Нещодавно Міністерство культури та інформаційної політики представило Стратегію з розвитку медіаграмотності на період до 2026 року. Але у нас вже була Стратегія інформаційної безпеки від 2021 року. Уже й план заходів був затверджений до 2025 року. Скажіть, будь ласка, це не дублювання, це конкретизація?
— Я думаю, що це дуже хороший знак — розробити таку стратегію, тому що, якщо ми зазирнемо в стратегію інформаційної безпеки, то ми побачимо, що там більш широкий зріз охоплюється, цей розвиток медіа, і він включає розвиток медіа, боротьба з дезінформацією, різні-різні аспекти, не лише медіаграмотності. І в цьому випадку стратегія розвитку медіаграмотності означає те, що держава цей напрям діяльності, цю галузь бере до особливої уваги, що є дуже позитивний момент.
Насправді, враховуючи воєнний стан сьогодні, це дуже потрібна річ. Питання, знову ж таки, імплементації, тому що наразі не розроблений план дій, не зрозуміло, як він буде виконуватись, але я абсолютно підтримую ідею розвитку медіаграмотності, тим більше, що стратегія охоплює три ключові цілі. Це системна координація розвитку медіаграмотності, це українське суспільство стійке до дезінформаційних впливів, тобто, власне, йдеться про навчання на певну аудиторію і українського суспільства щодо перевірки фактів і розуміння специфіки дезінформації.
Також третя ціль — це посилення відповідного ставлення медіа і лідерів думок до створення контенту, тобто це формування в суспільстві певного такого тренду відповідального використання медіа як майданчика для формування думок і поширення інформації. І четверта ціль — це якраз медіаграмотність як компетентність, що розвивається, впровадження життя, тобто це стимулювання різних інноваційних освітніх програм, розвиток і навчання для держслужбовців і різних-різних категорій населення.
Я думаю, що якщо держава дійсно серйозно підійде до імплементації стратегії і до її виконання, то це хороші позитивні кроки.
Якщо говоримо про Мінкультури, то відповідно до тієї стратегії інформаційної безпеки у них уже діє національний проєкт «Фільтр».
— Так, ми співпрацюємо, проєкт StopFake співпрацює з «Фільтром» як консультант і як, ну, власне, партнер.
Насправді, коли створилися перші такі ініціативи напередодні повномасштабного вторгнення, ініціативи, власне, розвитку безпеки, протидії дезінформації, розвитку медіаграмотності в суспільстві, тоді постав Центр стратегічних комунікацій і інформаційної безпеки при Міністерстві культури і інформаційної безпеки, тоді створився проєкт «Фільтр».
Тоді була заявлена ідея такої спільної колаборації, спільних дій між неурядовими організаціями і державними організаціями як, наприклад, ось цей проєкт «Фільтр».
Якщо говорити про якісь, можливо, критичні зауваження щодо цього проєкту, не тільки позитивні такі моменти, що, очевидно, дуже багато, мені здається, що взагалі, якщо ми говоримо про медіаграмотність і про імплементацію елементів медіаграмотності, наприклад, у шкільну освіту, формування якихось курсів, формування змісту курсів, написання підручників, то це якраз питання такого більш системного, більш такого глобального характеру, які мають вирішуватися на рівні різних міністерств, зокрема Міністерства освіти, наприклад, Міністерства культури і інформаційної політики й багатьох-багатьох інших організацій.
І ось такі державні ініціативи та проєкти, на мою думку, мали би займатися здебільшого реалізацією якихось дуже-дуже ґрунтовних, концептуальних підходів і речей, які би могли системно змінювати питання в освіті, питання в інформаційній площині і так далі. Тобто на рівні законодавства, на рівні ініціації розробки навчальних курсів, на рівні трансформації навчальних планів для різних класів і для різних рівнів учнів, школярів. Ось цим би мали десь спільно займатися і Міністерство освіти, і «Фільтр», й інші державні ініціативи.
Ну, а проведення тренінгів, проведення навчальних ініціатив, конкурсів і так далі, то цим можуть займатися якраз недержавні організації, незалежні організації, громадянське суспільство. І тут, мені здається, в цьому мала би колаборація бути. І особисто мені бракує ось таких певних структурних змін.
У зв’язку з тим, що сьогодні інформпростір дуже швидко змінюється, то ці зміни потрібні також, щоб забезпечити навчання медіаграмотності різних вікових груп.
— Коли ми говоримо про медіаграмотність як навчання упродовж всього життя, ми повинні розуміти, що в такому випадку ми повинні стартувати навчати населення з дитячих садочків і закінчуючи вже більш дорослим поколінням. І от в мене запитання є: чи є програми з медіаграмотності для дитячих садочків? Ну, риторичне запитання. Чи є програми з медіаграмотності для початкової освіти? В яких курсах вони імплементовані? Я маю на увазі, в яких шкільних предметах вони простежуються? Чи є окремий курс у нас із медіаграмотності? Оці всі запитання — я не маю на них чітких відповідей.
