Українська Служба

Про страх?

19.11.2022 17:59
Філософський фейлетон Антона Марчинського
Аудіо
  • Про страх? Філософський фейлетон Антона Марчинського
Ілюстраційне фотоpxhere.com - CC0 Domena publiczna

Кожен незавершений досвід, кожне відчуття і почуття найліпше описувати зсередини, з самого виру тієї стихії, яка визначає його природу. Цього вимагає феноменологічна ретельність: адже опис феноменів (чи явищ, якщо вдатися до української кальки цього грецького слова), неможливий без їх переживання.

Такий опис ніколи притому не є ретельним із логічної перспективи, адже по суті ми не маємо справи із тим, про що говоримо, як із цілим, визначеним, окресленим об’єктом, у його дефініції. Ми його не бачимо із зовнішньої перспективи. Навпаки, таким об’єктом подекуди стаємо ми самі, коли невтримний потік переживань наповнює нас ізсередини. І тоді не йдеться навіть про те, що із внутрішньої перспективи нам відкритий лише уламок, фрагмент того, що намагаємося описати. Мова радше стосується того, що описуване нами зовсім не є (можливо, ще не є) жодною річчю, предметом, сталим об’єктом, а невпинною динамікою, яка відбувається в нас, протікає крізь нас тут і тепер. Лише в цей момент, з нашої перспективи вона й виявляється собою самою, а ми не дивимося на неї ззовні, стаємо вплетеними в саму її сутність: нас несе цей потік і нами визначається. А ми, безумовно, щомиті народжуємося під його впливом. Але він минає, змінюється наступної миті. Сам опис, отже, виявляється його елементом, як спосіб переживання і усвідомлення способом його буття. Мотив, присутній у такій розповіді, вплітається в саму цю історію. Саме тому ми можемо тут вести мову про феноменологію, себто зосереджуватися на тому, як світ, — чим би він не був, — у свій своїй неприборканій динаміці явиться нашій свідомості. Саме тому ми можемо навіть говорити про народження міфу, що діється саме в цю мить, себто μύθος, клубок історій, який не має початку й кінця, і звільна розмотується, обертаючись на всі боки та невпинно змінюючи свої обриси. І саме тому ми не можемо вести мову про логіку, котра, як того вимагав Аристотель, немислима без тотожних собі предметів та не зносить неточностей, півмір і суперечностей.

Інакше кажучи, хочете розповісти про горщик із квітами на підвіконні? Можете подати його чіткі координати, описати форму, оцінити масу, наповнення, представити беззаперечні факти його історії та пояснити технологію виготовлення. І так далі, і тому подібне. Із цим не буде жодних проблем, доки ви не почнете розповідати про асоціації, що у вас викликає запах квітів, котрі ростуть собі у цій посудині, їхня барва, доки не задивуєтеся на їхню тендітність, беззахисність, змінність і минущість. Доки, більше того, не зазирнете вглиб себе поруч із цими квітами, вглядаючись у їхній, хай і делікатний, вплив на те, що діється там.

Це очевидна для більшості з нас річ: внутрішнього світу не описують так, як підходять до зовнішніх речей. Ба більше, — як пояснював згаданий вже Аристотель, — того, що греки ще й  дотепер називають можливістю, δύναμις (візьмімо це поняття в називному відмінку), не можна плутати із актуальністю, сповненістю, себто звичайною, дійсною річчю, на яку ми можемо споглядати і ззовні — ενέργεια. Насправді, це два різні світи — світ можливого і світ дійсного. І до кожного свій підхід.

Спектр можливих сценаріїв завершення і втілення відчуттів нескінчений. Кожне з них може відповідати його історії, але жодне з них не може його вичерпати. Отже, сповнення такого невизначеного ще переживання завжди становить лише частину правди. Більше того, коли претендує на цілісність, воно й поготів виявляється неспівмірним із своїм неприборканим оригіналом, неадекватним йому, перетворюється на його заперечення, а тим самим на джерело брехні. (Кожне сповнення насправді зраджує свої безмежні початки.)

Саме тому, намагаючись будь-що про такі явища сказати, ми приречені на опис переживання їх і неможливість подання адекватної та, зрештою, універсальної дефініції. А філософія, якщо не є їхньою феноменологією, мусить віддаватися на поталу інших, непитомих для себе способів виразу. У найліпшому випадку вона перетворюється на поезію. Інакше ж може вдаватися до психологізації того, на мислення про що претендує.

Так є із кожним нашим внутрішнім переживанням, і навіть із, здавалось би, його відсутністю, але усвідомленою, як із апатією, чи радше з ἀπάθεια — знаною хоч би від стоїків або ж від Климента Александрійського незворушністю. Чи з її майже відповідницею ἀταραξία. Адже навіть непохитність та незворушність можуть переживатися і усвідомлюватися.

Так є і з болем, і зі страхом, і з надією, згаданими в попередній частині цього циклу.

З кожним, однак, по-різному. Слід бо пам’ятати, що опис болю і навіть пам’ять про нього, вірні його суті, мусять супроводжуватися відповідним переживанням нестерпності в його найрадикальнішій формі. Пояснення страху має бути вплетене у дійсне переживання і ремінісценцію непевної загрози. Але й все це, що не може не пробуджувати надію, має надією завершуватися.

Та про це ми поговоримо у наступному фейлетоні.

Антон Марчинський

Побач більше на цю тему: філософія

Війна - парадокс - мова

27.08.2022 18:39
Філософський фейлетон Антона Марчинського

(Не)описане ніщо

10.09.2022 17:51
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: неможлива мова

17.09.2022 19:25
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна та стара метафізика

24.09.2022 17:15
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: неможливе мовчання

01.10.2022 17:05
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: банальність мовчання

08.10.2022 17:48
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: біографія і мислення

15.10.2022 18:49
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: одне непросте слово

31.10.2022 18:01
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна, фашизм, мовчання та метаполітика

05.11.2022 18:38
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Страх і очікування майбутнього

12.11.2022 17:53
Філософський фейлетон Антона Марчинського