Гадаю, що Україна має великі шанси, що врешті-решт Україна зможе приєднатися до цього західного світу, що всі митні бар’єри і кордони будуть зняті, ви приєднаєтеся до Європейського Союзу. І можна буде розпочати справжній бізнес. Я бачу велику працьовитість українців, їхнє прагнення жити краще, бачу, як українці хочуть побудувати кращі будинки, дати своїм дітям кращу освіту, побудувати красивіші та затишніші міста для життя та простір навколо них. Сподіваюся, Україна швидко переможе і швидко приєднається до західного світу. І ці кордони будуть скасовані.
Що Польща може ще зробити для України?
Сподіваюсь, що уряд Польщі, людей в Польщі не втомить тема України, російська агресія і ця війна, що люди і надалі будуть допомагати українцям, будуть їх підтримувати. Адже ми самі знаємо, наскільки важливою є зовнішня підтримка. Ми маємо про це пам'ятати і підтримувати українців. Це потрібно для нашого майбутнього, бо наш ворог буде якнайдалі від наших кордонів. А, по-друге, ми зможемо робити з Україною бізнес. І їздити на чудове Чорне море, відвідувати красиві українські міста.
Від першого дня повномасштабної війни ти і твоя родина включилась у допомогу вимушеним переселенцям з України. Переважно це були жінки і діти. У чому полягала ця допомога?
У перший день, а так насправді вже вранці 24 лютого, ми вирішили з сім’єю, з батьками, що приймаємо біженців у нашому літньому будинку. Рішення було прийняте швидко. Ми з моєю дружиною приїхали до цього дому і почали повідомляти знайомим, повідомляти різні фонди, що маємо вільні кімнати, що чекаємо на біженців. Вже 26 лютого до нас приїхали дві молоді двадцятирічні дівчини, які приїхали зі своїми двома неповнолітніми братами, залишивши вдома старших братів та батьків. А потім приїхали й інші люди зі Львова, Івано-Франківська. Тож разом їх було 11 осіб: упродовж більш ніж двох місяців з нами мешкало 5 жінок та 6 дітей. І ще до цього часу з нами живе одна жінка з сином.
Окрім того, що ви їм дали дах над головою, чи з вашого боку була ще якась інша допомога?
Серед знайомих усі хотіли допомагати. А з огляду на те, що моя дружина є українкою, і ми маємо багато контактів в Україні, до нас звернулось багато людей з питанням, як вони можуть допомогти. Ми створили спеціальний банківський рахунок і спершу збирали гроші від знайомих, друзів, потім почали приєднуватись і наші клієнти. У такий спосіб назбиралась досить значна сума, яку ми призначили передусім на утримання цих 11 осіб. Згодом частину коштів призначили на допомогу безпосередньо в Україні.
Що це була за допомога?
Це було два види допомоги. Перша полягала в тому, що ми сконтактувались із депутаткою міської ради з Бучі, пані Ольгою. Ми хотіли, щоб наша допомога потрапила безпосередньо до людей, які цієї допомоги потребують. Вона вирішила, що буде найкраще, коли ми профінансуємо купівлю нових дверей до помешкань. Адже було дуже багато пограбувань. Ми профінансували купівлю, монтаж, доставку 8 дверей до 8 помешкань в Бучі.
Це означає, що ти був в Бучі, чи не так?
Так, я поїхав. Хотів на власні очі побачити, як воно виглядає, і передусім показати нашим клієнтам, що ці гроші ми використали за призначенням. Я розмовляв з цими людьми. Побачив, які є втрати. Дещо виглядає насправді вражаюче, але з огляду на запал українців і зовнішню допомогу, це, сподіваюсь, швидко вдасться відбудувати.
Які настрої мають мешканці Бучі, яким довелось пройти через страшні речі?
Я очікував гіршого. Але думаю, що вони сильні. У мене склалось таке враження, що вони сильні. Звісно вони переживають, переживають за своє майбутнє, але не втрачають віри і такого доброго запалу. Ця добра енергія відчутна. Вони намагаються якомога більше всього зробити, якнайшвидше, щоб повернутись до нормального життя.
Ти вперше був в цій частині України?
Так, я вперше поїхав до Бучі і до Києва. Я завше відвідував Львів або чорноморське узбережжя. То ж так, вперше.
Яке враження склала на тебе українська столиця?
Відчутно, що це українська столиця. Це велике місто, сповнене енергії, з красивими будівлями, пам'ятками архітектури. Метро мене також дуже вразило. Такого глибокого метро я ще не бачив.
Чи відчутна війна в Києві і східніше, ніж Львів?
Так. На вулицях багато військовослужбовців, чути сирени протиповітряної оборони. У Бучі на вулицях є знищені танки, знищені будівлі. У Києві саме цього я не бачив, але знаю, що були бомбардування. Ця напружена атмосфера відчутна. Є багато блокпостів, на вулицях багато військовослужбовців. Відчутно, що щось не так, інакше.
Коли я був в Бучі, то люди були здивовані, що хтось їм допомагає, купує двері. Коли на власні очі побачили, що це правда, що хтось їм приїхав поставити нові двері до помешкання, допомогти у який-небудь спосіб, то почали розповідати й про інші втрати: що в одному місці знищено дах, а в іншому - батьки втратили цілий будинок, старші люди, що живуть в соціальному будинку, не мають даху, їм на голову тече вода. Тих потреб і надалі є дуже-дуже багато. Мене це також занепокоїло, що не можна допомогти відразу всім, що потреб дуже багато. Насправді, переглядаючи фото з інших міст, з Маріуполя чи з Донбасу, бачимо містечка ще більш знищені. Потреби і надалі дуже великі. Сподіваюсь, допомога буде і надалі потрапляти до адресатів. Бо потреби дуже великі.
Ти з Україною пов'язаний тісно, адже твоя дружина походить з України. Своє майбутнє ти пов'язуєш з Україною чи з Польщею?
Минулого року я пов'язував його ще зі Львовом і думав, що ми залишимось у Львові, але зараз це трохи загадка. То ж просто з дружиною чекаємо. Поки що стараємось, будучи в Польщі, якомога більше допомогти, перечекати, подивитись. І тоді будемо приймати рішення. Важливі рішення ще попереду. Але якщо ситуація на це дозволить, то теж хотітимемо зв'язати наше життя з Україною, не лише з Польщею
Запрошуємо послухати повну версію передачі у доданому звуковому файлі.
Данута Наугольник