Солідарний простір «Соняшник» («Słonecznik» – ред.) у тому вигляді, в якому існує нині, постав не одразу. За ці чотири з половиною місяці проєкт значно еволюціонував, відповідно до запиту осіб, які у Варшаві знайшли прихисток від воєнної агресії Росії в Україні. А починалося все зі спонтанної зустрічі працівників Музею сучасного мистецтва в Варшаві та артистів, що з ним періодично співпрацюють, в адміністративному корпусі на Панській, 3. Активісти стали міркували, як вони можуть допомогти в цей час українцям. Розпочати вирішили з елементарних потреб. За перші три тижні на першому поверсі на Панській волонтери приготували понад 30 тисяч бутербродів, які роздали на вокзалах польської столиці та в пунктах тимчасового проживання. У співпраці з фондом жінок-мігранток та колективом «Слушна страва» активісти із музею доправили близько 10 тисяч гарячих страв до кризового центру та гуртожитків для біженців, – розповів куратор Солідарного дому культури «Соняшник», науковий співробітник дослідницького відділу Музею сучасного мистецтва в Варшаві Якуб Депчіньский.
«Було не менше як тисячу осіб, які щодня приходили до нас бодай на кілька хвилин, аби підзарядити телефон, ми підготували і роздрукувати путівники англійською та українською мовами з інформацією про пункти, де у Варшаві можна переночувати, поїсти, отримати якийсь одяг і елементарні засоби гігієни. І це все було лише краплею в морі потреб, все зникало вмить. Прибуваючих до Варшави на початку було аж так багато, що один музей не міг забезпечити всіх їхніх потреб, бо ми не були інституцією, яка профільно допомагає людям, що рятуються від війни.
Одразу ж постало і питання фінансування, бо все потребувало грошей. Нам вдалося здобути декілька рятункових грантів від зарубіжних фундацій, які були зорієнтовані на організації, схожі на соняшник. За ці кошти ми змогли фінансово підтримати деяких осіб, які тут волонтерили. Нам також вдалося за рахунок цих грантів працевлаштувати до музею декількох осіб із України. Окрім міжнародних грантів, були збори коштів, які ми проводили тривалий час, і отримали серйозну допомогу від митців та мистецьких інституцій, які спрямовували до нас якийсь прибуток від продажу своїх творів, або ж просто ділилися приватними грошима», – пояснив Якуб Депчіньский.
На початку травня Музей сучасного мистецтва Варшави провів благодійний аукціон на підтримку українців. Свої роботи на ці потреби передали 79 художників з Польщі та з-за кордону. Виручити за них вдалося понад 1 мільйон 130 тисяч злотих, які передали до польських організацій, що опікуються біженцями з України.
В березні на Панську приходило чимало поляків, які пропонували свою допомогу, серед них були і юристи та фотографи. До травня раз на тиждень благодійна група «Фото на документи» робила світлини і за понад 2 місяці їхніми послугами скористалися близько 2 тисяч осіб. Водночас свої консультації українцям, які опинилися в складній життєвій ситуації через війну, надавали юристи Гельсінської спілки з прав людини.
Паралельно «Соняшник» приєднався до ініціативи фонду Малґожати Браунек «Bądź», й разом налагодили системний збір ліків та коштів на закупівлю засобів першої необхідності. Зокрема за цей період ініціативній групі вдалося відправити близько п’ятнадцяти вантажів з медикаментами, аптечками першої допомоги, інструментами для перев’язки ран, опіків та проведення швидких життєво важливих операцій, а також із медичним обладнанням.
Коли пік біженців всередині березня став меншим, й у Варшаві системно запрацювала волонтерська діяльність та було налагоджено пункти допомоги, навантаження на простір на Панській потроху знизилося. Але потреба у допомозі українцям не зникла, адже, окрім забезпечення потреб першої необхідності, постало питання, яким чином інтегрувати українців у польське середовища. Зрозуміли, що потребують публічної програми заходів, яку розпочали зі «Спільної кухні». Її проводив перформер, що народився в Україні, але багато років живе у Варшаві, Тарас Ґембік.
