11 лютого 1946 року у Римі засновано найважливіше польське еміграційне видавництво — Літературний інститут. Наказ про його створення видав генерал Другого польського корпусу Владислав Андерс. Засновником та ідейним натхненником Інституту був польський публіцист, Єжи Ґєдройць, який в Армії Андерса очолював відділ військової періодики та видавництв. Від самого початку кістяком команди були Зофія Герц із чоловіком Зиґмунтом, Юзеф Чапський, а також Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський, який був співзасновником щомісячника «Культура». Про те, як склалося це коло однодумців і як сформувалося рішення про спільну діяльність, у програмі «Простір діалогу» розповіли президентка Товариства «Літературний Інститут Культура» Анна Бернгардт і дослідниця історії та спадщини діячів, які були пов’язані із Зофією та Зиґмунтом Герцами, Моніка Сендлак.
Єжи Ґедройць називав себе «політичним звіром» (zwierzęciem politycznym — пол.). Редакторський хист був у нього в крові, а відповідний досвід майбутній редактор «Культури» набув ще задовго до Другої світової війни. У студентські роки він долучився до видання журналу корпорації Patria, який був аналітичним осередком. Згодом почав редагувати Bunt młodych, а пізніше, коли ці молоді люди трохи подорослішали, назва змінилася на Polityka. Ґєдройць вірив, що змінить світ і вплине на нього через друковане слово, через редагування журналу. Водночас він є начальником секретаріату Міністерства промисловості й торгівлі і у вересні 1939 року він отримує наказ про евакуацію.
«Разом з дружиною і молодшим на 16 років братом Генриком Ґєдройць виїжджає до Бухареста. Про те, якою була ця подорож і про час у Бухаресті, ми маємо виразні свідчення із щоденників Генрика Ґєдройця. Це неймовірно зворушливі нотатки юнака, який описує всю ситуацію. Після закриття польського посольства у Бухаресті у 1941 році брати були евакуйовані британцями до Стамбулу, а згодом до Хайфи, де Єжи Ґєдройць вступив до незалежної Карпатської стрілецької бригади як рядовий солдат. У 1943 році він знайомиться з Юзефом Чапським, який очолює відділ інформації та освіти — так тоді називався цей підрозділ польської армії на Сході під командуванням генерала Андерса. І Чапський пропонує Ґєдройцю очолити відділ військової періодики та видавництва. І саме тут починається велика дружба цих двох чоловіків. Безумовно, саме у їхніх розмовах народилася ідея співпраці та заснування видавництва, яке було б організоване в 1946 році, вже після війни, при Армії генерала Андерса, оскільки демобілізувалися вони вже у 1948 році», — пояснила президентка Товариства «Літературний Інститут Культура» Анна Бернгардт.
На відміну від Єжи Ґєдройця нічого спільного із книговиданням та редагуванням не мало подружжя Зофії та Зиґмунта Герців з Лодзі. Не встигли молодята побратися у лютому 1939 року, як наприкінці серпня Зиґмунт Герц отримав призов до армії.
«Зофія Герц була першою жінкою в Польщі, яка склала кваліфікаційний іспит з нотаріату. Далі, щоправда, закон змінюється і вона не може цим займатися, але певний час вона працювала у дуже відомій у Лодзі нотаріальній конторі. Зиґмунт Герц — надзвичайно яскрава особистість, походив з дуже відомої варшавсько-лодзької родини. З дванадцяти років Зиґмунт живе у Лодзі зі своїм батьком Мєчиславом, котрий був відомою у місті постаттю: він писав п'єси, а водночас був торговим представником бельгійської компанії, що постачала соду. Зиґмунт працює разом з батьком і є його правою рукою, хоча, як сам зізнавався, не був пристосований до офісної роботи, але дуже добре знав світ як торговий представник, чудово володів іноземними мовами — англійською та французькою — і навчався у Великій Британії. Тож родину Герців всі знають, люблять і поважають, у цьому можна буде переконатися у 1939 році, коли Мєчислава заарештовують і привозять до в'язниці в Радогощі. Там ним опікуються і роблять все можливе, аби визволити. Зустрілися Зофія і Зиґмунт на карнавальному балі у 1938 році. За рік вони розпочинають подружнє життя і на 24 вересня 1939 року мають квитки на корабель до Нью-Йорка — на Всесвітню виставку, але, на жаль, на неї вони не потраплять. Зиґмунта призивають до армії, він бере участь у протиповітряній обороні Варшави, дислокується на Мєдзишинському валу. І на самому початку війни його відправляють на Схід, щоб налагодити контакт з іншою військовою частиною, яка нібито мала краще озброєння, яке можна було б доставити до Варшави», — розповіла дослідниця історії та спадщини діячів, які були пов’язані із Зофією та Зиґмунтом Герцами, Моніка Сендлак.
Зофія Герц залишається у цей час з батьком чоловіка у Лодзі. А, коли наприкінці 1939 року його визволяють, він їде до доньки у Варшаву, Зофія розуміє, що може поїхати до чоловіка на Схід.
