У час Різдва важливо пригадати про джерела єдності країн Європи. Християнські цінності також відіграли важливу роль, щоб від непорозумінь дійти до діалогу, які з цих цінностей та ідей проглядаються в ЄС сьогодні — своїми спостереженнями поділилась культурознавиця, експертка з історії мистецтва Юстина Напіорковська:
«Європейська інтеграція з самого початку була проєктом, який повинен був запобігти війні, конфлікту, кровопролиттю і нарощуванню певної ворожнечі між народами. Була запропонована модель, яка в дуже багатьох сферах спрацювала дуже добре. В деяких все ж важко, але це не змінює того факту, що ви повинні намагатися просто спробувати зшити ці суперечливі, розбіжні інтереси разом таким чином, щоб це спільне ціле було краще, ніж окремі частини, щоб мати гарний спільний результат. Тож в ЄС, безумовно, є ідея близька християнству. Ідея миру, зрештою, народження Христа, те, що ми святкуємо на Різдво, — це надія. Варто також пам'ятати, що ця концепція Європи, Європейського Союзу, те, чим займається ціла низка європейських інституцій, є свого роду постійним супроводом процесу переговорів, який передбачає, що окремі держави висловлюють свої очікування, свої потреби, свої перспективи й ці вищі цінності дають нам змогу почути один одного. І ще цікавий момент. Якщо ми також подумаємо про цю символіку, яка стоїть біля джерел 12 зірок, як символу ЄС. Цей вінок з 12 зірок протягом певного періоду часто вважали символом 12 країн. Але джерело було іншим. Його джерело було саме в християнській іконографії, саме в іконографії Діви Марії».
Число дванадцять дуже важливе у різдвяний час, на столі саме стільки страв. Чому така кількість і у чому магічність числа? Пояснює професор, доктор наук Лукаш Смирський:
«У Польщі на Святвечір намагаються мати 12 страв. Релігійні люди скажуть, що це тому, що було 12 апостолів. Інші скажуть, що це 12 місяців на рік. Одна тарілка залишається порожньою. І тут ми знову знаходимо різні пояснення. У християнській традиції ми почуємо, що це місце приготоване для мандрівного гостя, який заблукав, і постукає в наші двері, і його треба прийняти, бо, можливо, саме в цій людині ховається Бог. Але також у сільських традиціях у Польщі, ця порожня тарілка мала бути підготовлена для душ померлих, які того вечора приходять у світ живих, але вони невидимі. І саме з цією стихією душ, які відвідують живих членів родини, пов’язані деякі звичаї, а саме те, що на Святвечір не можна користуватися гострими предметами й не можна нічого шити. Коли родина сідає за святвечірній стіл, сідати треба потихеньку, щоб не сісти ні на одну душу. А ще дуже важливо, щоб на столі залишалася та їжа, яка залишилася на столі після Святвечора, зовсім інша, ніж на інших святах. Щоб душі могли пройти цей Святвечір, цю ніч очікування народження Спасителя, і спокійно їсти те, що їли живі. В околицях Вільнюса в польських громадах досі існує правило не закривати повністю вікно чи двері, щоб душа покійного могла легко проникнути в будинок. І однією зі святвечірніх страв, відмінною від тих, що бачимо в Польщі, є , наприклад, вівсяний кисіль, який готують спеціально для душ, які можуть прийти на Святвечір».
