18 травня — День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. 80 років тому, у 1944 році, за наказом Йосипа Сталіна була проведена спецоперація НКВС по виселенню з Криму корінного населення. За офіційними даними, у віддалені райони Радянського Союзу у вантажних вагонах було вивезено близько 200 тисяч людей. Половина з них не пережили важкої дороги.
Про історичну пам’ять кримських татар та про те, як в умовах 10-річної окупації Криму на материковій частині України зберігається кримськотатарська культура, в ефірі Польського радіо для України розповів співзасновник громадських організацій КримSOS та Кримський Дім, заступник генерального директора Українського інституту Алім Алієв.
— Пане Аліме, перші історії, перше знайомство із якоюсь темою відбувається зазвичай в родині із усних розповідей. А вже пізніше в міру дорослішання людина починає отримувати історичну інформацію з інших джерел. Як вам розповідали з дитинства про депортацію? Хоча в одному із ваших інтерв'ю я прочитала про те, що самі кримські татари називають це не депортацією, а вигнанням. Поясніть це, будь ласка, слухачам.
— Слово «sürgün», яке перекладається з кримськотатарської як «вигнання», я чув з дитинства від своїх бабусь, дідусів, які говорили про цей акт геноциду радянською владою. Тому ці історії, на жаль, органічно були присутні і в житті кожного кримського татарина. Я кажу «на жаль», бо депортація — одна з найбільших колективних травм кримських татар. І тому я пам'ятаю, як в дитинстві батьки і я з ними збиралися та їхали в Сімферополь на головну площу, яка тоді називалася площа Леніна, де збиралися кримські татари, аби віддати данину тим, хто загинув під час цього геноциду. Нагадаю, що це майже п'ятдесят відсотків кримських татар. Також їхали, аби побачитися з тими, з ким вони виросли в Центральній Азії, наприклад, в Узбекистані.
— Хотіла би порушити питання певної необізнаності громадян України щодо сторінок історії, які торкнулися деяких національностей, що є громадянами цієї ж держави. Мені здається, що раніше все ж таки багато українців якось не цікавилися ґрунтовно культурою кримських татар, сприймали їх не з туристичного боку, а з позиції того, що кримські татари — це люди, які також беруть участь у політичному житті України, які є національно свідомі, і, зокрема, кримські татари були першими серед тих, хто виходив на рух опору в Криму у березні 2014 року.
— Ви абсолютно праві, коли говорите про те, що справжнє пізнання кримських татар, їхньої політичної історії та культури набагато глибше відбулося після тимчасової окупації Криму в 2014 році. І ми зараз проходимо цей шлях, коли українське суспільство вже не сприймає кримських татар як «чужих», а як «своїх інших». Але у нас попереду ще багато роботи. До 2014 року кримські татари в Криму переважно належали самим собі, і ми намагалися зберегти свою ідентичність, побудувати національні інституції, в тому числі культурні, політичні, як Меджліс кримськарського народу, який виник після повернення на Батьківщину, чи Всесвітній конгрес кримських татар. І тоді нам, очевидно, не заважали, але комунікація з українською владою не була такою системною. Сьогодні важливо сказати, що вона є абсолютно чіткою і системною. Більше того, Верховна Рада України визнала депортацію геноцидом кримськотатарського народу. Це зробили також парламенти Латвії, Литви, Канади. І це теж важливий крок в засудженні цього зла та радянської влади, бо, на жаль, сьогодні ми можемо говорити про те, що непокаране зло перетворюється, переростає в більше зло. Та й сьогодні тимчасова окупація Криму росією — це те, власне, більше зло, яке переросло, і яке не було засуджено у свій час.
— Моя особиста позиція є такою, що кожен українець має взяти на себе відповідальність у подяку захисникам України і робити щось для підвищення самосвідомості серед своїх знайомих і дітей щодо російської агресивної колонізаторської політики по відношенню до інших національностей. Ви сказали про те, що непокаране зло перероджується у більше зло. І мені здається, що неусвідомлений урок на якомусь етапі обертається новою трагедією. Мені дуже складно зараз сприймати, що багато українців продовжують не тільки публічно говорити російською, а й споживати російський інформаційний продукт. Такою самою байдужістю, на мій погляд, є тема вигнання кримських татар з Батьківщини.
— Так, якщо ми говоримо про російську мову, це мова колонізатора. Більше того, сьогодні наша війна — екзистенційна, вона спрямована проти нашої ідентичності. Росія намагається не просто захопити наші землі, вона намагається стерти Україну як державу, і, очевидно, нашу ідентичність як абсолютно самодостатню, самобутню і самостійну. І коли ми говоримо про депортацію, в тому числі це про історичну пам'ять. Росіяни в Криму намагаються заборонити вшанування жертв депортації і таким чином зробити кримських татар тими, хто не буде пам'ятати свої історії. Але очевидно, для нас як для українців цінності свободи і гідності є фундаментальними цінностями. Тому, попри все, кримські татари далі вшановують, і будуть вшановувати річниці вигнання з Батьківщини. Інша важлива справа, це історія і підручники історії. Довгий час Україна вчилася за пострадянськими зразками підходу до історії, де дуже побіжно згадувалося про депортацію, деколи навіть спостероігалися спроби виправдати цю депортацію.
