Українська Служба

«Нічого тваринного у війні немає»

28.05.2022 21:10
Матеуш Фальковський: «Те, що ми сприймаємо як дуже елементарні рефлекси, є насправді дуже складним результатом. Настільки ж складним, як у випадку дуже просунутої техніки або продуктів з високим ступенем переробки. Війна і те, що під час війни відбувається, є таким продуктом із високим ступенем переробки»
Аудіо
  • Загалом мені здається, що те, що ми сприймаємо як дуже елементарні рефлекси, є насправді дуже складним результатом. Настільки ж складним, як у випадку дуже просунутої техніки або продуктів з високим ступенем переробки
An helmet plate patrix depicting a dancing warrior and a bear warrior (Old Norse berserkr or lfheinn) from Bjrnhovda, Torslunda parish, Algutsrum hunderd, Mrbylnga municipality, land, Kalmar county, Sweden. Picture 39 at page 90 in Kongl. Vitterhets Historie och Antiqvitets Akademiens Mnadsblad (1872).
An helmet plate patrix depicting a dancing warrior and a bear warrior (Old Norse berserkr or úlfheðinn) from Björnhovda, Torslunda parish, Algutsrum hunderd, Mörbylånga municipality, Öland, Kalmar county, Sweden. Picture 39 at page 90 in Kongl. Vitterhets Historie och Antiqvitets Akademiens Månadsblad (1872).Kongl. Vitterhets Historie och Antiqvitets Akademien, Public domain, via Wikimedia Commons

«Можна було б сказати, що філософія має попросту два такі аспекти. Перший – це раціонально-аргументаційний, що сповнюється у діалогічному дискурсі. Але в цьому ж діалогічному дискурсі присутній, як виявляється, також аспект переконування і суперництва. Це два боки тієї самої медалі – Сократ і софісти. Хоча вони були опонентами. Мені здається, що філософія сама би хотіла такою бути, аби в ній діяв не аргумент сили, а сила аргументів. Проте, з іншого боку, в ній присутнє бажання здолати іншого, супротивника самим лише дискурсом. Отже, як мені здається, аспект переконування тут присутній завжди – насправді завжди. І так Левінас може вести мову про обличчя Іншого, але видно, що хоче по комусь вгатити, і навіть відомо по кому хоче вгатити», -  ствердив філософ Матеуш Фальковський у нашій попередній передачі про зв’язки між філософією і війною.

Сьогодні продовження розмови із філософом з Інституту культури Яґєллонського університету в Кракові та головою Правління Фонду задля мислення ім. Барбари Скарґи. А також ми продовжуємо цикл зустрічей із польськими та українським філософами, яких я питатиму про філософію і війну.

Ведучи мову про ставлення філософії до війни, ми можемо насправді говорити про різні філософії, або ж про різні підходи. Отже, з одного боку, тут можна говорити про такий спосіб мислення, що ставить за мету переконування опонента взагалі будь-якими методами, або теж про таке, в якому йдеться про пошук спільних аргументів раціональним шляхом, на ґрунті слова, dia-logos. Чи не так?

Матеуш Фальковський:

- Мені здається, що кожній філософії притаманні ці два аспекти одночасно.

- А отже ми маємо діалектику. Як би ти цей діалектичний аспект розглядав у контексті такої пари неначе несумісних підходів… Я би дещо пересунув наголос, беручи до уваги дилему, що виникає не лише у моєму сприйнятті, моїх переживаннях у зв’язку з теперішньою війною в Україні, а насамперед у сприйнятті і переживаннях багатьох інших людей з України, з котрими я на цю тему розмовляю. Чимало з них зараз залишає академічну працю, викладання філософії студентам, та йде до регулярного війська або територіальної оборони – вони беруть зброю та вирушають на битву із агресором не словом, а ділом. Отже, тут ідеться про певний висновок, що отого відомого з філософської традиції іншого – навіть Іншого, якого ми пишемо з великої літери – не можна переконати, не можна із ним розмовляти, що діалог, на жаль, просто неможливий, і що єдине, що в такій ситуації залишається зробити, - це зупинити цього Іншого силою, навіть якщо доведеться його вбити, а навіть – знищити (тут з’являється таке дієслово). Більше того, такий висновок випливає з раціонального аналізу теперішнього досвіду брутальної війни, який наказує нам припинити спроби зведення цього досвіду до якогось спільного із агресором дискурсивного рівня, до спільного дискурсу як такого. Інакше кажучи, спільного дискурсу, певного простору порозуміння із таким іншим, спільного простору мови, діалогу бути не може. А отже, на ґрунті ratio ми відкидаємо почасти ratio у взаємодії з агресором, бо розуміємо його неможливість. Проте чи це значить, що ми заразом віддаємося якійсь тваринній природі? Безумовно, мета тут і раціональна, і навіть справедлива, а отже й етична: вбиваємо іншого, бо не маємо альтернативи, адже він приходить, аби вбити нас та наших близьких. Проте тут вже справді немає діалогу чи діалектики в тому первинному філософському сенсі, коли істина знаходиться десь поміж. Отже, чи ми неначе виходимо поза філософію? Чи теж так народжується якась нова філософія?

