У польській інтелектуальній традиції ХХ століття Єжи Ґедройць і його однодумці були чи не єдиними постатями, які так послідовно та глибоко працювали над осмисленням ролі України в європейському контексті, у перше ж десятиліття після завершення Другої світової війни, а також публічно висловлювали ідеї польсько-українського поєднання.
У цьому контексті варто нагадувати про авторів і кореспондентів паризької «Культури», серед іншого, Юзефа Лободовського, Богдана Осадчука, Юліуша Мєрошевського, а також Єжи Стемповського. Для них Україна була не периферійним питанням, а центральним елементом безпеки та культури всієї Центрально-Східної Європи. В умовах, коли післявоєнна комуністична цензура в Польщі витісняла тему української незалежності на маргінеси, «Культура» уважно стежила за культурою українців, і видавала статті, есеї та дискусії про минуле й майбутнє України.
Їхня інтелектуальна спадщина стала основою сучасного польсько-українського стратегічного партнерства, яке так важливе у XXI столітті. Якщо Ґедройць мислив категоріями стратегії й політики, то Стемповський додавав до цього особистий, майже інтимний вимір. Україна для нього була простором конкретних людей, історій та краєвидів. Саме тому такої ваги набувають його тексти, зібрані у книжці «У Долині Дністра. Листи про Україну».
«Стемповський — письменник, який дуже тонко відчував пульс сучасності ХХ століття, головні течії часу. Вони і нині дають нам життєві роз’яснення. У цій збірці, на мою думку, присутній увесь Стемповський, такий, яким ми знаємо його з інших творів: проникливий, мудрий, врівноважений. Але водночас це і Стемповський, який уміє надзвичайно гарно описувати світ, думки світу, природу, краєвид, дерева, повітря.
Ми чуємо Стемповського, який має близький, безпосередній зв’язок з землею, а з українською землею він, мабуть, пов’язаний особливо тісно», — згадував професор Анджей Станіслав Ковальчик, знавець творчості Єжи Стемповського і упорядник його текстів.
Польський письменник, публіцист і громадський діяч, близький співробітник Єжи Ґедройця та важлива постать у колі «Культури». Юзеф Мацкєвич виділяв, що існують різні види патріотизму. Зокрема, є патріотизм краєзнавчий, коли захоплюєшся не стільки географічними назвами держав чи міст, а цінуєш красу природи людей, землю і небо над нею. І саме такий краєзнавчий патріотизм уособлював Стемповський всюди, де був і знаходив свій дім.
«Де б він не перебував, завжди звертав увагу і на людей. Він сам був багатомовний, майже в кожній європейській країні говорив мовою її мешканців. Пізнавав людей, спілкувався з ними, чудово знав культуру багатьох європейських народів, тим більше українську.
Отже, він сприймав землю й людей водночас інтелектуально, чуттєво й духовно, — багатовимірно. Він аналізував політичний устрій, перспективи Європи, її майбутнє. Так само й майбутнє дуже близької йому української землі. Стемповський прагнув, якщо не допомогти, то принаймні інформувати польську громадську думку щодо українських справ, навіть й після війни», — відзначає Анджей Ковальчик.
У нарисах «У Долині Дністра. Листи про Україну» зібрані дуже різні за характером тексти Стемповського. Зокрема, надзвичайно мальовничі листи до батька Станіслава Стемповського, відомого політика, пов’язаного з УНР. У них він описує свої мандрівки Україною: Поділлям, Бессарабією, Буковиною, природу й побут, панорами Дністра, сільський і міський ландшафт, етнічне розмаїття, яке він спостерігав у регіоні, відчуття кордонності, «пограниччя» як простору, де зустрічаються різні культури.
Є майже наукові статті, коли він розповідає про історію України чи про українську еміграцію. Україна постійно присутня в серці Стемповського, і він у різний спосіб прагне займатися нею. Ці тексти дають розуміння, чому Стемповський був таким важливим партнером Ґедройця в «українському питанні».
«Стемповський був абсолютно переконаний, що Україна заслуговує на незалежність і повинна бути самостійною державою. Він переймався проблемою польсько-українських стосунків і того, що поляки не розуміють України, сприймаючи самих українців як народ, який, по суті, нібито має бути підпорядкований їм, тому, що поляки "краще знають", як "повинна виглядати мапа Східної Європи", і що "є найкращим для литовців, білорусів, українців".
Стемповський так не вважав і намагався у багатьох своїх текстах розтлумачити, що політичний інтерес Польщі полягає саме в тому, щоб українці збудували власну сильну державу. А також у тому, що українці мають власну, надзвичайно привабливу культуру, яка не потребує запозичень і, яка зовсім не прагне польського протекціонізму», — розповідає Анджей Ковальчик.
Дуже гостро про це Єжи Стемповиський пише у листах до польського публіциста, громадського і дипломатичного діяча Адама Зєлінського, котрий народився 1929 році в Дрогобичі.
У післямові до есе «Нові мрії самотнього мандрівника» Стемповський пише: «Завдання примирення я залишав уже наступному поколінню, яке не обтяжене тягарем кривди, ненависті та жаху».
Христина Срібняк