Пам’ять — це справді те, що єднає усіх, хто святкує Різдво. Проте цікаво теж спостерігати, як переплітаються традиції. От останнім часом у Польщі став популярним італійський десерт панетоне. Його все частіше готують й на українських кухнях, бо ця випічка загалом схожа на українську паску, проте готують цей десерт переважно на Різдво. Загалом десерт під назвою Панетоне був відомий у Мілані наприкінці ХV століття. І традиція живе донині. Які ще традиції на Різдво є в Італії розповів Павло Мархева, який в Італії мешкає майже 12 років:
«Перше — це саме Натале, Різдво, яке відбувається 24 грудня. Традиційно, це стандартний Святвечір, такий самий, як і в більшості країн Європи, так само, як і в Україні. Сім'ї збираються в найстарших членів своєї родини. З настанням першої зірки всі сідають за стіл. Після застілля люди обмінюються подарунками, а маленьким діткам подарунки кладуть під ялинку. На жаль, в них немає таких традицій, як в Україні, співання колядок або чогось подібного, водіння вертепів. Просто класичний вечір, всі збираються з сім'єю за одним столом. Звісно, що трапеза починається з молитви. На наступний день, 25 грудня, вже трішечки стає цікавіше. Сідають всі за стіл і вже мають такий, скажімо так, більш пишний бенкет. Звичайно, традиційно це має бути баранина запечена з картоплею та овочами. Після основного застілля подаються солодощі. Стандартно, класикою є панетон. Якщо хтось не знає, це щось подібне до нашої пасочки. Є також вже така забута традиція, мало хто її пам'ятає. Зазвичай це те, що робить старше покоління. Заможні люди намагаються допомогти бідним. Якось фінансово, чи, можливо, якимись продуктами. Гарною традицією є те, що всі монастирі відкривають двері бездомним людям. Вони запрошують безхатченків до себе, вмивають їх, одягають і запрошують до свого столу. Традиційно, так само як і в нас вдома, ставлять шопку. Шопка в них називається презеппе. Ставиться вона задовго до самого Різдва. Але є один такий маленький нюанс. В центрі саме фігурку Ісуса не виставляють, а виставляють її тільки після появи першої зірки».
Новий рік в Італії не супроводжується масштабними святкуваннями. Люди зустрічають Новий рік або парами, або в колі друзів. А подарунки приносить добра чаклунка.
«Третє свято Різдвяних свят. Це є Ла Бефана. Це така добра відьма. Це свято відбувається 6 січня. Це день, коли дітям кладуть у підвішені шкарпетки якісь подарунки, солодощі. Ну а нечемним дітям кладуть вугілля. Це щось дуже подібне до нашого Миколая. Тільки в нашого Маклайка різочки, а тут вугілля. За легендою повз дім Бефани проходили три волхви, які йшли у Віфлеєм до Ісуса. І вони питалися у неї дороги, як прийти до Віфлеєму. І запросили її з собою. Вона відмовилась, сказала, що в неї дуже багато домашніх клопотів. І коли вона зрозуміла свою помилку, то пробувала наздогнати цих волхвів, але вже було запізно. І усвідомивши свою помилку, по легенді, вона кожного року літає тепер на мітлі з 5 на 6 січня. І розносить подарунки по хатах діткам. З надією на те, що в один день вона зможе знайти спасителя», — розповідає Павло Мархева.
Швеція також має цікаві зимові традиції на свята. Швеція країна лютеранська, тому там Святого Миколая не зустрінути, та все ж діти без подарунків не залишаються. Детальніше розповіла Юлія Юрчук, докторка історичних наук, дослідниця в Університеті Сьодерторн у Стокгольмі. У Швеції вона живе близько 15 років:
«Подарунки приносить Томтен, як Святий Миколай. Насправді це традиція дуже давня. І ось ці вірування, вони, звісно ж, приходять ще до християнських традицій. Томтен приходить 24 грудня, виглядає повністю, як Санта Клаус. І дуже часто, як розказують мої колеги шведи, сусід або якийсь родич передягається в того Томтена і приносить подарунки».
Щодо Різдвяного дійства, а саме вертепу, то в Болгарії є схожа традиція, розповідає професор Іван Кьосев:
«Різдвяні дружини — це гурти молодих хлопців, як правило, віком від 16 років до 20 років. А оскільки це холодна й нечиста пора, коли вважається, що бродить нечиста сила, демони тощо, то парубки одягнені в товстий одяг і в так звані ямурлуки, це верхній одяг із товстої вовни, а також ковпак, шапка, яка стирчить вертикально. Кожен учасник дружини тримає вертикально до неба шаблю і так обходить усі хати в селі, починаючи від найбагатших, і співаючи пісні. Господарі хат із задоволенням обдаровують їх різними стравами, фруктами, а в багатших хатах також колись дарували золоті гроші. Це тисячолітні традиції, які, попри християнську віру, ще з язичницьких часів вплелися в християнське розуміння світу болгар. Зайшовши в оселю, цей гурт починає співати колядок за здоров’я, за плодючість, за велику сім’ю, багато дітей у родині, за здорову худобу. Тобто вони ніби входять у дім, у родину. І вони несуть силу, енергію, радість і бажання, побажання майбутнього нового життя, яке народжується».
Більше про зимові свята в ЄС запрошуємо почути в доданому аудіофайлі.
Веселих свят!
Анастасія Купрієць, Сніжана Чернюк