Творення живого діалогу між польським і українським суспільствами залишиться пріоритетним вектором подальшої діяльності Польського Інституту у Києві. Про це в інтерв’ю для Польського радіо для України розповів новопризначений директор Інституту Ярослав Ґодун.
— Пане Ярославе, вітаю вас на посаді директора Польського Інституту у Києві. Ви вже маєте аналогічний досвід, бо були директором Інституту у 2010—2014 роках. Тож, з одного боку, ця діяльність є для вас дуже знайомою, з іншого боку, є нові виклики, пов’язані з повномасштабною війною. Розумію, що на посаді Ви тільки пів місяця, це, можливо, замало, аби широко публічно заявляти про нововведення, які плануються в Польському Інституті, однак, гадаю, що головний вектор діяльності залишається незмінним: це популяризація польської мови і культури, збереження власної культури поляками, які живуть в Україні, та українцями з польським корінням, а також — творення спільного діалогу, що є дуже близьким тому, що робимо ми як Польське радіо для України.
— Дякую за запрошення. Звісно, я вже не перший раз в Україні і вже був директором Польського Інституту у Києві. Але це було зовсім за інших умов (2010—2014 роки), це був дуже цікавий час Євро-2012 та першого головування Польщі в Євросоюзі. А потім надійшов критичний час, хоч, звісно, не настільки критичний, як сьогодні, це події після Революції Гідності. Дійсно, у мене є досвід керування Польськими інститутами. Я був також директором Польського Інституту і в Бухаресті, і у Софії. На посаду очільника Польського Інституту у Києві я призначений з 20 травня цього року. Можна сказати, що небагато часу пройшло, але вже є думки, в якому напрямку нам би хотілося рухатися, які галузі розвивати, як розмовляти так само і з українським суспільством. Я цілком усвідомлюю складні умови, в яких нам всіх доводиться працювати. Але ця праця настільки важлива, щоб бути разом з українським суспільством і розмовляти, а не тільки показувати своє. Моє головне завдання — це просто вести діалог, який буде для обох сторін цікавим та доброзичливим.
— За моїми спостереженнями діяльності Польського Інституту у Києві упродовж останніх десяти років, він є дуже активним у публічному просторі. Мені здається, що за два з половиною роки повномасштабної війни, має відчуватися природній сплеск більшого інтересу до польської культури. По-перше, до України після певного перебування у Польщі, повернулася деяка частина громадян. І тепер вони хочуть продовжувати вивчати цю культуру. І, звісно, іншою причиною є вдячність українців загалом Польщі за таку міцну підтримку. Чи вже Ваші колеги з Інституту говорили, про те, наскільки сильним є це зацікавлення?
— Відчувається високе зацікавлення польською культурою. Але я так само можу подивитися на інші заходи, на яких я вже побував в Україні. Я бачу, що багато людей включаються в культуру, не тільки в ті заходи, які влаштовуємо ми як Польський Інститут. Дуже складно купити квитки в кінотеатри, театри, в оперний театр. Дуже хорошим прикладом, гадаю, є «Книжковий арсенал», який відбувся минулого тижня. На заході було дуже багато людей, а зокрема, письменників, літературних критиків, але так само і політиків. Вони розуміють, що триває війна, абсолютно не зрозуміла для вільного суспільства, але люди хочуть розвиватися, вчитися і, наскільки це можливо, більш-менш нормально жити. Я не хочу давати оцінки тому, як ці люди включаються, але для мене дуже важливо бути присутнім на подібних заходах і запрошувати вести діалог. І я ще раз хочу наголосити на тому, що цей діалог між Польщею і Україною, між суспільствами, має бути живим. Може бути, що у кожної зі сторін є різний погляд на певні сторінки нашої історії, чи сучасних відносин. Між сусідами часом можуть бути і складні відносини, але, якщо у нас є можливість розмовляти, це означає, що ми хочемо шукати компромісу, аби ці відносини розвивалися. І в такому контексті я дивлюся на діяльність Польського Інституту. Аби бути присутніми в діалозі з українськими митцями, сучасним мистецтвом, письменниками, музикантами, театрознавцями... І щоб цей діалог був живим.
— Пане Ярославе, мені дуже імпонує Ваше прагнення до розвитку живого діалогу. Але справа ця дуже непроста з огляду на те, що не існує єдино правильної формули, за якою б можна було слідувати. І на мій погляд, це питання спроб, можливих помилок, але і продовження діалогу. У чому конкретно цей живий діалог проявляється для Вас?