Мені здається, що ось якісь такі дуже важливі системні зміни якраз мали би впроваджуватись на рівні міністерств, на рівні держави, на рівні таких проєктів, як Фільтр в тому числі. Ну, а різні такі ініціативи, конкурси, олімпіади, тести і інші освітні розважальні заходи, це можна було би робити в кооперації, в колаборації з НЖО і з такими вже, скажімо, незалежними організаціями громадянського суспільства.
Були спроби впроваджувати елементи медіаосвіти в школі?
— Очевидно, що зараз дуже багато проводиться і тренінгів, і навчань. Такі організації як Айрекс, наприклад, дуже багато зробила, і ми зокрема, StopFake, я особисто як методолог була причетна до розробки навчальних програм для 9-го, 10-го класу, які імплементують в предмет історія України, всесвітня історія, українська мова й мистецтво. Це був такий експеримент, коли ми розробляли приклади уроків, давали навчальні матеріали з медіаграмотності, пов'язані з тими дисциплінами, які я назвала. Але це не державна ініціатива, це не є державним проєктом, це не є державною розробкою.
І мені невідомі якісь дуже суттєві програмні дії, які би були відображені в структурі освіти, у навчальних дисциплінах, у предметах шкільних, на різних рівнях.
Скажіть, будь ласка, як ви бачите навчання медіаграмотності в поєднанні з єдиними новинами як дуже значним інформаційним обмеженням? Для вас це поєднанні речі?
— Знову ж таки, це питання до імплементації цієї стратегії.
Стратегія сама по собі — це просто стратегія, це дороговказ. А як він буде реалізований — інше питання. Знову ж таки, якщо якісно підійти до цієї реалізації, то може бути хороший продукт.
Говорити про певну обмеженість — тут також неправильно, тому що ми повинні розуміти, що кожна цільова аудиторія має свої джерела інформації і, власне, отримує інформацію із певних своїх максимально зручних джерел. Ну, молоде покоління, думаю, тут більше користується соціальними мережами і всі ці єдині новини і такі формати, можливо, не є для них визначними в цьому сенсі. А от як користуватися соціальними мережами — інше питання.
Чи це буде якісний продукт, якісний план реалізації, чи просто профанація — подивимося.
У стратегії згадано про особливості різних цільових аудиторій і заявлено, що буде враховуватися те, що зараз люди значною мірою травмовані. На Ваш погляд, яким чином це можна врахувати, ось цей травматичний досвід, який, крім того, ще й підлягає постійній ретравматизації? Яким чином це можна врахувати в навчанні медіаграмотності?
— Є такі поняття, як емоційний інтелект, розвиток емоційного інтелекту. Це навичка розуміння себе, своїх емоцій, своїх психологічних процесів у контексті інформаційних процесів, тобто розуміти, чому ми реагуємо на ті чи інші новини, як ми реагуємо, які фактори впливають на наші реакції.
Усе це досліджується, і сьогодні про це говориться, як і про розвиток критичного мислення. Тому, в принципі, я думаю, що підбір певних вправ і певних методів та методик для реалізації цього завдання цілком можливий.
Є медіапсихологи, які над цим працюють в Україні, також є велика кількість хороших фахівців, тому я думаю, що розробити такі програми цілком можливо.
Скажіть, будь ласка, уже з Вашого досвіду, чи є якісь універсальні заходи для всіх категорій, для всіх цільових аудиторій, які є справді ефективними?
— Я думаю, — читати книжки і менше сидіти в інтернеті і в телебаченні. Спілкуватись наживо з близькими рідними, розуміти, що життя не в віртуальному світі, а в світі реальному. І це насправді єдине, що ми маємо дуже сильно цінувати.
Думаю, що ця порада зможе суттєво поліпшити стан свободи людей у контексті сприйняття інформації і якість сприйняття цієї інформації.
У багатьох країнах тепер є ресурси, до яких можна звернутися і запитати, це фейкова новина чи справжня, чи вірогідна інформація. До вас можна звертатися з такими запитаннями?
— Звісно! StopFake є одним із таких ресурсів, ми активно працюємо з 2014 року, з 2020 року, ми перевіряємо інформації в межах партнерства з компанією Мета і перевіряємо інформацію у фейсбуці, інстаграмі.
Також ми публікуємо різні статті, які пов'язані із медіаграмотністю, розказуємо, як перевіряти інформацію, демонструємо приклади інструментів, які допомагають перевіряти інформацію. На початку повномасштабного вторгнення ми були не тільки фактчекінговою організацією, таким собі комунікаційним хабом, люди просто писали нам, питали нас, що є правда, що ні, чи можна довіряти тій чи іншій петиції, чи можна довіряти тому чи іншому відео. І ми роз'яснювали, пояснювали і, безумовно, ми відкриті і ми запрошуємо, закликаємо всіх глядачів, читачів, слухачів звертатись до нас і, власне, використовувати наш контент в тих критичних ситуаціях, коли є загроза отримати неправдиву інформацію.
Звукову версію розмови Ви можете послухати в доданому аудіофайлі.
Сніжана Чернюк