Українська Служба

Інвалідність в Польщі, що треба знати батькам, щоб отримати допомогу. Історія Михайлика і його мами

15.01.2023 18:20
«Ми в такій ситуації: ескалатор везе вниз, а ми біжимо вгору, щоб залишатись на місці треба дуже швидко бігти, але через війну все зупинилось», — Тетяна Пруднікова, воєнна мігрантка з України, мама хлопчика з ДЦП
Аудіо
  • Розмова з Тетною Прудніковою, воєнною мігранткою з України і мамою хлопчика з ДЦП. Про переїзд до Польщі і тутешні реалії життя з дитиною, яка має інвалідність.
ілюстративне фотоCC0 Domena publiczna pxhere.com

«Ходити він не може, стояти теж, сидіти самостійно теж не може. В нас серйозні плани, але для цього спочатку треба зробити маленькі кроки.

Нам порадили не чекати, а оформити тут інвалідність польську, тоді можна буде отримати якусь допомогу.

Якийсь час ми пробували різні реабілітації, шукали безплатні, але вони не давали особливого результату. Зараз ми знайшли реабілітолога тут в Бидгощі, два рази на тиждень, і це 120 злотих одне заняття, тобто це 240 на тиждень, це я ще не казала про логопеда.

Треба одразу оформляти усі документи, одразу починати, не як ми, бо ми відкладали, сподіваючись швидко повернутись додому. Я лише тепер розумію, що це справа не одного і не двох місяців. Треба перекласти усі документи на польську, пройти медичну комісію як і в Україні. В кожному воєводстві свої вимоги по списку документів.

Важко, дуже важко, але я розумію, що в Київ ми повернутись не можемо. Там у нас своя квартира, я весь час мрію туди повернутись, але це 7-й поверх, і я розумію, що ліфт не працюватиме, я не зможу з ним елементарно вийти, це жахливо. Без світла, без води, коли не можна ні помити, ні чаю зварити, це ж не та дитина, яка сама може спуститися по сходах», — розповіла Тетяна Пруднікова, воєнна мігрантка з України, мама хлопчика з ДЦП.


Більше слухайте в доданому звуковому файлі.


Євгенія Мотрич