Позиція Папи Римського Франциска по війні Росії проти України давно викликала чимало запитань. Проте інтерв’ю Його Святості італійській газеті Corriere della Sera, спричинило не лише хвилю критики, в тому числі з боку політиків, публіцистів, передовсім в Україні і Польщі, але й викликало розчарування, гіркоту, і оніміння серед широких кіл вірних.
Папа Римський, серед іншого, заявив, що, можливо, Путіна спровокували на війну з Україною, припустивши, що такою провокацією міг бути «гавкіт НАТО під воротами Росії». Це лише одна з багатьох скандальних заяв у цьому інтерв’ю, яке я попросив прокоментувати Іхініо Санчеса Патерну, іспанського журналіста і перекладача, який працює у Польщі. Зокрема, він є автором подкасту 3mtv.press.
Отож, що криється за словами про «гавкіт НАТО під воротами Росії»? Наївність, політична сліпота чи може прогресизм Франциска?
Не знаю, що відбувається у свідомості Папи Франциска. Не знаю, що саме він хотів цим сказати. Проте, з одного боку, це досвід мешканця Аргентини і Латинської Америки. У них цілковито інше бачення США та НАТО. Їм дуже часто не вистарчає розуміння того, що переживають сусідні з Російською Федерацією країни.
З іншого боку, я би не пов’язував слів Папи з прогресизмом. Також правда і те, що сьогоднішня ватиканська дипломатія не та і не рівня тій, що була за часів Івана Павла II. Це цілковито інша лінія. Також і роль Папи та Ватикану яко пастиря досить складна. Франциск з легкістю наступає на будь-яку, так би мовити, підкладену міну, чого не було ані з Бенедиктом VI, ані з Іваном Павлом II. Безумовно Франциск думає про католиків в Україні, про католиків у Росії. Однак теж і про християн на Близькому Сході. Тому тут йде гра, щоб не нашкодити дипломатичним відносинам з Росією, щоб уникнути терпінь християн на Близькому Сході.
Українським католикам та православним може бути важко прийняти, що їх страждання є частиною дипломатичної гри, і що зло іноді не називається по імені.
Ще у березні його Святість заявляв про готовність відвідати Київ. Тим часом, у згаданому інтерв’ю Франциск сказав, що в нього поки що не має планів їхати до столиці України. Поруч з цим, Папа заявляє, що він готовий і хоче зустрітися з Путіним. З моральної точки зору це виглядає як відсутність бажання зустрітися і вислухати жертв, але бажання зустрічатися з вбивцею, є. Чи не так?
Так, мені складно це зрозуміти. Не можу зрозуміти логіки мислення Папи Франциска, якою він тут керується. Можуть бути якісь складнощі в плані його візиту до Києва, але мені здається, що тут справа у нерішучості Папи. На мою думку, така постановка питання з боку Франциска є помилковою. Можу зрозуміти, що він намагається всіма способами повпливати на Путіна, але здається, що і він сам розуміє, що тут не має якихось перспектив. В тому ж інтерв’ю Франциск відмічає, що не отримав відповіді від Путіна стосовно папського візиту у Москву.
Є і позитивні моменти в цьому інтерв’ю. Здається, що нарешті у Ватикані починають розуміти, що роль російської православної церкви в цій війні цілковито очевидна. І помітно, що РПЦ дуже роздратована словами Франциска, коли той зрівнює російську православну церкву, а точніше патріарха Кіріла, з «вівтарником Путіна». Схоже, що у Ватикані нарешті зрозуміли, що ми не маємо справу з нормальним інститутом церкви.
Зрештою цей заклик Франциска до Кіріла не має особливого. Адже принаймні від часів Петра І, якщо не ще раніше, патріарх московський є вівтарником царя-батюшки. В цьому плані не можна порівнювати інститут папства і московського патріархату.
Абсолютно. Одні Папи були занурені в політичну буденність більше, ніж інші, але в Католицькій церкві цезаропапізм ми ліквідували вже дуже давно. А у випадку Москви ця проблема була від самого початку.
На жаль, не раз в силу різних причин в Римі брало гору бачення, так би мовити, романтичне бачення Росії. Рим хотів бути приязним з РПЦ, тоді як та ніколи не мала намірів підтримувати дружніх відносин з Римом. Цього не було, і гадаю ніколи не буде. І ті хто від такої політики втрачають логічно є українські католики та православні незалежні від Москви.
