Людина, яка переживає психологічну кризу звертається до психотерапевта. Вона очікує професійної допомоги, але чи може бути впевнена, що фахівець має належну освіту, знає, як працювати з її проблемою, і використовує перевірені методи?
У Європі відповідь залежить від країни. У Швеції, приміром, титул «психолог» захищений законом, а працювати можна лише з ліцензією. У Франції «психотерапевтом» може називатися лише той, хто внесений до національного реєстру. А в Люксембурзі, як зазначено в петиції до парламенту, цей титул незахищений: його може використовувати будь-хто, незалежно від освіти. Єдиних європейських правил немає. Одні країни вимагають ліцензії, інші, зокрема Польща, захищають титул лише частково, треті не регулюють цю сферу взагалі.
Журналістка Йоля Шиманьська вирішила перевірити, що відбувається на практиці. Вона зібрала історії людей, які мали негативний досвід психотерапії, а потім сама відвідала трьох терапевтів, на яких їй указали героїні її матеріалів.
«Одна терапевтка чітко дала зрозуміти, що мої запитання заважають роботі й лише подовжують терапію. Інший терапевт сприймав їх із поблажливою усмішкою», — розповіла Йоля Шиманьська в ефірі Першого каналу Польського радіо.
Її цікавило, як фахівці пояснюють свої методи, чи можуть обґрунтувати їхню доцільність і чи допоможуть пацієнтові зрозуміти, що з ним відбувається. Для професора психології Ягеллонського університету Пшемислава Бомбеля такі історії не стали несподіванкою.
«Найменше в цьому всьому науки. Коли ми говоримо про бізнес, може здатися дивним, що терапевти заробляють на цьому гроші. Однак значно більший бізнес — це навчання майбутніх психотерапевтів», — зауважив він, коментуючи описані журналісткою випадки.
На думку професора, проблема полягає не тільки в тому, хто приймає пацієнтів, а й у вимогах до підготовки майбутніх психотерапевтів. Якісне навчання, пояснює він, зазвичай триває чотири роки й охоплює щонайменше 1200 годин. Воно передбачає супервізію, особистісний розвиток і оцінювання роботи досвідченішими колегами. У середньому чотирирічне навчання може сягати приблизно 100 тисяч злотих.
Водночас, за словами Пшемислава Бомбеля, правила допускають початок роботи з пацієнтами вже після двох років навчання. Він також критикує пропозицію дозволити розпочинати підготовку з психотерапії людям із будь-якою вищою освітою. Професор також наголошує, що доброзичливість та емпатія важливі, але самі по собі не замінюють професійні знання.
«Більшість людей вважає, і це підтверджують дослідження, що психотерапевт має освіту психолога. Інколи це не так. Тому пацієнти часто навіть не запитують про це», — пояснює Йоля Шиманьська.
Вона ставить просте запитання: чому людина, яка платить за терапію власні гроші, не повинна мати чіткого уявлення про освіту та професійну підготовку фахівця? Пошук допомоги через соціальні мережі також не гарантує надійності. Велика кількість підписників, переконлива манера спілкування та популярність відео не підтверджують ані кваліфікації автора, ані достовірності його порад.
Особливо небезпечною ця ситуація може бути для людей у глибокій психологічній кризі. Саме тоді, коли допомога потрібна терміново, буває найскладніше критично оцінити інформацію та перевірити того, кому довіряєш. Вибираючи психотерапевта, варто зважати на його освіту, професійну підготовку та методи роботи, а не покладатися виключно на особисту симпатію.Варто з'ясувати, яку освіту має фахівець, де і скільки він навчався, чи проходить супервізію, за яким методом працює та чи може пояснити, чому пропонує саме такий підхід. Довіра між пацієнтом і терапевтом має велике значення. Але вона не повинна підміняти професійну підготовку, а відкритість щодо кваліфікації має бути звичайною частиною роботи з людиною, яка шукає допомоги.
Аудіоверсія матеріалу — у прикріпленому файлі.
PR1/ В.М.