— Хто нічого не робить, той не припускається помилок. Головне, на мій погляд, помітити цю помилку і виправити її, і сказати, що я був неправий, або ми були неправі. Конкретно я, наприклад, хотів би повернути премію імені Казимира Малєвича. Це премія для молодих українських митців, яка була вручена востаннє близько чотирьох років тому. Спочатку була пандемія, після цього повномасштабне вторгнення, і не було умов. Це дуже хороша можливість для того, щоб показувати молодих митців і дати їм можливість вийти на більш відомий рівень. Хочу загадати кількох митців, які отримали цю премію, це Стас Волязловський, якого вже немає з нами, або Алевтина Кахідзе. Зараз це дуже відомі митці не тільки в Україні, а й за кордоном. По-друге, я би хотів повернутися до премії імені Єжи Ґєдройця для молодих українських науковців, які займаються польсько-українськими відносинами в історії і в сучасному світі. Це дуже важливо, і якесь, здавалось би, вузько тематичне дослідження стає маленькою цеглинкою, яка будує цілу величезну споруду. І це живий діалог, так само важливий, як Дні польського кіно, який показує, що відбувається зараз в цій галузі. Як це віддзеркалює сучасне польське суспільство, як воно ставиться до того, що відбувається в Україні. Як польські митці загалом дивляться і відповідають на те, що відбувається вже третій рік в Україні. Як вони хочуть це переказати і бути послами в своїй галузі в інших країнах. Я думаю, що це такі декілька прикладів, які можуть бути таким живим діалогом. І Ви дійсно маєте рацію, що немає якогось єдиного прикладу, що це є живий діалог. Але ці приклади дають змогу сказати, що ми можемо називати цим живим діалогом. Водночас я не хочу говорити, що до мого приїзду нічого не відбувалося. Абсолютно. Польський Інститут працював і призупинив свою активну діяльність на чотири місяці на початку повномасштабного вторгнення. Але вже у жовтні 2022 року попередній директор Польського інституту Роберт Чижевський повернувся у Київ і залишався тут. І це є хороший приклад того, що людина є і залишається зі своїми співробітниками в Україні, і працює тут з різними українськими установами і митцями.
— Польський Інститут у Києві існує 26 років. Він пропонує всім зацікавленим широку освітню програму, зокрема, курси польської мови. Стільки ж функціонує і бібліотека при Інституті. Минулого тижня я побачила оголошення про те, що після тривалої перерви, вона знову запрошує читачів, щочетверга.
— Так, я дуже радий вітати і тих читачів нашої бібліотеки, які були, і так само нових. Після перерви внаслідок пандемії і повномасштабної війни бібліотека Польського Інституту відновлює свою роботу вже на новому місці, на Подолі (вул. Петра Сагайдачного, 29-В, вхід з вул. Покровської, 2 — ред.). Графік роботи: щовівторка та щочетверга з 12:00 до 19:00. У фонді є книжки, як польською мовою, так і українською мовою. Тобто це твори, перекладені з польської на українську, і навпаки. Зараз у нас налічується понад три тисячі одиниць друкованої літератури, аудіокниги, музичний CD-фонд та фільми на DVD. Тож запрошуємо і будемо дуже раді вітати всіх читачів. Заохочуємо ознайомитися із програмою Польського Інституту у Києві та з нашими співробітниками.
— Між іншим, Польський Інститут у Києві, запрошує на полонознавчі студії і дослідницькі стипендії. Наскільки розумію, заявки на них ви приймаєте чотири рази на рік. Це мають бути проєкти, пов'язані із польською культурою. І, вочевидь, до них входять і переклади літератури: польських авторів українською, а також останнім часом дедалі більше з'являється польськомовної української літератури.
— В першу чергу ми будемо підтримувати переклади з польської мови на українську. Переклади з української на польську може реалізовувати Український інститут книги. Дійсно, у нас є аплікаційна форма на сайті і ті, хто хоче співпрацювати з нами, можуть написали і запропонувати ті проєкти, які вони мають бажання реалізувати. Звісно, бюджет не є необмеженим, але будемо підтримувати найцікавіші пропозиції. Хочемо, аби наша співпраця була транспарентною. І серед важливих критеріїв є те, аби ці проєкти були цікаві дослідникам, які хочуть з нами співпрацювати, аби це дійсно був діалог, а не тільки наші бажання. Це для мене є свідченням живої дороги, якою ми рухаємося. Тож ми як Польський інститут очікуємо від партнерів того, що вони будуть нам показувати, що для них цікаво. Чи це сучасна польська драматургія? Здається, що востаннє антологію сучасної польської драматургії видавали 10 років тому. Чи, наприклад, це сучасне мистецтво, лекції про сучасне мистецтво або лекції на тему історії. Ми не можемо забувати про нашу спільну історію, яка є не найлегшою, але треба розмовляти про неї цивілізовано, з урахуванням різних точок зору. І показувати світу, що це можливо і необхідно.
—Пане Ярославе, я дуже дякую Вам за розмову і бажаю успіхів у розвитку Польського Інституту у Києві. Бажаю, аби сприятливих можливостей було набагато більше, ніж викликів. І давайте творити цей польсько-український діалог разом з Польським радіо для України.
— Я Вам так само дуже дякую і хочу сказати, що це моє перше інтерв’ю після мого призначення. Гадаю, що цей початок є хорошим, як для мене, так і для вас. Я відкритий до діалогу.
Запрошуємо слухати аудіоверсію розмови.
Христина Срібняк