— Що було зроблено за ці 10 років в представленні кримськотатарської культури на міжнародному рівні? Я знаю, що Український інститут опікується деякими напрямками щодо цієї теми. Є Кримський дім і Кримська платформа. Але мені здається, що у світі ця тема не широко порушується. Немає активної інформаційної кампанії. Натомість я бачу, що росія активно знімає якісь передачі про кримських татар, історію яких подає з позиції зручного для себе наративу, створюючи ілюзію приязні. Натомість реальність є такою, про що ми знаємо від безпосередньо кримських татар, що залишилися у тимчасово окупованому Криму, що до них систематично застосовуються репресії
— Крим за останні 10 років — це абсолютно територія колонізації росії. Це нова колонізація півострова, де репресії, на жаль, вже буденність. 17 травня знову був обшук у головного редактора найбільшої кримськотатарської газети «Къырым» Бекіра Мамутова. Його вчергове намагаються залякати через те, що він надрукував кримськотатарською мовою резолюцію ООН. І це вже не вперше. Зберігати ідентичність в Криму — це дуже складна задача для кримських татар. Коли ми говоримо про міжнародний прояв теми Криму і кримських татар в культурі, ми, як Український інститут, багато працюємо через мистецькі висловлювання. Наприклад, у нас був величезний проєкт, який називається «Крим. П'ята ранку». На межі театру, літератури та прав людини ми розповідали фактично про історію родин політв'язнів. Або проєкт, який ми робили разом з платформою Ukraїner, що розповідав про історію відомих мешканців Криму і кримських татар: Олега Сенцова, Мустафи Джемілєва, Джамали, Ахтема Сеїтаблаєва. Це були відеозйомки в Криму безпосередньо, в VR-форматі. Ще важливо працювати з деколонізацією знання про Україну і про кримських татар, в тому числі в академічних колах. Тому Український інститут у свій час розробив академічний онлайн-курс про історію і культуру Криму та кримських татар англійською мовою.
— У 2013 році Ахтем Сеїтаблаєв зняв стрічку «Хайтарма» про депортацію кримських татар, але я спробую вже найближчим часом частіше вживати слово «вигнання». Досить потужною на міжнародній арені заявою про кримських татар була пісня «1944» Джамали, яка представляла Україну у 2016 році на Євробаченні. Як можна більше пізнати кримськотатарську культуру, що ви можете порадити почитати і послухати. Можливо, громадські організації працюють зараз над створенням якоїсь потужної платформи, де буде зібрано уніфіковане знання про кримську татарську культуру, яка має багату музичну спадщину. І хоча б взяти до уваги, що у 2018 році національний кримськотатарський орнамент був внесений до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.
— Ми сьогодні говоримо, коли кримські татари та весь світ вшановують жертв депортації кримськотатарського народу, тому я порекомендую в першу чергу подивитись сайт Tamirlar. Це діджитал архів про депортацію кримськарського народу, де ми збирали усні історії тих, хто пережив депортацію. Там зібрані також мистецькі висловлювання та історичний фактаж. А якщо говорити загалом про кримську культуру, то, на щастя, дедалі більше стає і книг, і музичних альбомів, і фільмів. Наприклад, альбом Джамали «QIRIM» (Крим — укр.) — це сьогодні, напевно, головний, ключовий музичний вислів про Крим. Так звучить кримськотатарський Крим. Фільм «Хайтарма» Ахтема Сеїтаблаєва, фільм «Додому» Нарімана Алієва. Читайте «Кримський інжир» — там дуже багато сучасних текстів про Крим і кримських татар. Читайте книги Ґюльнари Абдулаєвої, Анастасії Левкової. Книги Олекси Гайворонського. Пан Олекса вже пішов від нас, але залишився його абсолютно цікавий і важливий для всіх спадок.
— Ви сказали, що зараз в Україні кримські татари є нарешті «свої інші». Як ви гадаєте, за скільки приблизно часу вже кримськотатарська культура буде для етнічних українців «не іншою своєю», а такою ж зрозумілою, як колись з історичних причин була, наприклад, російська мова?
— Коли культура автохтонного народу України, корінного народу, сприймається, як частина власної культури, це важливо не лише для кримських татар, а й для встановлення української політичної нації загалом. І зараз цей процес у нас, очевидно, активно триває. Тут я завжди говорю про інфраструктуру, яку ми маємо побудувати як українська держава, так і українське громадянське суспільство. З викладання кримськотатарської мови в школах для тих, хто факультативно хоче вчити її. Щоб наступні покоління знали хоча б по кількасот слів кримськотатарською мовою і могли підтримувати короткі розмови. Це важливо для розвитку самої мови. Далі, якщо ми говоримо про культуру, очевидно, це більше розуміння кримськотатарської культури, знання кримськотатарських художників, класичної літератури, традиційної музики і сучасних виконавців. Бо у нас є дуже багато виконавців різноманітних жанрів: від джазових виконавців до панк року чи гіп-гопу. Ми маємо дійти до того, аби це сприймалося як велика частина української культури.
Запрошуємо слухати аудіоверсію розмови.
Христина Срібняк