Ревнощі. Багато хто з цим стикався у своїх подружніх стосунках або у парі. На перший погляд, тема може здаватися не дуже важливою, але насправді це може зруйнувати життя. Про ревнощі говоримо з психологинею і сексологинею, яка працює і в Україні, і у Польщі, Юлією Квасницею.
Я довго міркувала, як би можна було поглянути на ревнощі. І, знаєте, подумала про погляд назовні і всередину. Маю на увазі, в тому числі всередині стосунків і всередині себе. Якщо дивитися, чому виникають ревнощі? Вони можуть бути підставними, а можуть бути і безпідставними. І тут ми вже звертаємо увагу на те, що відбувається довкола нас: яка культура, як це культивується в суспільстві, різні віяння.
Наприклад, існує стереотип: «Якщо ревнує, то людина боїться втратити, якщо проявляє ревнощі, то любить. А якщо цього немає, отже, і почуттів немає. Це — неправда».
Висловлювати почуття ми можемо у здоровий, спокійний спосіб. Домовлятися про те, як ми будемо їх висловлювати. І найкращого способу, аніж спілкування, я не знаю. Якщо є якась підозра, дуже важливо це висловити партнерові і запитати, коли є якісь припущення.
Нормальна, здорова реакція партнера: «Я тебе чую, давай про це поговоримо. Можливо, ти хочеш дізнатися. Що ти хочеш побачити?» Це не про тотальний контроль: читати повідомлення, прослуховувати всі дзвінки. Нормальна і спокійна розмова, щоб дати підтвердження партнерові, що все гаразд. Якщо є якісь причини, необхідно звіритися з реальністю, і тоді вже ухвалювати якісь рішення. Але ревнощі можуть виходити зсередини, якщо є відчуття внутрішньої невпевненості.
Є нормальні ревнощі, коли це — хвилювання за втрату об'єкта прив’язаності, тобто, партнера. А є патологічні, коли це завдає шкоди і мені, тому що я не можу ні про що інше думати, я не можу нормально функціонувати, працювати. Так само є наслідки для партнера, тому що мені хочеться маніпулювати, контролювати, не відпускати фактично від себе. Це постійна робота над собою, в тому числі робота в психотерапії та домовленості з партнером. І постійне зростання стосунків.
Ви вже запропонували кілька варіантів лексики, але як розпочати розмову?
Я весь час нагадую і клієнтам, і собі про емоційну грамотність та формулу цієї емоційної грамотності. Дуже важливо починати ділитися переживаннями не зі звинувачень, а з висловлення своїх почуттів. Я завжди наголошую на тому, що важливо розуміти, що ж відбувається зі мною, чи є якісь реальні підстави. Можливо, це моя невпевненість в собі? Я вважаю себе недостатньо хорошою. І ми висловлюємо свої переживання.
Можливо, це страх, злість, перспектива зазіхання на добробут, на моє відчуття безпеки і захищеності. Я висловлюю свої почуття і прошу партнера відгукнутися на це. Я висловлююсь згодом після того, як поділюся своїми переживаннями, своїми припущеннями.
Можливо, якщо є докази зради, дуже важливо просити партнера пояснити. Спершу вислухати пояснення, а потім вже взяти час для себе, опанувати якісь свої переживання, якщо підтвердилось це. Якщо не підтвердилось, також може виникати багато почуттів. Попросити відповідно потім про підтримку у партнера. Найперше — зрозуміти, висловити почуття і попросити прояснити. А потім ми вже подумаємо про наступні кроки або самостійно, або спільно.
Повністю подкаст із психологинею Юлією Квасницею можна послухати у доданому файлі. В ньому мова піде не тільки про дорослі ревнощі, а й дитячі. Звідки вони беруться, що робити, і чим вони загрожують? Запрошуємо слухати.
Лариса Задорожна