Таємниця, містерія, містичне

Філософський фейлетон Антона Марчинського

Event Horizon Telescope (EHT) - zestaw ośmiu naziemnych radioteleskopów w skali globalnej wykutych w ramach współpracy międzynarodowej - został zaprojektowany do rejestrowania obrazów czarnej dziury. Podczas skoordynowanych konferencji prasowych na całym świecie naukowcy EHT ujawnili, że im się to udało, odkrywając pierwszy bezpośredni wizualny dow

Event Horizon Telescope, uploader cropped and converted TIF to JPG - https://www.eso.org/public/images/eso1907a/ (image link) The highest-quality image (7416x4320 pixels, TIF, 16-bit, 180 Mb), ESO Article, ESO TIF - CC BY 4.0

Таємниця. Навіть в самій своїй назві як українською, так і польською, як грецькою, так і, можна ручитися, будь-якою іншою мовою, вона не зраджує своєї суті. Незвіданим та неприступним, тим, що веде на манівці, а заразом інтригує, заворожує, ба, навіть спокушає, вона виявляється у кожному своєму аспекті. І в невимовному передсмаку, і навіть у тому, що лежить на поверхні і обтирається пальцями та поглядами на сторінках газет, дешевих детективів, словників, наукових статей, філософських трактатів і святих книг.

В кожному аспекті залишається таємницею, власне, себто чимось недоступним і підступним.

Спробуймо придивитися до цього уважніше (наскільки нам дозволятимуть ті дуже жорсткі й тісні рамки, що їх на нас накладає жанр радіофейлетону).

Отже, найбільш очевидним аспектом цього поняття є те, що воно означає одночасно щось нам невідоме, а заразом той рушій, що спонукає нас це невідоме розкрити, пробуджує у нас прагнення довідатися про – природно – ще незвідане, спокушає нас власною анігіляцією, знищенням чи просто запереченням. Адже, зрозуміло, якщо таємницю розкрити, то вона як таємниця вже не існуватиме, на ній буде поставлено хрест і крапку.

Вона, отже, втягує і спокушає, та, здається, щоразу відступає, однак, на крок у тінь від погляду, повного рішучості розкласти загадку на першоелементи. Таємниця ніколи не перестає бути собою, а отже, неначе вправний тореадор із роз’ятреним биком, не залишає шансів для остаточного вирішення питання, для беззаперечної відповіді, для зняття із себе покрову. Чи ж беручись за найбільші таємниці, на самому початку ми не змагаємося із підозрою – та, зрештою, підспудним розумінням – що йдемо на війну із вітряками, намагаємося вхопити невідомого нам звіра за те, що може видаватися його вуздою чи навіть рогами, та остаточно залишається нам не під силу. Його бо істота завжди в тій тіняви незвіданого таїться, криється, ухиляється від наших сліпих ударів, краде нашу увагу і серце.

Нічого бо дивного, адже таємниця та щось потаємне, приховане, щось, чим не можемо заволодіти, споріднене, - як стверджував німецький мовознавець Макс Фасмер, - із давно-індійським словом tāyúṣ «крадій», авестійським tāyu-, що означає те саме, чи теж tāуа- «крадіж, потаємний», і, врешті, із грецьким τητάω - «позбавляю», чи навіть, - як додає Октавіуш Юревич, - «спустошую» (на полях тут можна звернути увагу на те, що це грецьке дієслово йде у словниках поруч із «τίθημι» - встановлюю, кладу, покладаю, створюю місце. А досвід показує, що такі збіги, навіть попри всю свою парадоксальність, дуже часто бувають невипадковими).

Та коли ми вже торкнулися грецької мови, варто звернути на ще одну назву цього явища, присутню у більшості сучасних мов, зокрема в українській та польській, але, - як побачимо, - спотворену популярною культурою. Я маю на увазі іменник «μυστήριον», а також пов’язаний із ним прикметник «μυστικός». Себто йдеться про містерію і щось містичне, що в дешевому чтиві, на екранах телевізорів та у стереотипах зводиться до яскравих надприродних явищ, хоча в своїй суті, - варто лише до цього придивитися, а навіть вчутися, - є найбільш непомітним, прихованим і приховуваним, а заразом питомим для світу явищем. Це, ймовірно, і є та таємниця, що лежить в основі самого сущого, і з огляду на свою первинність та неосяжність не підлягає описові. Саме тому й кажу «ймовірно», позаяк, будучи нерозгаданою таємницею, вона за своїм визначенням не залишає нам шансів на будь-який виразний та певний опис себе самої. Можна було б сказати, що сама можливість такої цілковитої непевності й дає нам змогу припускати її існування. І на доказ цього можна, власне, навести будь-яке зусилля пізнання, що полягає у пошуку певності, та у зіткненні з таємницею ставить щораз нові питання.

Однак, ми стикаємося з нею теж і за інших обставин, що, з огляду на свою специфіку, просто не допускають до себе жодного зусилля пізнання, утворюють непроникну для нього мембрану. Ці обставини становлять собою квінтесенцію інтимності, у якій є місце лише для зустрічі з іншою істотою, іншою особою, для співчуття, пробачення, пізнання одне одного, що не веде до жодного знання; дає місце для спрямованого в одному напрямку спільного акту, співучасті, співдії, незбагненої та неявної назовні, і, зрештою, виявляється змовою і спільною таємницею. Всі ці такі різні, здавалось би, значення, тією ж грецькою можна виказати одним дієсловом – «συγγιγνώσκω». Це таке пізнання одне одного, що тотожне зі спільним народженням нового життя. Це та істина, що, як казав Ніцше, не лише народжується двома, але й між цих двох залишається. Ззовні немає до неї доступу. Ззовні вона – монада, чорна діра, пітьма, або ж таємниця, власне. Ба, навіть невідомо, чи це щось дійсно є чимось, а не лише рисами таємничості та незбагненності акту - τὸν μυστικόν, що вказує на питому містику.

Та про це, можливо, піде мова в одному з наступних фейлетонів.

Антон Марчинський