Повномасштабна війна в Україні призвела до переміщення сімей у таких масштабах і з такою швидкістю, яких людство не бачило з часів Другої світової війни. З моменту ескалації 24 лютого 2022 року відбулося майже дев'ять мільйонів перетинів кордону з України до Польщі. Близько 90% біженців у Польщі — це жінки та діти.
Представництво ЮНІСЕФ з питань реагування на потреби біженців у Польщі було створено в рекордно короткі терміни в березні 2022 року, щоб підтримати сім'ї та допомогти їм оговтатися від війни.
До Всесвітнього дня психічного здоров’я офіс ЮНІСЕФ з питань реагування на потреби біженців у Польщі підготував звіт на цю тему. Детальніше про нього розповість Аґнєшка Сохонь-Лятушек.
— Для нас особливо важливою була перспектива дітей та молоді. Тому наше дослідження на тему психічного здоров'я було скомпоноване таким чином, аби воно відповідало потребам дітей у віці від 8 до 17 років. Потім ми особливо прискіпливо досліджували підлітків, тобто вікову групу 16-19 років, тому що на їх проблеми треба звернути особливу увагу.
Тема психічного здоров’я є особливо важливою.
— Всесвітній день психічного здоров’я, який відзначають 10 жовтня, є надзвичайно важливим для нас з перспективи нашої гуманітарної організації, ЮНІСЕФ. Ми маємо програми, присвячені психічному здоров’ю, у багатьох країн. Для нас важливо, аби ці програми відповідали за розв’язування проблем і задоволення потреб цільових груп. У цьому випадку ми говоримо про дітей та молодь. Ми фокусуємося на дітях з України, які проживають у Польщі.
Аґнєшка Сохонь-Лятушек перерахувала ці проблеми:
— Ці проблеми були представлені в нашому першому дослідженні. Ми проводили консультації з дітьми, дізнавалися про те, як вони самі оцінюють свій стан, їх досвід як біженців у Польщі. Ми багато говорили з дітьми про їх психічне здоров’я, як вони відчувають себе після переїзду до Польщі. На жаль, вони говорили про велику кількість проблем. Наприклад, одна дівчинка сказала таке: «Я тут сама, як кіт». Тобто, попри те, що ці діти вже ходять до польських закладів освіти, вони все ще не відчувають своєї приналежності до цієї суспільної групи. Вони ще не мають міцної дружби з дітьми з Польщі. Вони все ще відчувають себе самотніми, тому що говорять про те, що залишили в Україні, про своїх друзів, про членів родини, навіть про тварин чи місця. Їм дуже цього не вистачає тут.
Офіс ЮНІСЕФ з питань реагування на потреби біженців у Польщі проводить акцію, мета якої дати зрозуміти українським дітям, що варто звертатися по допомогу.
— Ми намагалися зрозуміти, чи діти та молодь охоче звертаються по психологічну та психосоціальну допомогу — ширшої сфери психології. Ми бачимо, що дуже багато молодих осіб відповідало в межах дослідження, що вони хочуть скористатися з такого виду допомоги. Вони хочуть порозмовляти з якимось спеціалістом про своє психічне здоров’я. На жаль, ми бачимо, що більшість осіб цього не робить. Цікаво, що 75% дітей та молоді не користується жодним видом психологічної та психосоціальної підтримки. Я не говорю лише про терапевтичну підтримку, але про ширшу психосоціальну допомогу. Ми розглянули перешкоди, які стоять у них на заваді.
Аґнєшка Сохонь-Лятушек пояснила, звідки береться це почуття самотності:
— Мені здається, що це почуття самотності викликане тим, що діти й молодь інакше відчувають зміни, вони інакше переживають цей досвід біженства, не так, як дорослі. Уявіть собі підлітків, які зараз мають 15-16 років. Їхнє життя сформувалося в Україні. В них були приятелі, можливо, перше кохання. Вони відчували приналежність до своєї суспільної групи. Раптом вони опинилися в зовсім новому місці. Їм довелося покинути свій дім через ситуацію, яку вони не обирали. Вони відчувають себе самотніми. Їм треба віднайти себе в новій ситуації.
Ми бачимо, що діти не користуються психологічною чи психосоціальною допомогою через стигматизацію цієї допомоги.
Експертка зазначила, що молоді особи можуть і не соромитися цього, але вони бачать, що їхні батьки або їхні дідусі та бабусі стигматизують це.
— Наприклад, у нашому дослідженні, в якому ми займалися ставленням підлітків до психологічної допомоги, діти з України говорили, що їхні батьки часто думають, що вони самі вигадують собі проблеми, що вони мають справитися з ними самостійно у той момент, коли наші респонденти потребували підтримки. Звичайно, я не говорю про всіх цих осіб, але часто ця стигматизація виринала. Ми бачимо, що дуже великий вплив на те, чи впорається дитина зі стигматизацією, мало розповсюдження інформації однолітками, тобто, якщо хлопець чи дівчина дізналися про надання психологічної допомоги від однокласника чи школяра з тієї самої школи.
Чи таку допомогу надає держава? Чи Офіс ЮНІСЕФ з питань реагування на потреби біженців у Польщі виходить тут зі своїми ініціативами, які могли б допомогти цим дітям?
— Звичайно. Ми, наприклад, маємо центри, в яких надаємо психологічну допомогу дітям та молоді з України. Також ми приділяємо велику увагу програмам, які фокусуються не тільки на психотерапії та психосоціальній допомозі, але й на центрах, в яких діти просто можуть бути дітьми, знайомитися зі своїми ровесниками. Ми адвокатуємо цю тему. Також ми поєднуємо ці суспільні групи, аби вони могли потоваришувати. Ми знаємо, що це точно допомагає їм, позитивно впливає на їх психічне здоров’я.
Також не можна забувати про рівень володіння польською мовою. Тобто той факт, що дитина не володіє цією мовою, є дуже серйозною перешкодою для того, аби українська молодь та діти почувалися тут комфортно.
— Звичайно, мова є великою темою. В усіх дослідженнях, які ми проводимо, ми бачимо, що, навіть якщо дитина або підліток перебуває у Польщі вже два роки, адже саме стільки минуло від ескалації конфлікту, її рівень володіння мовою все ще є недостатнім для того, аби мати щирих приятелів, як це було в Україні. Ми бачимо, що молодші діти, які пішли до дитячих садків чи першого класу, розуміють польську мову навіть краще, ніж їхні батьки. Вони простіше знаходять нових знайомих серед місцевої громади. Однак ситуація виглядає зовсім інакше у випадку підлітків, які ходять до ліцеїв, технічно-професійних училищ. У їхньому випадку рівень володіння мовою стоїть на заваді до того, аби заприятелювати з кимось. Ми намагаємося допомагати у таких ситуаціях, пропонуючи заняття з польської мови. Ми заохочуємо, аби батьки також брали участь у цих занятях, вчили польську мову, якщо вони також перебувають у Польщі. Ці заняття проводять наші партнери. Їх проводять у центрах «Спільно», там проходять додаткові заняття з польської мови. Також ми підтримуємо міжкультурних асистентів, які працюють з учнями в класах, адже вони також надають мовну підтримку. Це дуже важливо з погляду адаптації та розуміння того, що відбувається у школі. Річ у тому, що уроки в польських школах можуть відрізнятися від тих, що проводили в Україні. Ця мовна допомога є важливою.
PRdZ/Д.Ю.