- По-перше, на початок, я би звернув увагу на те, що, наскільки нам відомо, тварини не ведуть воєн. Повернення до тваринної природи – мені це здається дуже важливим. Себто переконання, що коли ми вбиваємо, то це більш фізична дія, а отже тваринна. Мені здається, що війна та загалом зведення людини до якихось чисто фізичних, первинних інстинктів, - назвімо це так у робочому порядку, - вимагає дуже розвинутих суспільних механізмів. Тому, на мою думку, тут насправді немає нічого первинного.

- Я цілковито згоджуюся, у дусі Макса Шелера, що людину і тварину не можна тут ставити на одному рівні. Як він писав у Становищі людини в космосі, «людина завжди може бути [лише чимось] більшим або меншим ніж твариною, але ніколи – твариною». Проте можна висунути контраргумент, що тварини також захищаються.

- Так, але людина не захищається, як тварина. Мені так не здається. Загалом мені здається, що те, що ми сприймаємо як дуже елементарні рефлекси, є насправді дуже складним результатом. Настільки ж складним, як у випадку дуже просунутої техніки або продуктів з високим ступенем переробки. Отже, війна і те, що під час війни відбувається, є таким продуктом із високим ступенем переробки. Нічого тваринного тут немає. І коли ти почав про це говорити, згадуючи про індивідуальний вибір різних людей, зокрема викладачів, що полишають філософію та йдуть на війну, я подумав, що не можна не враховувати того, що змінюється сам інститут війни. І ця еволюція здається дуже цікавою. Більше того, останнім часом мені здається, що у цьому контексті існує велика небезпека еквівокації (логічної помилки називання різних явищ одним словом – ред.). Ми говоримо про війну, і починаємо від Пелопоннеської війни, а можемо почати й з того, як наші предки homo sapiens вирізали неандертальців, та уявити, як дві громади билися між собою. Отже, це слово війна шалено розростається. Безумовно, тут існує певна спільність, спорідненість, проте, здається, треба враховувати нюанси. І я тут перейду до поняття війни у філософії. Якщо ми послухаємо зараз різноманітні міркування геополітиків (це один з таких способів мислення про світ, що може дратувати), то можна сказати, що це приклад такого дискурсу, досить популярний приклад, коли геополітичні розважання виявляються своєрідною піною, прикладом досить поширеного способу мислення (на противагу до більш ексклюзивного – ред.). Адже на теорію війни можна подивитися двояко. По-перше, ми маємо формулу, що війна є продовженням політики, тільки іншими засобами. Що людські групи займаються різними політиками, тобто входять у відносини із іншими групами людей, мають якісь інтереси, так би мовити. І війна є одним з інструментів сповнення цих інтересів, стратегічних підходів, становищ, в яких ця група чи держава опиняються, тощо. Інша справа, що можна думати про те, наскільки поняття війни корелюється із поняттям держави. Отже, маємо політику і війну як її продовження. А є теж такі філософи, як, скажімо, Маркс, Ніцше і Фуко, що намагаються подивитися на цю ситуацію з іншого боку. Тобто намагаються, подаючи в сумнів політичний статус кво, що аби зрозуміти те, що відбувається у суспільствах, ми мусимо дивитися на них як на простір війни, тобто як на щось, що пронизане якимись фундаментальними конфліктами. У випадку Маркса – це класовий конфлікт, у Ніцше – ми маємо цілу теорію співвідношення сил. Натомість статус кво є щоразу лиш видимістю, ілюзією, метою якої є приховування таких конфліктів, котрі невпинно підривають та пронизують суспільство. Але повернуся до того, що війна є лише продовженням політики. Цікаво, що саму політику, знаряддям якої є війна, також як війну протиставлених один одному інтересів, тобто політику представляють на взірець війни. Тут немає місця для діалогу, дискурсу. Це вічний спір, зіткнення, конфронтація інтересів.

Антон Марчинський

Побач більше на цю тему: філософія тварини

Більше – поміж – менше: питання людини. На полях «Між нами тваринами» Анни Ауґустиняк

15.05.2021 12:31
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Про метафізику, коли лунають гармати

19.02.2022 16:32
Філософський фейлетон Антона Марчинського

«Життя ніколи не стане таким, як раніше, але воно продовжується»

05.03.2022 18:10
До Вашої уваги записана суботнім ранком 5 березня розмова із журналістом українського видання LIGA.net Олександром М’ясищевим, що перебуває в Києві. Пан Олександр розповів Українській службі Польського радіо про ситуацію, настрої та журналістську роботу в обстрілюваній українській столиці

Інший без обличчя. Війна, філософія, питання

26.03.2022 12:49
«Питання з’явилося нагло, на третій день війни, коли у безпечній Варшаві я, спостерігаючи за подіями в Україні, мав першу в новому семестрі лекцію. "Введення до філософії". Як про це говорити? Навіщо?».

Філософія за часів війни

14.05.2022 20:29
Філософський фейлетон Антона Марчинського

«Було б просто нечесно сказати, що ми в однаковому становищі, бо ми, власне, не є в однаковому становищі»

22.05.2022 21:33
Розмовою з доктором Матеушем Фальковським ми розпочинаємо цикл зустрічей із польськими та українським філософами про філософію і війну, про зв’язок чи про взаємовиключність цих двох явищ, про те, чи філософія як мислення на тему фундаментальних питань проявляє себе інакше в залежності від того, чи той, хто до неї вдається, має лише досвід мирних часів, чи війна також накрила його своєю тінню