31 березня Фонд заради мислення ім. Барбари Скарґи – одна з найважливіших неурядових організацій Польщі, покликаних підтримувати і популяризувати дослідження у галузі філософії – провів першу з п’яти запланованих на цю весну зустрічей, присвячених книжкам лауреата і фіналістів минулорічного конкурсу на найліпше метафізичне есе. Оскільки лауреатом V Конкурсу ім. Барбари Скарґи, який відбувся у листопаді, став доктор Лукаш Колочек, цей цикл розпочався презентацією саме його «Нового введення до метафізики».
Учасниця зустрічі професор Малґожата Ковальська з Кафедри етики і філософії Білостоцького університету, перекладачка на польську творів таких авторів, як, зокрема Емманюель Левінас та Моріс Мерло-Понті, звернула увагу на сам факт, що в книзі Колочека читачі мають справу із черговим з низки відомих історії філософії початків метафізики, який зовсім необов’язково мусить спиратися, наприклад, на філософії Канта:
- Дві речі привертають тут до себе увагу. Мені здається, що вони були найбільш виразно представлені у цій книжці. По-перше, як би я сказала, це екзистенційно-практичний мотив, тобто теза, що метафізикою сьогодні може бути лише такий тип мислення, який, - цитую, - веде до зміни суб’єкта і який, власне, переживається як зміна суб’єкта. А по-друге, це такий собі лінґвістичний, або радше мовний мотив. Тут наголос робиться на твердженні, що філософія по-своєму причетна до вже зруйнованої Вавілонської вежі, якимось чином вона пов’язана з тією безліччю мов, з якими ми маємо сьогодні справу.
А отже йдеться про питання суб’єкта і мови, - каже професор Ковальська:
- Якщо ця метафізика в новому її розумінні має бути має бути суб’єктивною рефлексією, то це пов’язано також із артикульованим автором переконанням, що метафізика, а навіть і загалом філософія не має власного предмету. Якщо ж колись його мала, то втратила, адже його між собою розшарпали конкретні науки та якісь інші типи дискурсу, особливо притаманні політиці, економіці та, зрештою, самому повсякденному життю. А отже філософія не має власного предмету, об’єкту, проте завдяки цій предметній пустці вона зосереджується на суб’єкті. Притому, цю предметну пустку можна пояснити надлишком предметів. Автор звертається до метафорики лабіринтів: ми живемо у своєрідному лабіринті, під яким можна розуміти складність культури, світу, зведеного людьми на якихось природних підвалинах. Але точніше, така складність є лабіринтом мови. Оскільки ж мов є вже стільки, то й референційність цих мов стає проблематичною. А отже надлишок виявляється майже синонімом пустки. Це натомість породжує такі стани, котрі автор називає меланхолією: ми живемо за часів філософської – і не лише філософської – меланхолії, пов’язаної з якимось почуттям вичерпаності, коли вже все було сказане й нічого нового про те, що дотепер вважалося предметом філософії, тут вже не додати. Якщо ж і з’являється тут щось нове, то лише у зв’язку зі способами мови, й то не про предмет філософії, а суб’єкт. Це пов’язано і з почуттям занепаду. А мотив занепаду, кризи, та навіть кінця не лише культури, але й людського світу, безумовно, сьогодні дуже часто знову з’являється в численних філософських діагнозах.
Своєю чергою, професор Тадеуш Бартось з Гуманітарної академії ім. Алєксандра Ґєйштора в Пултуску та Варшавських студій філософії та історії ідеї WSFT, звернув увагу, що в «Новому введенні до метафізики» Лукаш Колочек запропонував свій, - як він сказав, - «авторський перегляд, підбірку різних філософських підходів, а також власну авторську інтерпретацію, елегантно називаючи підняті в них питання»:
- Існує два типи філософських текстів. По-перше, це такі собі шкільні, коли автор говорить чужою мовою, представляє погляди інших, а залежність від головного автора, про якого він розповідає, виявляється дуже сильною. Тут однак, безсумнівно, ми маємо справу навіть із задиркуватістю. Лукаш говорить від себе. Він читає ці тексти і сам для себе робить свої власні висновки та ставить питання. Це, отже, авторський текст. І саме такими мають бути філософські тексти, аби той, хто мислить, аналізує, був присутній та не прикривався у праці про Канта Кантом, а в праці про Гайдеґґера не висловлювався Гайдеґґерівським потоком слів. Тут, натомість, ми маємо автора, який промовив власним голосом.
Тадеуш Бартось звертає також увагу на есеїстську форму запропонованого Лукашем Колочеком перегляду філософських підходів до метафізики:
- Тут немає обов’язку (дотримання – ред.) якоїсь шкільної систематики. Але автор веде уважні пошуки обґрунтування як меланхолії в її історично перших формулюваннях, так і інших ключових термінів. І в результаті той, хто прочитає цю книжку, отримає відповідь на питання про те, де ми, - з перспективи Колочека, - перебуваємо у філософії, де ми опинилися, що сталося, хто що кому каже – чи в цій філософії, чи в тій, чи в континентальній, чи в аналітичній. А читається це з великим задоволенням та інтересом. Сама ж назва книжки, «Нове введення до метафізики», дуже кмітлива. І справді, якщо над цим задуматися, то це нове введення. Проте самого викладення можливої, майбутньої метафізики, як я підозрюю, там немає. Переходячи від одного метафізичного мотиву до другого, автор лише натякає нам у якому напрямку він би хотів скерувати свій погляд. Але це не зведення якоїсь метафізичної будівлі.
Сам автор доктор Лукаш Колочек пояснив, що саме він розуміє під введенням до метафізики, додаючи, що справді предмет метафізики у цій книжці не розглядається:
- Сама ідея введення… Я тут пішов услід певної концепції Мартіна Гайдеґґера. Безперечно, Гайдеґґерівське тло тут не експонується, але воно дуже важливе. А отже, 1943 року у літньому семестрі Мартін Гайдеґґер читає свій останній академічний цикл лекцій під назвою «Einleitung in die Philosophie - Denken und Dichten». Очікувалося, що він буде присвячений Ніцше і Гельдерліну, хоча частина, присвячена останньому, не з’явилася – лекція була перервана перш ніж скінчитися. Так чи інакше, Гайдеґґер розпочинає з зауваження, що, по суті, введення до філософії неможливе, оскільки не можна нікого з-поза філософії до неї привести, ввести, впровадити. Здається, неначе філософія – це цілковито відокремлена сфера, коли існує щось відносно неї зовнішнє і можна уявити рух ззовні всередину. У цьому сенсі введення до філософії неможливе, позаяк всі ми, оскільки живемо як люди, вже у сфері філософії знаходимося. В якому ж тоді сенсі введення до філософії, однак, можливе? Лише в тому, що можна показати, як у філософський спосіб у цій сфері можна мешкати, перебувати, як у цьому просторі влаштуватися. Отже, ця моя книжка (а насправді есе, з якого вийшла книжка, а яке, власне кажучи, є невеличким текстом) запланована як філософська і в певному сенсі метафізична спроба роздивитися навколо в сьогоденні. Тому сьогодення і є темою цієї книжки. Звісно, це ані не політологічні роздуми на тему сьогодення чи нашого часу, ані економічні, ані історичні. Це, на мою думку, власне, філософські роздуми про те, як я собі уявляю перебування філософа в тому просторі, яким є сучасна епоха. І я добре усвідомлюю, що я не вигадав жодного з поставлених там діагнозів. Не про це навіть ідеться. Проте йдеться про спробу зрозуміти, в чому полягає філософська екзистенція в цьому просторі сьогодення.
Антон Марчинський