Коли стало зрозуміло, що кризовий простір не припиняє своєї діяльності, а продовжуватиме її у вигляді солідарного дому культури, його співорганізатори почали міркувати про назву і зупинилися на «Соняшняку» як на життєствердній квітці, що асоціюється з Україною. До того ж вони згадали про відео, що облетіло мережу у перші дні повномасштабного вторгнення. На ньому місцева жителька окупованого Генічеська підходила до російських загарбників зі жменею насіння соняшника і питала: «Що ви робите на нашій землі зі зброєю в руках? Ви - окупанти, ви - вороги. Візьміть собі у кишені це насіння, щоб, коли ви поляжете у цю землю, з вас бодай проросли соняшники». Тож «Соняшник» здався організаторам ще й своєрідним символом спротиву.
Поступово у ініціативної групи почало з’являтися все більше ідей для проведення майстер-класів і воркшопів, орієнтованих на дітей і дорослих. Щоразу до цих заходів, окрім українців, стало долучатися чимало поляків. А в програмі «Соняшника» з'являлося більше лекцій від українських митців та дослідників, які оповідали, зокрема, про деколонізацію української культури. Цикл «Слідами російських бомб», приміром, було присвячено пам'яткам у різних регіонах України, що постраждали від російських бомбардувань. З-поміж іншого, – літаку «Мрія» та найбільшому житловому масиву Харкова – Салтівці.
Також в просторі на Панській проводяться концерти, а по вечорах вихідних раз на два тижні за участі ініціативи «Поговоримо» діє кіноклуб. Зокрема, відвідувачі вже могли побачити стрічки Нарімана Алієва «Додому» та Валентина Васяновича «Атлантида», показом фільму «Маріуполіс» у «Соняшнику» вшанували пам’ять литовського режисера Мантаса Кведаравічюса, що навесні загинув в окупованому Маріуполі. Цього тижня до перегляду відібрано картину Катерини Горностай «Стоп-земля», – каже одна з активісток, що стояла біля витоків солідарного дому культури, фотограф Юлія Кривич. Дівчина родом з Дніпра, багато років живе у Варшаві і постійно бере участь в акціях на підтримку України та популяризації її іміджу у світі.
«В ХХІ сторіччі війна точиться не тільки на фронті, вона є також дискурсивною, і виграє той, хто виграє дискурс. І в тому масиві інформації та дезінформації, що всі попередні 8 років Росія поширювала, потрібно постійно порушувати тему про Україну і розказувати правду. Ми визначили для цього таку артистично-освітню форму і запрошуємо українських митців та дослідників мистецтва проводити лекції, присвячені деколонізації. Останнім часом ми так багато говоримо про російську культуру, про те, як вона домінувала в деяких регіонах, і колонізувала інші культури поруч себе. Мені здається, що через культуру зараз можна досягти більших результатів ніж через інші засоби. Це форма м’якої дипломатії. Якщо у перші дні повномасштабного вторгнення мистецька діяльність мені видавалася, як щось не на часі. То зараз я думаю, що мистецтво має важливе значення. Цієї неділі я організовую зустріч з білоруською художницею Лєсєю Пчьолкою, яка є політичною мігранткою і з 2021 року живе у Польщі. Цього разу ми також говоритимемо про деколонізацію. А остання лекція з цієї тематики, яку провели місяць тому зібрала шалену кількість відвідувачів. Було багато осіб з Білорусі. Вони дуже схвильовані теперішнім станом речей в державі і що Білорусь може вступити до тієї війни», – розповіла Юлія Кривич.
Нині, за словами організаторів Солідарного дому культури «Соняшник», пріоритетним є розширення діяльності і на білоруську спільноту. Окремо від «Соняшника» спеціальні програми для українців підготував і Музей сучасного мистецтва в Варшаві. По-перше, вхід на експозицію для українців є безплатним. Також музей підготував україномовні анотації до виставок. А у визначені дні навіть проводить україномовні кураторські екскурсії, розклад яких можна знайти на сайтi MSN. Діяльність Солідарного дому культури «Соняшник» розплановано щонайменше до кінця 2022 року. Слідкувати за їхніми подіями можна на сторінках у Facebook і Instagram.
З повною версією матеріалу пропонуємо ознайомитися в прикріпленому аудіофайлі
Христина Срібняк
