. Це й не дивує, адже роботи немає, підприємства нерідко розбомблені, економічне життя виглядає зовсім інакше, ніж до того. Безперечно, частина людей виїде з України в пошуках роботи за кордоном — можливо, в Польщі, Німеччині або десь далі. Причому, будинки можна відбудувати, навіть мільйонам людей можна довезти воду, їжу, опалення, на це лише потрібні гроші, автомобілі та люди. А як допомогти мільйонам тих, хто змагається зі спогадами та пережитим? Це ще одне запитання до очільника Польської гуманітарної акції Мацєя Баґінського:
— Це дуже влучне запитання, як допомогти. Ми знаємо, що світ допомоги змінюється на наших очах. Останні рішення американської адміністрації є такими, а не іншими. Я кажу, власне, про крах світу гуманітарної допомоги, порівнюю з аналогічними подіями в різних сферах у ХХ столітті, навіть у 20-х роках ХХ століття, коли настав крах біржі в США, які це мало наслідки для Америки та всього світу. Сьогодні завалюється гуманітарний світ. У мене немає готової відповіді, що з цим зробити, хотів би, щоб допомога тривала надалі.
До розмови на Польському радіо 24 приєдналася речниця Польської гуманітарної акції Гелєна Краєвська, яка в цей час перебувала в Україні. Спочатку зв’язатися з нею завадила повітряна тривога, яка тоді саме тривала.
На зауваження, що цього зазнають мільйони українців, і вони муситимуть жити з такими спогадами й після війни, Гелєна Краєвська звернула увагу на ситуацію дітей.
— Це дуже важкий досвід, бо ми говоримо про сигнал тривоги, який лунає щодня, говоримо не лише про повітряну тривогу через ракетну небезпеку, але й про атаки дронів. Особливо останнього тижня це були справді сотні дронів, які піднімалися над містами України. Все це не залишається без впливу на психіку дорослих осіб та дітей. Найбільше турбуюся про дітей, бо саме повернулася з Харкова, де жодна школа не може діяти на поверхні. Є підземні школи, також — у метро, на платформах метро. По-перше, я здивована, а по-друге, задумуюся, яке майбутнє можуть мати ці діти, коли здобудуть освіту в такій складній ситуації, в умовах тривог і того, з чим їм приходиться змагатися — зокрема йдеться про втрату рідних або дому, адже багато дітей — внутрішньо переміщені. Тому я думаю, що психологічна допомога дуже важлива тепер і буде дуже важливою найближчими роками. Вже тепер психологічної допомоги потребують 10 мільйонів людей в Україні.
Що справляє найбільшу складність із допомогою на території України? Це ще одне запитання до Гелєни Краєвської з Польської гуманітарної акції:
— З одного боку, звісно, це загроза, тому що ми як гуманітарні працівники не надаємо такої допомоги під обстрілом. Мусимо дбати про отримувачів нашої допомоги і про нас самих. Йдеться про ракетну загрозу, дронову небезпеку та загрозу безпосередніх обстрілів у прифронтових населених пунктах. З іншого боку, в багатьох місцях поблизу фронту є проблеми з постачанням, треба довозити туди продукти, гігієнічні засоби, будівельні матеріали для ремонтів. Деякі мости, дороги — підірвані, їх не ремонтують, і важко очікувати, щоб ремонтували ближче до лінії фронту. Це великі перешкоди. А також, безперечно, замороження фінансування з боку США позначиться і на малих організаціях, і на більших.
На запитання, чому вона взагалі перебуває в Україні, речниця Польської гуманітарної акції Гелєна Краєвська відповіла:
— Пане редакторе, я — працівниця гуманітарної організації, отже, це моя робота, але також покликання. Отже, звісно, про всілякий ризик ми пам’ятаємо, маємо відповідну опіку з боку наших офіцерів у сфері безпеки і, зрозуміло, не виїжджаємо на місця, коли нам відомі дані, які вказують на ймовірність значної загрози для нас. Але їдемо, щоб допомогти, і я також тут для того, щоб, по-перше, допомогти, а по-друге, дати висловитися тим, хто справді далеко від різних традиційних ЗМІ та соцмереж, кого ми не почуємо; щоб показати людський бік збройного конфлікту, цієї жорстокої війни, що триває в Україні.
Як Польську гуманітарну акцію сприймають в Україні, не лише у Києві та найбільших містах, а в містечках, селах десь далі? Гелєна Краєвська:
— Це дуже теплий прийом, дуже гарні реакції. Я справді стикаюся з цим щодень, коли я в Україні, тому так люблю відвідувати ці місця. Тут найбільше видно, що ця допомога має сенс, і те, що ми робимо, дуже важливе, й без цього життя осіб, до яких ми прибуваємо, було б зовсім іншим. Коли говоримо: Польська гуманітарна акція, може, не кожен знає точно, що це за організація, але в назві є «Польська», а Польща асоціюється з простягнутою долонею, з допомогою, з готовністю стояти і чекати, щоб допомогти. І так нас сприймають на сході України, на півдні, скрізь там, де ситуація дуже складна. Наведу приклад з Ізюмського району Харківської області, це місця, які тривалий час були окуповані. Там багато літніх, хворих, самотніх осіб, їх відвідують наші соціальні працівники. У мене була можливість піти до жінки, якій понад 80 років, яка насправді все, що могла, висловила поглядом, потиском руки, простим «Дякую», що вона не одна. Насправді це і є сенс гуманітарної праці: не залишати людей самих.
PR24/Н.Б.