Як ми знаємо є таке поняття «справедлива війна». Цю ідею розвивав ще Святий Авґустин, а після нього інші теологи. З точки зору християнства війна – це зло. Проте є право захищатися, коли у твій дім з мечем прийшов ворог.
Тим часом, в інтерв’ю виданню Corriere della Sera Франциск заявив наступне: «я не можу відповісти, чи є правильним постачати українцям зброю. Одне зрозуміло – на цих землях випробовують зброю». Зрештою, Папа Римський тут лише підтвердив точку зору глави ватиканської дипломатії П’єтро Пароліна, що у Києва є право захищатися, але відправляти зброю в Україну – це помилка. А що ж робити, коли на Україну підступно напав могутній ворог? Нічого дивного, що країни Заходу постачають Україні зброю.
А Франциск здається не поділяє ідеї про «справедливу війну», а може просто про неї забув?
Так, але він теж заявляє про право українців на захист, а говорить він про роль у війні інших країн. Не дивлячись на це, логіка мислення від цього не перестає бути хибною. Крім цього, мені здається, що порівняння, які робить Франциск, також невдалі і неправильні. Часом його манера висловлюватися і думки Папи Франциска стають справжнім випробовуванням для нашого терпіння.
До прикладу, в інтерв’ю він порівнює війну в Україні з громадянською війною в Іспанії в плані поставок зброї. За його логікою іспанська громадянська війна була наслідком торгівлі зброї, і що світ хотів випробовувати свою зброю в Іспанії. Не потрібно плутати причини з наслідками.
Можна собі лиш уявити, в кому Папа Франциск бачить «республіканців», а кого він розглядає «фашистами». Потім ці слова про «гавкання НАТО під воротами», і Україну як випробовувальний полігон для західної зброї. Все ж це дуже добре вписується у кремлівську пропаганду і заяви Папи Римського росіяни можуть чудово використовувати для своїх політичних цілей.
Що ж, незалежно від того, що скаже Папа, російська пропаганда може його використати в той чи інший спосіб. І ми це зараз бачимо. Проте згідний, що Папі потрібно бути обачливим у своїх словах і розуміти з ким ми маємо справу. Це не перша війна, яку розв’язала Росія і це країна, де пропаганда має давню традицію у використанні заяв церковних ієрархів. Вони десятки років цим займаються. Це нічого нового для комунізму. Незалежно від цього ватиканській дипломатії врешті треба взятися до діла.
На початку розмови прозвучала думка, що ватиканська дипломатія при Франциску зовсім не та, що була в часи Івана Павла ІІ. Чи можна говорити, що політика Папа Франциска щодо РФ схожа на ту, яку вели попередники Івана Павла ІІ стосовно Совєтського Союзу? Скажімо, Папи Іван XXIII і Павло VI просували «політику діалогу» з Москвою. Вони марно намагалися помиритися з РПЦ в надії знизити напруженість з Совєтським Союзом і зробити свій внесок, так би мовити, у «мир у всьому світі». Все це робилося не беручи в розрахунок інтереси віруючих і народів Східної Європи, яка перебувала під окупацією совєтів.
Так, напевно, подібність є. З чим пов’язана така політика Франциска? Є очевидний антиамериканізм як в Європі, так і в Латинській Америці. Проте така політика не є чимось новим в Католицькій церкві, і ми терпіли таку політику впродовж довгих років. Проте зараз все трохи по іншому. Звучать голоси, що такий курс може бути важким випробовуванням для вірних, і для Церкви як інституту. Треба розуміти, що межі непогрішності Папи, яка стосується Віри і Моралі, а не якихось мирських питань.
Необхідно підкреслити, що від такої політики Пап по відношенню до Росії страждали різні народи. Мені здається, що хорошим прикладом можуть служити поляки, які натерпілись в часи національних питань в ХІХ столітті. Папи того часу не ставилися з особливим розумінням до повстань поляків. Навіть видавалися булли, в яких звучав заклик бути послушним царю. Але це призвело до того, що Польща перестала бути католицькою.
Однак логічно, що згадане інтерв’ю Франциска могло бути з досить великою біллю було сприйнято українськими католиками і православними, які не підпорядковуються Москві.
Матеріал підготував Назар Олійник