«На початку жовтня Зофія отримала від Зиґмунта лист, в якому він пише: "Я у дядька в Станіславові, якщо ти зможеш, то приєднуйся до мене". Але з 1 жовтня минає багато часу і хоча вона не знає, чи Зиґмунт все ще там, чи зможе вона дістатися до нього, закохана жінка вирушає до свого чоловіка. Насправді, я не знаю, як їй це вдається, бо на той час кордони вже закриті. Навіть перетнути зелений кордон важко, але їй це вдається. Виявляється, що Зиґмунт досі там, хоча він і намагався перетнути угорський кордон, його заарештували, але через переповненість в'язниць росіяни його відпускають, і Зиґмунт повертається назад до Станіславова. Приблизно в той же час, у 1940 році, було прийнято загальне положення про те, що не громадяни не можуть жити в провінційних містах, тому Герци були змушені переселитися. Вони вирішили повернутися до Варшави, але, поки не можуть знайти дорогу, вирушають до Львова, де у червні їх заарештовують і депортують до Марійської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. Вони не знають, чому, за що і на який термін їх засудили. Там вони працюють на лісозаготівлях. У своїх спогадах Зофія Герц зауважувала, як для неї це було "комічно", коли їй, тендітній жінці, сказали взяти важку сокиру і рубати дерево. Якимось дивом, як завжди стверджувала Зофія Герц, у вересні 1941 року вони випадково дізнаються, що між Сікорським і Майським укладено угоду (угода про відновлення дипломатичних відносин між Польщею та СРСР, що анулювала радянсько-німецькі договори серпня та вересня 1939 року і передбачала створення польської армії в Радянському Союзі та проголошувала звільнення з тюрем та місць заслання затриманих там поляків — ред.). Отримавши звільнення, Герци виїжджають до Куйбишева, де знаходиться осередок польської армії. Їх вмовляють залишитися, адже вже був вересень, а це означає, що наближається зима. Природні умови Марійської республіки у цей час не є сприятливими для дороги, поза тим подружжя Герців збирається. Про це можна було би зняти фільм, але уявити в реальності таку історію, що сталася зі звичайними людьми, дуже важко. Отже, вони приїжджають, Зиґмунта беруть до армії, а Зофія також приєднується як адміністративний працівник. Через кілька місяців вона знайомиться з редактором Ґєдройцем і майором Чапським», — зауважила Моніка Сендлак.
Разом з армією генерала Владислава Андерса, яка змінювала назви на маршруті боїв під час Другої світової війни, пересувалася і польова друкарня. Армія мала, зокрема, видавничі осередки у Відділі інформації та освіти і пропаганди, театр, кіно.
«Так відбувається зустріч Єжи Ґедройця із ще однією значущою людиною Ґуставом Герлінґ-Ґрудзінським, якого перший заохочував писати, публікуватися і навіть займатися редакторською діяльністю. Згодом він став першим редактором щомісячника "Культура". Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський записався до Армії Андерса з ГУЛАГу. Він був заарештований НКВС в 1940 за звинуваченням у шпигунстві. На початку війни, у 1939 році, Герлінґ-Ґрудзінський став одним із засновників конспіративної групи, яка базувалася у Варшаві, і як емісар мав вирушити через Литву на Захід, але був заарештований. Його відправили до трудового табору в Єрцево. Свою "подорож" і пережите в ГУЛАЗі він описав у романі "Інший світ" ("Inny świat" — пол.). Фактично, це єдина у своєму роді книга, яка розповідає історію цього табору. Я побувала в Єрцево і відвідала невеличкий музей, присвячений історії табору. Там була виставлена книга Герлінґа- Ґрудзінського. У будь-якому випадку, договір "Сікорського — Майського" знали не скрізь, а особливо не дотримувалися у таборах. Не звільняли, хоча мали б звільнити всіх польських військовополонених, в'язнів за цим принципом. Дізнавшись про договір, Герлінґ-Ґрудзінський оголосив голодування, хоча на той момент вже був у дуже слабкому стані. Умови все ж таки були дуже складні. І його звільнили. Йому вдалося перетнути всю росію і потрапити на збірний пункт, де формувалася армія Андерса. Отже, це ще одна людина, яка є дуже важливою на цьому ранньому етапі і на більш пізніх етапах історії Літературного інституту, — Герлінґ- Ґрудзінський», — розповіла президентка Товариства «Літературний Інститут Культура» Анна Бернгардт.
Коли Друга світова війна добігає завершення і вже відомо про рішення у Ялті, а також про те, що Польща потрапила під вплив Сталіна, усім було зрозуміло, що означає радянський режим. До 1939 року Єжи Ґєдройць редагував номер журналу, який був присвячений ситуації за східним кордоном Польщі. Було зрозуміло, що до Польщі вони не можуть повернутися, адже не матимуть змоги діяти вільно. Це підштовхнуло Ґєдройця до думки, що необхідно продовжувати «боротьбу словом» на Заході. У листі до Чапського від 8 лютого 1945 року, тобто за рік до того, як генерал Андерс видав наказ про створення Видавничого інституту, Єжи Ґєдройць писав: «Як добре було б мати в Римі пресу і видавничий інститут. Подумай, який жаль, що керівники не пішли на це. Розвиток подій продемонстрував, що я мав рацію». Але Єжи Ґєдройць продовжував наполягати на цій ідеї і у березні знову пише до Чапського: «Якщо ви збираєтеся зустрітися з генералом, то повинні знову порушити питання про Інститут. Треба наголосити, що Інститут не повинен бути нікому підпорядкований». Єжи Ґєдройць щиро вірив і боровся за це весь час, він дотримав свого слова — видавничий Інститут ніколи ні від кого не залежав, окрім власних передплатників.
Запрошуємо послухати матеріал.
Христина Срібняк