Самооцінка — це внутрішнє відчуття власної цінності, усвідомлення того, що людина важлива сама по собі, незалежно від своїх досягнень. Психологиня Наталія Раїник у розмові з Польським радіо для України підкреслює, що це не просто суб'єктивне відчуття, а фундаментальне право кожної людини.
Формування самооцінки починається ще до народження, пояснює експертка. Важливим є те, як мати сприймає свою вагітність: чи є дитина бажаною, чи вона викликає у неї радість? Вже на цьому етапі закладається ставлення до майбутньої особистості.
Після народження дитина вчиться оцінювати свою цінність через взаємодію з батьками. Як мама до неї торкається, як дивиться, як реагує на її потреби — усе це формує базове розуміння «я цінний» або «я не важливий». Якщо батьки ігнорують емоційні запити дитини, відмовляють їй у теплоті та підтримці, це може залишити відбиток на все життя.
Вплив родини доповнюється суспільними нормами та системою освіти. Наталія Раїник згадує, що в українських школах 90-х та початку 2000-х років нерідко практикувалися методи, які пригнічували дитячу ініціативу. На відміну від цього, у західних країнах дітей з раннього віку навчають висловлювати свою думку, що допомагає розвинути впевненість у собі. «Якщо моя думка має вагу, значить, я теж маю значення», — пояснює психологиня.
Ще один важливий фактор, що впливає на самооцінку, це родові травми. Якщо батьки не отримали достатньо любові та підтримки у власному дитинстві, вони несвідомо передають цю модель своїм дітям. Часто вони намагаються компенсувати брак емоційного зв’язку матеріальними благами: гарний одяг, нові гаджети, подорожі. Проте без щирої уваги та любові це не допомагає дитині відчути себе цінною.
Психологиня розповідає, що багато її клієнтів, навіть маючи хороше дитинство, сумніваються, чи їх справді любили: «Коли питаєш, чи мама їх обіймала, чи казала, що любить, часто чуєш у відповідь: "Та ні, у нас так не прийнято було".» В такому разі людям доводиться переосмислювати свої стосунки з батьками у дорослому віці.
Прийняття власної історії та усвідомлення, що батьки діяли так, як могли, є першим кроком до зцілення. За словами Наталії Раїник, на цьому етапі важливо дозволити собі висловити накопичені образи й емоції, а потім навчитися дивитися на ситуацію з іншої перспективи.
«Якщо їх самих ніхто не обіймав у дитинстві, їм важко було передати цю любов», — зазначає психологиня. Це розуміння допомагає вибудувати новий тип стосунків з батьками — не через ідеалізацію чи звинувачення, а через прийняття їх як звичайних людей зі своїми труднощами.
Коли людина довго живе в умовах постійного знецінення, це може призвести до депресії. Вона починає думати, що не заслуговує на любов, підтримку, навіть на саме життя. У таких випадках варто звернутися до спеціаліста, щоб розібратися з глибинними причинами низької самооцінки.
Працюючи над самооцінкою, важливо навчитися слухати себе і свої потреби. Варто шукати підтримку, дозволяти собі отримувати допомогу, відстоювати свої кордони. Зрозуміти, що людина цінна не за досягнення, а просто тому, що вона є. Якщо проблема самооцінки глибока, робота з психологом може допомогти побачити її корені, зрозуміти свої реакції та навчитися по-новому ставитися до себе.
Самооцінка формується через багато чинників, але її можна змінити. Головне — почати процес усвідомлення та працювати над собою.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі.
Данута Наугольник